Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Тема 5. УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ - Coggle Diagram

- - - - Кредитний ризик – це ймовірність невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитним договором, коли сплата позичальником основного боргу і процентів за кредитом здійснюється з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводиться.
        
        За визначенням НБУ, кредитний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.
        
        Важливими чинниками зростання кредитних ризиків, за оцінками експертів, є лібералізм у видачі кредитів (46 %), слабкість кредитної політики банку (40 %), надмірна концентрація кредитів (24 %). За даними Світового банку, 67 % від загальної суми збитків від кредитної діяльності банків зумовлюють внутрішні банківські чинники, відповідно зовнішні – 33 % (табл.5.1).
        
        Кредитний ризик належить до групи нецінових ризиків банку, тобто тих, виникнення яких не пов’язане з кон’юнктурою ринку та зміною ринкових цін. Кредитний ризик має певні особливості, котрі повинен брати до уваги менеджмент банку в процесі управління. До таких особливостей віднесемо наступні.
        
        3 more items...
- - - - – нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
      - – ризик ліквідності застави;
      - – моральні та етичні характеристики позичальника.
    - - – надмірна концентрація
      - – зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
      - – надмірна диверсифікація, котра призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;
      - – валютний ризик кредитного портфеля;
      - – недосконала структура портфеля, якщо його сформовано лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
      - – недостатня кваліфікація персоналу банку.
    - - Управління кредитним ризиком здійснюється на таких ієрархічних рівнях:
        
        – міжнародному (мезорівень),
        
        Управління кредитними ризиками на міжнародному рівні залишається найменш дослідженим. Частково це пов’язано з тим, що до недавнього часу вважалося, що кредитними ризиками слід управляти лише на рівні банківської установи, а частково, за браком в України значного практичного досвіду співпраці у банківській сфері на міжнародному рівні. Вивчення зарубіжного досвіду, і зокрема досвіду європейських країн, дозволило виокремити основні методи управління кредитним ризиком на міжнародному рівні
        
        Методи управління кредитними ризиками на міжнародному рівні (мезорівень):
        
        – створення міжнародних стабілізаційних (резервних) фондів з метою згладжування суттєвих дисбалансів між рівнями розвитку банківських систем країн – світу;
        
        – використання міжнародних кредитних рейтингів для виявлення найбільш ризикових учасників міжнародного кредитного ринку, оцінювання рівня кредитних ризиків в країні та її привабливості для закордонних інвесторів;
        
        – фінансово-інформаційна взаємодія країн, яка включає уніфікацію стандартів фінансової звітності через адаптацію національних стандартів до міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), а також приведення національних норм регулювання банківської діяльності до вимог Базельського комітету;
        
        Формування інтегрованого фінансово-інформаційного простору на національному рівні, підвищення якості фінансової інформації вітчизняних підприємств та активна участь держави в удосконаленні практичних підходів до управління кредитними ризиками дозволить Україні виконати одну з головних умов успішної інтеграції як до світової фінансової спільноти, так і до Європейського Союзу – забезпечити прозорість підприємницької і банківської діяльності та лібералізацію економіки.
        
        1 more item...
        
        – національному (макрорівень),
        
        На національному рівні процес управління кредитними ризиками має системний характер, а домінуюча роль в його реалізації належить органам державної влади. Методи управління кредитним ризиком на макрорівні поділяються на дві групи, залежно від рівня їх застосування: загальнодержавний рівень та рівень банківської системи. На загальнодержавному рівні виокремлено такі методи:
        
        Методи управління кредитним ризиком на загальнодержавному рівні:
        
        – формування законодавчо-правової бази для забезпечення кредитної діяльності банків, гармонізованої з європейським нормативно-правовим полем;
        
        – створення державних гарантійних фондів, головним завданням яких є надання державних гарантій для кредитування пріоритетних для держави галузей економіки.
        
        – формування на рівні держави інтегрованого фінансово-інформаційного простору з метою підвищення якості фінансової інформації.
        
        Методи управління кредитним ризиком на рівні банківської системи (здійснює Національний банк України):
        
        – встановлення загальнообов’язкових обмежень на певні кредитні (балансові та позабалансові) операції та/або категорії банківських активів та зобов’язань за допомогою запровадження розрахункових коефіцієнтів (індикаторів) кредитного ризику, яких мають дотримуватися всі банківські установи.
        
        – моніторинг загального рівня кредитного ризику по банківській системі в цілому з метою виявлення та попередження кредитних дисбалансів та недопущення переростання кредитного ризику у катастрофічний на рівні банківської системи;
        
        – нагляд за діяльністю банків на кредитному ринку та вжиття превентивних заходів з боку банківського нагляду щодо накопичення кредитного ризику
        
        – рівні кожного банку (мікрорівень).
        
        Методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту:
        
        – аналіз кредитоспроможності позичальника;
        
        Особливість перелічених методів полягає в необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички.
        
        – аналіз та оцінка кредиту;
        
        – структурування позички;
        
        – документування кредитних операцій;
        
        – контроль за наданим кредитом і станом застави;
        
        Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку:
        
        – диверсифікація;
        
        Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, ураховуючи можливості самого банку і передусім рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть у великому банку не завжди є достатня кількість висококваліфікованих фахівців, котрі мають глибокі знання у багатьох галузях економіки і практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників, знають специфіку географічних територій.
        
        Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території або на кредитуванні певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна, портфельна та продуктова. Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.
        
        – лімітування;
        
        Лімітування як метод управління кредитним ризиком полягає в установленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дає змогу обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні доходи. Перш ніж визначати ліміти кредитування, потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Для різних банків, окремих країн і регіонів ключові сфери ризику відрізнятимуться. З огляду на виявлені особливості керівництво банку встановлює ліміти для кредитного портфеля.
        
        – створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями банків;
        
        Створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів банку, котрі надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів. З одного боку, резерв під кредитні ризики слугує захистом вкладників, кредиторів та акціонерів банку, а з іншого – резерви підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.
        
        – сек’юритизація;
        
        Сек’юритизація – це продаж активів банку через перетворення їх у цінні папери, які далі розміщуються на ринку. В основному сек’юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку – інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни процентної ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек’юритизації дає змогу перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позабалансової діяльності банку. Сек’юритизація активів знижує рівень ризиковості банку, поліпшує якість активів, уможливлює підвищення за інших рівних умов показників адекватності капіталу.
        
        – хеджування;
        
        Хеджування кредитного ризику. Новим сегментом строкового ринку є ринок кредитних деривативів, поява якого пов’язана з виокремленням кредитного ризику як окремого об’єкту торгівлі. З введенням в обіг кредитних деривативів до методів управління кредитними ризиками правомірно долучити хеджування.
        
        Основною мотивацією для створення кредитних деривативів стало прагнення банків до мінімізації кредитних ризиків та небажання створювати резерви за кредитними операціями. Ці похідні фінансові інструменти передбачають передачу ризику від однієї сторони (покупця захисту) до іншої сторони (продавця захисту) за певну плату. Кредитні деривативи активно використовуються в рамках синтетичної сек’юритизації, яка передбачає продаж лише ризику, а не усього активу.
        
        1 more item...
- - - - Метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.
        
        В процесі оцінювання кредитоспроможності позичальника важливо пам’я- тати, що рівень ризикованості клієнта трансформується в ризик самого банку. Адже за умови встановлення кредитних відносин ризики, на які наражається позичальник, стають ризиками самого банку. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банк фактично визначає рівень кредитного ризику, який він візьме на себе, установлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.
        
        Процес аналізу й оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:
        
        – оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;
        
        – прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.
        
        Національним банком України розроблено методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має ураховуватися банками, однак ці вимоги є мінімально необхідними і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов[6].
        Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід’ємною частиною його кредитної політики. В методиці слід сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Банки визначають значущість тих чи інших показників для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку. Кожен банк має встановлювати критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.
        
        Вибір системи показників і методів залежить насамперед від:
        
        – рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові),
        
        – стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність),
        
        – рівня кваліфікації кредитних працівників,
        
        – рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.
        
        – специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників),
        
        У процесі аналізу кредитоспроможності варто керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має здатність позичальника генерувати грошові потоки. І саме з цих позицій треба аналізувати фінансовий стан позичальника.
        Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значимість (установлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників: юридичні особи, банки, міжбанківські кредити, фізичні особи.
        
        Аналіз фінансового стану позичальника – юридичної особи слід проводити за такими напрямами:
        
        – аналіз грошових потоків – співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;
        
        1 more item...
        
        – платоспроможність – коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності;
        
        1 more item...
        
        – фінансова стійкість – коефіцієнти маневреності та незалежності;
        
        1 more item...
        
        – рентабельність – коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.
        
        1 more item...
        
        Оцінка фінансового стану банків-позичальників здійснюється за такими напрямами:
        
        – стан дотримання обов’язкових економічних нормативів, передбачених нормативними актами Національного банку України;
        
        – аналіз якості активів і пасивів;
        
        – аналіз прибутків і збитків;
        
        – інформація про обсяги наданих та отриманих міжбанківських кредитів;
        
        – висновки щорічної аудиторської перевірки;
        
        – інформація про виконання банком аналогічних зобов’язань у минулому.
        
        Для оцінювання фінансового стану позичальника – фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів та строків кредитування, виду забезпечення.
        
        Фінансовий стан позичальника – фізичної особи визначається за результатами аналізу кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність), підтверджених відповідними документами і розрахунками. Під час розгляду питання про надання кредиту і далі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов’язань за кредитом. Також треба визначити рівень імовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, установивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значимості (вагові коефіцієнти).
        
        3 more items...
        
        Кожен банк має формалізувати процедуру оцінювання фінансового стану позичальників і розробити власні критерії та методику аналізу. Одним із підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника – фізичної особи є система кредитного скорингу, яка ґрунтується на бальній оцінці факторів кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загального методу – рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника.
        
        1 more item...
  - - - У процесі оцінювання ризикованості кредиту менеджер має проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити:
        
        – характер кредиту;
        
        – економічне обґрунтування потреби в кредитуванні;
        
        – напрями цільового використання;
        
        – відповідність суми та строків меті заходу, який кредитується;
        
        – рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення (застави).
        
        Якщо подана кредитна заявка оцінюється як адекватна й обґрунтована, менеджеру необхідно перевірити, чи відповідає вона положенням кредитної політики банку. Для цього сума кредиту порівнюється з лімітами кредитування одного позичальника, групи взаємопов’язаних позичальників, а також лімітами кредитування окремих галузей; строки надання позички порівнюються з максимальними строками, прийнятними для банку; перевіряється, чи займається банк кредитуванням підприємств даної галузі.
        
        Отже, у процесі аналізу та оцінювання кредиту слід виявити ступінь обґрунтованості поданої кредитної заявки та рівень прийнятності для банку відповідного кредиту. Якщо кредитний ризик оцінено як високий чи критичний, менеджер пропонує клієнтові змінити умови надання позички так, аби знизити ризик до допустимого рівня. Цей етап називається структуруванням кредиту. Якщо ж заявка не відповідає визначеним критеріям і ризик знизити неможливо, то менеджер готує письмове повідомлення заявникові про відмову в наданні кредиту.
  - - - Основні структурні параметри кредиту:
        
        – обсяг (сума позички);
        
        – строки;
        
        – умови видачі;
        
        – графік погашення;
        
        – забезпечення;
        
        – ціна (процентна ставка).
      - Працівник кредитного відділу визначає структуру кредиту з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта й оцінювання ризикованості кредиту. Завдання менеджера полягає в тому, щоб знайти такі параметри позички, які б максимально відповідали цільовому призначенню кредиту та можливостям позичальника щодо своєчасного його повернення.
        У загальному випадку з меншою сумою позички пов’язується нижчий кредитний ризик, але недостатні обсяги кредитування призводять до недоодержання очікуваних прибутків (або навіть збитків) і зменшення грошових потоків. Тому кредитний ризик банку буде мінімальним, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні конкретного заходу.
        
        Те саме стосується й строків кредитування, для визначення яких потрібно врахувати циклічність виробництва, сезонність, тривалість ділового циклу, об’єктивну потребу в певній тривалості кожного проекту. Необґрунтоване скорочення строків кредитування призводить до підвищення кредитного ризику, оскільки джерела погашення позички можуть бути ще не сформовані. Надмірне подовження термінів веде до аналогічних наслідків, коли протягом певного періоду після завершення господарської операції, що кредитувалася, кошти банку перебувають у неконтрольованому обігу.
        
        Умови надання кредиту можуть передбачати видачу грошових коштів: однією сумою після укладення угоди; частинами; у формі оплати платіжних документів клієнта. Наприклад, надання кредиту траншами (частинами) означає, що кожна наступна сума перераховується позичальникові лише після виконання ним певних умов. Такий прийом дає змогу банку контролювати цільове використання кредиту, оцінювати результати та знизити кредитний ризик
        
        За графіком погашення найбільш ризикованим для банку є одночасне повернення всієї суми боргу в кінці періоду кредитування. Найменш ризикований графік – це рівномірне погашення боргу протягом усього періоду, але конкретний графік має бути розроблений з урахуванням можливостей позичальника й особливостей заходу, який кредитується.
        
        Рівень та якість забезпечення кредиту впливає на рівень кредитного ризику, для чого вводяться такі два показники:
        
        – валовий кредитний ризик;
        
        – чистий кредитний ризик.
        
        1 more item...
  - - - Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов’язкових розділів:
        
        – боргове зобов’язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також вказано процентну ставку за кредитом, умови й графік його видачі та погашення;
        
        – забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення заборгованості;
        
        – обмежувальні умови, які можуть стверджувати дії позичальника (періодичне надання звітності, підтримка ліквідності, страхування застави), або забороняти певні дії без згоди банку (не продавати активів, не виплачувати високих дивідендів, не брати участі в злитті компаній);
        
        – гарантії позичальника, які засвідчують, що вся надана ним інформація достовірна;
        
        – відповідальність сторін за невиконання договірних зобов’язань, де міститься перелік випадків та опис юридичних дій і повноважень кожного учасника угоди.
      - До кредитного договору можуть вноситися додаткові умови: можливість дострокового погашення, економічні санкції за нецільове використання кредиту, умови комісійної винагороди за додаткові послуги.
        На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності) мають ретельно перевірятися юридичними службами банку та представниками підрозділів контролю для недопущення помилок і зниження документарного ризику.
        
        Неточності, неконкретний опис дій, непередбачення певних обставин, нечітке формулювання обов’язків та відповідальності – усе це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів. Так, у практиці американських банків виявлення прорахунків у кредитній угоді після надання позички є підставою для переведення її в категорію «спеціально згаданих», тобто кредитів більш ризикованих, порівняно зі стандартними, хоча інші умови можуть бути не порушені.
        
        Якість документування кредитних операцій великою мірою впливає на рівень ризику кожної окремої позички та кредитного портфеля банку в цілому. Особливого значення ця процедура набуває за умов недосконалого законодавства, бюрократичних підходів до застосування кардинальних дій (процедура банкрутства), високих судових витрат і високої вартості адвокатських послуг – умов, характерних для вітчизняної економічної системи.
  - - - Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.
        Як відомо, рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Зміни загальної економічної ситуації послаблюють позиції деяких позичальників і водночас збільшують потреби в кредитуванні потенційних клієнтів. Фізичні особи та приватні підприємці можуть втратити роботу або мати проблеми зі здоров’ям, що негативно відіб’ється на їхніх можливостях погасити позичку. Ринкова вартість та ліквідність застави також може змінюватись і потребує постійного контролю.
        
        Отже, головна вимога до процедури контролю – це постійність перевірки й оцінювання рівня кредитного ризику. Згідно зі статистичними дослідженнями 80 % проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредиту та кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація, помилки у кредитному договорі, породжують близько 20 % проблемних ситуацій у кредитуванні.
        З огляду на важливість контролю як методу управління кредитними ризиками в банках створюються окремі структурні підрозділи з перевірки кредитів. Щоб забезпечити об’єктивність, такі підрозділи рекомендується організаційно відокремлювати від кредитних відділів та управлінь. Банки можуть використовувати різноманітні форми організації контролю, методи перевірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності самого банку та його клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації.