Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Культура Нового часу (XVII–XIX ст.), image, image, Мартін Лютер 1483–1546…

- - - - Образотворче мистецтво
        
        Протестантські країни
        (Голландія, Пн Німеччина)
        
        Стиль: Голлвндський реалізм(психологічний портрет, побутовий жанр)
        
        Рембрандт ван Рейн(Нідерланди)
        
        "Нічна варта" 1642
        
        Католицький світ
        (Контрреформація та Бароко)
        
        Стиль: Бароко/Караваджизм
        
        Мікеланджело Караваджо(Італія)
        
        "Поклткання апостола Матвія" 1599-1600
      - Музичне мистецтво
        
        Протестантський світ (Північна Європа: Німеччина, Нідерланди)
        
        Особливості:
        -Відмова від складної зрозумілої лише священикам латини — перехід на рідні мови (німецьку, голландську).
        -Протестантський хорал — прості мелодії для спільного співу усієї громади під час богослужіння.
        -Розквіт органної музики — орган став головним інструментом протестантських храмів.
        
        Генріх Шютц(Німеччина)
        
        Роль: «Батько німецької духовної музики». Об'єднав німецьку мову та протестантську духовність із новаторськими бароковими прийомами з Італії.
        
        Найвідоміший твір: «Псалми Давидові» (Psalmen Davids, 1619) — величні духовні мотети німецькою мовою.
        
        Ян Пітерсзон Свелінк(Нідерланди)
        
        Роль: «Творець німецьких органістів», один із найвидатніших європейських майстрів органної та клавесинної музики.
        
        Найвідоміший твір: Органні фантазії та варіації — розробив структуру фуги, яка пізніше стала основою німецької органної школи.
        
        Католицький світ (Контрреформація: Італія)
        
        Особливості:
        -Прагнення вразити вірянина емоційністю, величчю та масштабом (відповідно до настанов Тридентського собору).
        -Народження Опери (близько 1600 року) — нового синтетичного жанру, що поєднав театр, поезію та музику.
        -Виникнення нових духовних жанрів: ораторія, кантата, урочисті багатоголосні меси.
        
        Клаудіо Монтеверді(Італія)
        
        Роль: Революціонер у музиці, творець першої повноцінної класичної опери в історії.
        
        Найвідоміші твори: опера «Орфей» (L'Orfeo, 1607), духовна збірка «Вечірня Пресвятої Богородиці» (Vespro della Beata Vergine, 1610).
        
        Джироламо Фрескобальді(Італія)
        
        Роль: Органіст Собору Святого Петра в Римі, засновник католицької барокової інструментальної школи.
        
        Найвідоміший твір: «Fiori musicali» («Музичні квіти», 1635) — збірка органних творів для католицьких служб.
  - - - Німецький богослов, який у 1517 році опублікував «95 тез», що розпочали Реформацію
    - - Филип Меланхтон 1497–1560
      - Німецький гуманіст, найближчий соратник Мартіна Лютера, якого називали Praeceptor Germaniae («Учитель Німеччини»)
- - - - Анж-Жак Габріель (1698–1782)
      - Жак-Жермен Суффло (1713–1780)
    - - Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791)
      - Йозеф Гайдн (1732–1809)
    - - Живопис
        
        Вільям Гоґарт (1697–1764) :
        
        Жан-Батист-Сімеон Шарден (1699–1779)
        Відомий картинами про звичайне домашнє життя, дітей і повсякденні заняття людей. Наприклад, у картині «Молода вчителька» показано навчання дитини.
        Відомий картинами про звичайне домашнє життя, дітей і повсякденні заняття людей. Наприклад, у картині «Молода вчителька» показано навчання дитини.
        
        Жак-Луї Давід (1748–1825)
        
        Томас Гейнсборо (1727–1788)
        
        Англійський художник, відомий портретами та пейзажами. Його знаменита картина — «Хлопчик у блакитному».
        
        Цікавий факт: картина стала настільки відомою, що в 1922 році її перевезли з Англії до США для продажу за величезну на той час суму. Це викликало обурення частини британської громадськості, адже люди боялися втратити національний мистецький скарб.
    - - . Карло Ґольдоні (1707–1793)
      - . П'єр Бомарше (1732–1799)
  - - - Д.Дефо, Д.Свіфт, С.Річардсон, Г.Філдінг.
        
        Даніель Дефо (1660–1731). . Популярні твори: “Робінзон Крузо”, “Молль Флендерс”, “Історія полковника Джека”, “Капітан Сінгльтон”
        
        У “Робінзоні Крузо” прозвучала тема розумного егоїзму, активної, життєстверджуючої позиції, необмежених людських можливостей та їх реалізації.
        
        Джонатан Свіфт (1667–1745 ) Роман “Мандри Гулівера”. Під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому англійського суспільства, чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість.
      - Шотландський поет Роберт Бернс (1759–1796)
        
        У своїх поезіях він змалював образи селян, виступав проти соціального й національного гніту – “Був бідний фермер батько мій”, “Веселі жебраки”. Частина його творів періоду Французької буржуазної революції пройнята революційними настроями – “Дерево свободи”, “Чесна бідність”.
      - Героями таких романів були звичайні люди, які волею долі опиняються в різних обставинах, коли їм треба виявити свої найкращі якості.
    - - Всі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим поняттям ідеал громадянської пристрасті. Йоган Готфрід Гердер, зокрема, зробив установку на емоційне начало в мистецтві наріжним каменем естетичної теорії. Німецькі просвітителі вперше протиставили літературу, театр, музику традиційно панівному. образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як жанри динамічного мистецтва. Вони виступали проти деспотизму, за справедливість та свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.
        
        Йоган Фрідріх Шіллер (1759 – 1805)
        
        Він є автором багатьох ліричних віршів, балад, драм, пройнятих волелюбними мотивами, ідеєю братерства, боротьби народів проти поневолення. У драмі “Розбійники” в образі Карла Моора автор втілив прагнення до свободи, утвердження людської гідності, ненависть до феодальних порядків. У драматичному творі “Вільгельм Тель” возвеличено швейцарського народного героя, борця за незалежність та свободу країни з-під австрійського гніту. В “Оді до радості“ поет виступив проти тиранії та гноблення, за братерство і єдність народів.
        
        Йоган Готфрід Гердер (1744 – 1803)
        
        Йоган Готфрід Гердер, зокрема, зробив установку на емоційне начало в мистецтві наріжним каменем естетичної теорії. Німецькі просвітителі вперше протиставили літературу, театр, музику традиційно панівному. образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як жанри динамічного мистецтва. Вони виступали проти деспотизму, за справедливість та свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.
        
        Йоган Вольфганг Гете (1749 – 1832)
        
        Творчість Гете виявила найважливіші тенденції та суперечності епохи. Глибоко зрозумів значення Французької революції. Він, як великий гуманіст, вірив у творчі можливості людини, негативно ставився до будь-якого насилля. Це знайшло яскраве відображення у його всесвітньо відомому творі, драматичній поемі “Фауст”. Понад півстоліття працював Гете над цим твором, другу частину якого закінчив за рік до смерті.
        У літературі ХІХ–ХХ ст. Фауст є символом титанічної творчої праці, невтомного шукання істини й боротьби за свободу людського духу.
        
        Г.Форстер (1754 – 1794) та К.Шубарт (1739 – 1791)
    - - Трагедії Корнеля та Ж.Расіна, байки Ж.Лафонтена, сатира Н.Буало, комедії Мольєра
    - - Жан-Жак Руссо (1712–1778)
        
        засновник сентименталізму, провісник ідей народного суверенітету та повернення до природного стану.
      - У романах бурхливі людські пристрасті стикалися зі звичайними обставинами життя – матеріальними, сімейними, через що переживання ставали не абстрактними, як у класичних творах, а реальними, злободенними. Водночас А.-Ф.Прево порушив канони просвітницької літератури. Він не лише вивів на сцену жертв станових забобонів, соціальних умов життя, а поглибив людську драму внутрішніми психологічними чинниками, насамперед якостями характеру (“Записки знатної людини”, “Історія кавалера де Гріє та Манон Леско”)
        
        Антуан-Франсуа Прево (1697–1763)
      - П'єр Бомарше (1732–1799)
        
        Драматург-новатор.
        
        Основні твори: «Севільський цирульник», «Весілля Фігаро» (1784).
      - Дені Дідро (1713–1784)
        
        Письменник, філософ-матеріаліст, головний редактор грандіозного проєкту «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (виходила у 1751–1772 роках спільно з Жана Лерона д'Аламбером).
      - Шарль-Луї де Монтеск'є (1689–1755), Вольтер (Франсуа-Марі Аруе, 1694–1778)
      - Мольєр (1622-1673)
    - - — класицизм особливо стійко утримувався у "високих" жанрах, трагедії, епопеї;
      - — рококо надавало перевагу любовно-психологічній комедії;
      - — сентименталізм розвивався у новому, "змішаному" жанрі драми.
      - — реалізм
- - - - Образотворче мистецтво
        
        Романтизм (1800–1840-ті рр.)
        
        Ключові риси: емоція замість розуму, особистість, драма, природа як вираження душі, інтерес до історії й екзотики.
        
        Центри розвитку: Франція, Англія, Німеччина, Іспанія.
        
        Твори:
        
        Теодор Жеріко (1791–1824) — французький живописець, один із перших романтиків. Створив «Пліт «Медузи»» (1818–1819) за мотивами реальної катастрофи. Загинув у 32 роки після падіння з коня.
        
        Ежен Делакруа (1798–1863) — французький живописець, лідер романтизму, майстер виразного кольору. Автор «Різні на Хіосі» (1824) та «Свободи, що веде народ» (1830).
        
        Гойя, «Розстріл повстанців 3 травня 1808 року» (1814)
        
        Франсіско Гойя (1746–1828) — іспанський художник, придворний живописець, який перейшов від рококо й Просвітництва до романтизму. Автор «Розстрілу повстанців 3 травня 1808 року» (1814), серій «Капричос» і «Чорних картин».
        
        Вільям Тернер (1775–1851) — англійський пейзажист, майстер світла й стихії. «Дощ, пара і швидкість» (1844) вважають передчуттям імпресіонізму.
        
        Реалізм (1840–1860-ті рр.)
        
        Ключові риси: звичайні люди й праця, соціальна правда, відмова від ідеалізації.
        
        Представники й твори:
        
        Гюстав Курбе (1819–1877) — французький живописець, засновник реалізму. Автор «Каменярів» (1849) і «Поховання в Орнані». 1855 р. відкрив власний «Павільйон реалізму».
        
        «Каменярі» (1849)
        
        «Поховання в Орнані»
        
        Жан-Франсуа Мілле (1814–1875) — французький живописець, співець селянської праці. Автор «Сіяча» (1850), «Збирачок колосся» (1857), .
        
        «Сіяч» (1850)
        
        «Збирачки колосся» (1857)
        
        Неокласицизм та академізм
        
        Особливість: академії та «Римська премія» визначали кар'єру художника
        
        Скульптура:
        
        Бертель Торвальдсен (1770–1844) — данський скульптор, що тривалий час працював у Римі. Другий (після Канови) головний представник скульптурного неокласицизму
        
        Антоніо Канова (1757–1822) — італійський скульптор, найвідоміший майстер неокласицизму в скульптурі. Створив «Амура і Психею» (1787–1793), працював для Наполеона й папства.
        
        Твори:
        
        Давид (1748–1825) — французький живописець, лідер неокласицизму й придворний художник Наполеона. Депутат Конвенту під час Французької революції. Автор «Клятви Горацієв», «Смерті Марата», «Коронації Наполеона».**
        
        Жан-Огюст-Домінік Енгр (1780–1867) — французький живописець, учень Давида й головний захисник академічних правил у XIX ст. Славився бездоганним малюнком і лінією. Автор «Великої одаліски» (1814) та «Джерела» (1856).
        
        Давид, «Коронація Наполеона» (1805–1807)
        
        Давид, «Смерть Марата» (1793)
        
        Давид, «Клятва Горацієв» (1784)
        
        Центр розвитку: Франція (доба Наполеона I).
        
        Ключові риси: чіткий контур, античні й героїчні сюжети, культ громадянського обов'язку.
        
        Імпресіонізм (1870–1880-ті рр)
        
        Ключові риси: пленер, світло й повітря, миттєве враження, чисті кольори окремими мазками, відмова від чорного.
        
        Центр розвитку: Париж.
        
        Підготовка руху: 1863 р., коли журі відхилило «Сніданок на траві» Мане, Наполеон III дозволив публіці самій оцінити відхилені роботи, влаштувавши Салон знехтуваних. Грудень 1873 р.: Моне, Ренуар, Піссарро, Сіслей, Сезанн, Морізо, Дега та інші заснували товариство для незалежних виставок.
        Перша виставка: 15 квітня 1874 р., бульвар Капуцинок, 35: тридцять митців. Вона відбулася в колишній майстерні фотографа Надара. Назву рухові дав критик Леруа, іронізуючи над картиною Моне «Враження. Схід сонця» (1872): «Враження — я так і знав!» До 1886 р. виставок було вісім
        
        твори
        
        Едуар Мане (1832–1883) — французький живописець, предтеча імпресіонізму. Автор «Сніданку на траві» й «Олімпії» (обидві 1863). Хоча його вважали лідером, сам він так і не взяв участі в першій виставці імпресіоністів
        
        , «Олімпія»
        
        Клод Моне (1840–1926) — французький живописець, лідер імпресіонізму. Картина «Враження. Схід сонця» (1872) дала назву руху. Автор серій «Копиці сіна», «Руанський собор», «Лататті».«Копиці сіна»
        
        П'єр-Огюст Ренуар (1841–1919) — французький імпресіоніст, майстер сцен відпочинку й портретів. Автор «Балу в Мулен де ла Галетт». (1876)
        
        Впливи: японські гравюри (японізм), фотографія, теорія кольору.
        
        Постімпресіонізм (1880–1890-ті рр.)
        
        Представники й твори:
        
        Поль Сезанн (1839–1906) — французький художник, «батько сучасного живопису». Шукав стійку геометричну структуру форми, чим вплинув на кубізм. Автор «Гори Сен-Віктуар», «Гравців у карти».
        
        «Гора Сен-Віктуар»
        
        «Гравці в карти»
        
        Вінсент Ван Гог (1853–1890) — нідерландський живописець, постімпресіоніст, для якого колір був вираженням емоції. Автор «Їдців картоплі» (1885), «Соняшників» (1888), «Зоряної ночі» (1889). За життя продав мало картин.
        
        "Їдці картоплі»
        
        «Соняшники» (1888)
        
        Жорж Сьора (1859–1891) — французький живописець, творець пуантилізму. Автор «Неділі пополудні на острові Гранд-Жатт» (1884–1886). Помер у 31 рік.
        
        Ключові риси: пошук структури, виразного кольору й символу замість передачі миті. Назву запровадив критик Роджер Фрай (1910 р.).
        
        Символізм і модерн кінець століття
        
        Символізм: сновидіння, міф, містика (Гюстав Моро, Одилон Редон, Арнольд Бекклін, «Острів мертвих», 1880). Едвард Мунк («Крик», 1893) став провісником експресіонізму.
        
        Модерн (ар-нуво) і сецесіон: вигнуті лінії, рослинні орнаменти, синтез мистецтв (Альфонс Муха, Обрі Бердслі). 1897 р. виник Віденський сецесіон.
        
        Скульптура
        
        Франсуа Рюд, «Марсельєза» на Тріумфальній арці (1833–1836).
        
        Огюст Роден: «Бронзова доба» (1877), «Мислитель» (з 1880 р.), «Поцілунок» (1882), «Міщани Кале» (1884–1895), «Бальзак» (1898, викликав скандал). Передавав рух і психологію, а не ідеал.
      - Музичне мистецтво
        
        Романтизм у музиці
        
        Ключові риси: світ почуттів і фантазії, народні й національні теми, програмність, культ віртуозності.
        
        Попередник: Людвіг ван Бетховен (1770–1827): «Героїчна симфонія» (1804), Дев'ята симфонія з «Одою до радості» на вірш Шиллера (1824). Ця мелодія нині є гімном Європи (Рада Європи, 1972 р.; ЄС, 1985 р.).
        
        Пісня й мініатюра:
        
        (1797–1828): понад 600 пісень («Лісовий цар», «Прекрасна мельничиха», «Зимова подорож»);
        
        Роберт Шуман: «Карнавал» (1835), журнал «Neue Zeitschrift für Musik» (1834 р.), Клара Шуман (піаністка й композиторка);
        
        Фелікс Мендельсон (1809–1847): увертюра «Сон літньої ночі» (1826), відродив Баха («Страсті за Матвієм», 1829), заснував Лейпцизьку консерваторію (1843 р.).
        
        муз
        
        Фортепіано й віртуозність:
        
        Фредерік Шопен (1810–1849): з 1831 р. жив у Парижі. Ноктюрни, прелюдії, етюди, мазурки й полонези. Серце композитора поховане у Варшаві. Шуман привітав його дебют словами: «Капелюхи геть, панове, перед вами геній!»;
        
        Ференц Ліст (1811–1886): створив жанр симфонічної поеми («Прелюди», 1854), «Угорські рапсодії». Захоплення публіки назвали «лістоманією»;
        
        Нікколо Паганіні: 24 каприси для скрипки.
        
        Програмна музика: Гектор Берліоз, «Фантастична симфонія» (1830), ідея «наскрізної теми» (idée fixe).
        
        Класична традиція: Йоганнес Брамс (1833–1897): чотири симфонії, «Німецький реквієм» (1868).
        
        Опера
        
        Італійська школа: Россіні («Севільський цирульник», 1816), Белліні («Норма», 1831), Доніцетті. Наприкінці століття верізм (Масканьї, Леонковалло) і ранній Пуччині («Богема», 1896).
        
        Верді (1813–1901): «Набукко» (1842, хор «Лети, думко» став неформальним гімном руху за об'єднання Італії), «Ріголетто» (1851), «Травіата» (1853), «Аїда» (1871), «Реквієм» (1874), пізні «Отелло» (1887) та «Фальстаф» (1893). У добу Рісорджименто «Viva VERDI!» було шифром для «Viva Vittorio Emanuele Re D’Italia».
        
        Вагнер (1813–1883): «Летючий голландець» (1843), «Тангейзер» (1845), «Лоенгрін» (1850), «Трістан і Ізольда» (1865), «Нюрнберзькі мейстерзінгери» (1868), «Парсіфаль» (1882).
        
        ідея «загального твору мистецтва» (Gesamtkunstwerk) і лейтмотиви, музичні фрази, пов'язані з особами, місцями чи ідеями;
        
        з 1864 р. його фінансував баварський король Людвіг;
        
        Фестшпільхаус у Байройті має заглиблену, приховану від глядачів оркестрову яму; oup-arc
        
        влітку 1876 р. там уперше виконали «Перстень Нібелунга» повністю
        
        його революція вплинула на Брукнера, Малера, Шенберга й Ріхарда Штрауса.
        
        Французька опера: Мейєрбер (велика опера), Гуно («Фауст», 1859, за Гете), Бізе («Кармен», 3 березня 1875 р.), Оффенбах (оперета «Орфей у пеклі», 1858).
        
        Німецька опера: Вебер, «Чарівний стрілець» (1821), перша німецька романтична опера.
        
        Віденський вальс: Йоганн Штраус-син («На прекрасному блакитному Дунаї», 1867).
        
        Музичне життя
        
        Заклади: консерваторії (Паризька, 1795; Лейпцизька, 1843), Віденський Музикферайн (1870), Опера Гарньє в Парижі (1875). Королівський Альберт-хол відкрився 1871 р., а театр у Байройті — 1876 р. classical-music
        
        Техніка: промислове виробництво піаніно (Бехштейн і Стейнвей, 1853 р.), удосконалення духових (саксофон Адольфа Сакса, 1846 р.), зростання оркестру.
        
        Публіка: з'явилися платні публічні концерти, музична критика й нотовидавництво, а домашнє музикування стало символом буржуазного дому.
        
        Музичний імпресіонізм і пізній романтизм
        
        Пізній романтизм: Брукнер, Густав Малер (Перша симфонія, 1888), Ріхард Штраус («Так казав Заратустра», 1896).
        
        Клод Дебюссі, «Прелюдія до «Полудня фавна»» (1894): колорит замість мелодійної лінії.
        
        Національні школи
        
        Ян Сібеліус, «Фінляндія» (1899), твір протесту проти російської цензури.
        
        Едвард Гріг, музика до «Пер Гюнта» (1875).
        
        Антонін Дворжак, Симфонія № 9 «З Нового світу» (1893), написана в США.
        
        Бедржих Сметана, «Вітчизна» (1874–1879), частина «Влтава».
  - - - Ключові риси: Урочистість, монументальність, мотиви давньоримського та давньоєгипетського мистецтва, орієнтація на імперську велич.
      - Центр розвитку: Франція (період Наполеона I).
      - Знамениті пам'ятки:
        
        Триумфальна арка на площі Етуаль в Парижі (Ж.-Ф. Шальгрен)
        
        Вандомська колона в Парижі
      - Видатні архітектори: Шарль Персьє, П'єр Фонтен.
    - - Неоготика
        
        Особливості: Повернення до середньовічних готичних форм, романтизм, духовність.
        
        Пам'ятки: Вестмінстерський палац / Біг-Бен у Лондоні (Чарльз Беррі, Огастес П'юджін).
        
        Неоренесанс та Необароко:
        
        Особливості: Пишність, багатство декору, видовищність.
        
        Пам'ятки: Опера Гарньє в Парижі (Шарль Гарньє), будівля Рейхстагу в Берліні.
        
        Романо-візантійський стиль:
        
        Пам'ятки: Базиліка Сакре-Кер у Парижі (Поль Абаді).
    - - Нові матеріали: Чавун, залізо, скло, а згодом — залізобетон.
      - Нові типи будівель: Вокзали, виставкові павільйони, крити ринки, пасажі, мости.
      - Знакові споруди та події:
        
        Кришталевий палац у Лондоні (1851 р.): Перша масштабна скляно-металева споруда (Джозеф Пакстон).
        
        Ейфелева вежа в Парижі (1889 р.): Символ інженерного прогресу (Гюстав Ейфель).
        
        Галерея Віктора Емануїла II в Мілані: Один із перших критих пасажів.
    - - Османізація Парижа (1850–1870-ті рр.):
        
        Керівник: Барон Жорж Ежен Осман.
        
        Зміни: Знесення вузьких середньовічних вуличок, побудова широких бульварів, єдиний архітектурний стиль фасадів, створення міських парків та каналізації.
      - Розширення Відня (Ringstraße):
        
        Перетворення колишніх міських укріплень на кільцевий бульвар із монументальними громадськими будівлями.
      - Розвиток громадського транспорту: Поява метрополітену (Лондон, 1863 р.) та залізничних вузлів.
    - - Ключові риси: Відмова від прямих ліній та симетрії, плавність, органічні природні форми (рослинні орнаменти), синтез мистецтв.
      - Регіональні напрямки:
        
        Бельгія (Art Nouveau): Віктор Орта (Готель Тассель), Анрі ван де Вельде.
        
        Франція: Гектор Гімар (вхідні павільйони станцій метро в Парижі).
        
        Іспанія (Каталонський модернізм): Антоніо Гауді (Храм Святого Сімейства / Sagrada Família, Парк Гуель).
        
        Австрія (Віденський сецесіон): Отто Вагнер, Йозеф Марія Ольбріх.
  - - - почуття та уява
      - Свобода й особистість
      - Незвичайний герой
      - Джордж Гордон Байрон (1788–1824) - англійський поет, один із найвідоміших представників романтизму. У своїх творах оспівував свободу, незалежність і боротьбу особистості із суспільними обмеженнями. Відомий поемою «Паломництво Чайльд-Гарольда».
      - Віктор Гюго (1802–1885) - французький письменник, поет і драматург, один із провідних представників романтизму у Франції. У своїх творах порушував проблеми соціальної несправедливості, свободи та людської гідності. Найвідоміші романи - «Собор Паризької Богоматері» та «Знедолені».
      - Вальтер Скотт (1771–1832) - шотландський письменник, якого вважають одним із засновників історичного роману. У своїх творах поєднував історичні події з вигаданими персонажами, показуючи життя минулих епох. Найвідоміший твір - роман «Айвенго».
    - - Реальне життя
      - Соціальна нерівність
      - Психологія людини
      - Оноре де Бальзак (1799–1850) - французький письменник, один із найвизначніших представників реалізму. У своїх творах детально зображував французьке суспільство, боротьбу за гроші, владу та соціальне становище. Його головний творчий цикл - «Людська комедія».
      - Чарльз Діккенс (1812–1870) - англійський письменник, який у своїх романах показував бідність, соціальну нерівність і важке становище дітей. Його творчість поєднувала критику суспільства з гумором та яскравими персонажами. Найвідоміші твори - «Олівер Твіст» і «Великі сподівання».
      - Гюстав Флобер (1821–1880) - французький письменник-реаліст, який прагнув точного й правдивого зображення життя. Особливу увагу приділяв психології персонажів і конфлікту між мріями та дійсністю. Найвідоміший роман - «Пані Боварі»
    - - Вплив середовища на людину
      - докладне зображення дійсності
      - : Еміль Золя (1840–1902) - французький письменник, один із найвідоміших представників натуралізму. Він досліджував, як на поведінку та долю людини впливають спадковість, соціальне середовище й життєві обставини. Серед найвідоміших творів - романи «Жерміналь» і «Тереза Ракен».
  - - - Еволюційна теорія: Чарльз Дарвін («Походження видів», 1859 р.), естетичний та науковий перелом у розумінні розвитку життя.
      - Генетика та спадковість: Зароди розробки законів спадковості (дослідження Грегора Менделя).
      - Клітинна теорія: Обґрунтування того, що клітина є основою будови всіх організмів (Маттіас Шлейден, Теодор Шванн).
      - Мікробіологія та медицина:
        
        Луї Пастер (пастеризація, вакцинна терапія, спростування самозародження життя).
        
        Роберт Кох (відкриття збудників туберкульозу та холери).
        
        Впровадження антисептики (Джозеф Лістер) та анестезії в хірургії.
    - - Електромагнетизм: Дослідження Майкла Фарадея (електромагнітна індукція) та математичне обґрунтування Джеймса Клерка Максвелла.
      - Термодинаміка: Відкриття законів збереження енергії (Нікола Карно, Джеймс Джоуль, Герман фон Гельмгольц).
      - Відкриття випромінювань (кінець століття):
        
        Вільгельм Рентген (X-промені / рентгенівське випромінювання).
        
        Антуан Анрі Беккерель, П'єр і Марія Склодовська-Кюрі (явище радіоактивності).
      - Астрономія: Математичне відкриття планети Нептун (Урбен Левер'є, Йоганн Ґалле), розвиток астроспектроскопії.
    - - Атомістична теорія: Джон Дальтон та впровадження поняття атомної маси.
      - Періодичний закон: Впорядкування хімічних елементів і створення періодичної системи.
      - Органічна хімія: Синтез перших органічних речовин з неорганічних (Фрідріх Велер — синтез сечовини), розвиток анілінових фарб і штучних добрив.
      - Промислова хімія: Розробка нових способів виробництва сталі (бесемерівський, мартенівський процеси) та вибухових речовин (динаміт Альфреда Нобеля).
    - - Неевклідова геометрія: Перегляд класичних уявлень про простір (Карл Фрідріх Гаусс, М. Лобачевський, Янош Бояї, Бернгард Ріман).
      - Математичний аналіз і теорія множин: Строге математичне обґрунтування аналізу (Огюстен-Луї Коші, Карл Вейєрштрасс) та початок теорії множин (Георг Кантор).
      - Статистика та ймовірність: Застосування математичних методів у соціології, біології та фізиці.
    - - Соціологія: Становлення соціології як самостійної науки (Огюст Конт та концепція позитивізму).
      - Історіографія: Перехід до наукового аналізу першоджерел (Леопольд фон Ранке), виникнення археології (розкопки Генріха Шлімана у Трої).
      - Психологія: Виокремлення експериментальної психології (лабораторія Вільгельма Вундта, 1879 р.).
      - Економічна теорія: Класична політекономія (Давид Рікардо), марксизм (Карл Маркс), концепція маржиналізму
    - - Професіоналізація: Наука стає професійною діяльністю, а не заняттям для багатих аматорів.
      - Наукові товариства та журнали: Створення спеціалізованих міжнародних об'єднань, регулярний обмін відкриттями через наукові періодичні видання.
      - Міжнародні виставки: Всесвітні виставки (наприклад, у Лондоні 1851 р. та Парижі 1889 р.) як демонстрація досягнень науки й техніки.
      - Зв'язок науки з промисловістю: Наукові лабораторії при великих заводах і фабриках.
    - - Законодавче закріплення: Введення обов’язкової початкової освіти (наприклад, Закон Феррі у Франції, Закон Форстера у Великій Британії).
        
        Секуляризація: Поступовий вихід шкіл під контролю церкви та перехід до державної системи освіти.
        
        Централізація управління: Створення міністерств освіти, єдиних державних навчальних програм та стандартів.
        
        Фінансування: Перехід від приватної та меценатської системи до фінансування шкіл з державного та місцевих бюджетів.
      - Структура навчальних закладів
        
        Початкова освіта: Масові народні школи, базове навчання (читання, письмо, лічба, закон Божий або мораль).
        
        Середня освіта: Класичні гімназії, ліцеї та реальні училища (орієнтація на природничі й технічні науки).
        
        Вища освіта: Університети, вищі технічні та політехнічні інститути.
        
        Прусська модель (Гумбольдтівська): Поєднання викладання та наукових досліджень в університетах.
      - Педагогіка, ідеологія та методи
        
        Нові педагогічні ідеї: Вплив ідей Йоганна Песталоцці, Фрідріха Фребеля (створення перших дитячих садків), Йоганна Гербарта.
        
        Дисципліна та суворість: Жорсткі правила поведінки, використання фізичних покарань (поступове обмеження наприкінці століття).
        
        Виховання громадянина: Формування національної ідентичності, лояльності до держави та патріотизму через уроки історії, мови й географії.
        
        Наочність та підручники: Масове видання стандартизованих підручників, наочних приладь та мап.
      - Соціальні зміни та доступність
        
        Масовість освіти: Стрімке зростання рівня грамотності населення (боротьба з неписьменністю).
        
        Жіноча освіта: Відкриття перших жіночих гімназій, пансіонів, а згодом — допуск жінок до університетського навчання.
        
        Соціальний розрив: Відмінності між елітарною освітою для дворянства/буржуазії та базовою освітою для робітничого класу.
        
        Професійно-технічна освіта: Підготовка кваліфікованих робітників для фабрик і заводів.
      - Вплив Промислової революції
        
        Запит економіки: Потреба в грамотних робітниках, інженерах, бухгалтерах та службовцях.
        
        Розвиток технічних наук: Акцент на фізиці, хімії, математиці та інженерній справі.
        
        Нічний та недільний формат: Створення недільних шкіл для працюючих дітей та дорослих.