Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Тема 4. КОНТРОЛЬ ТА МОНІТОРИНГ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ - Coggle Diagram

- - - - Внутрішній контроль — діяльність, яка здійснюється органами управління, підрозділами та фахівцями банку з метою перевірки його фінансово-господарської діяльності та спрямована на досягнення мети, визначеної у стратегії банку. Процес внутрішнього контролю здійснюється постійно на всіх рівнях банку для забезпечення стабільності і безпечності його діяльності та захисту інтересів вкладників і кредиторів. Внутрішній контроль банку спрямовано на вчасне виявлення та попередження негативного впливу ризиків, які призводять до фінансових втрат та втрати репутації банку.
        
        Внутрішній контроль в банку включає такі напрями:
        
         порядок авторизації банківських операцій,
        
         розподіл обов’язків персоналу банку,
        
         вимоги до облікових регістрів,
        
         порядок проведення контролю за збереженням архівів та облікових документів,
        
         стандарти документації та звітності,
        
         заходи запобігання шахрайству,
        
         комплаєнс-цілі.
        
        Функція внутрішнього контролю має бути відокремлена від ведення операцій (основного бізнесу), бек-офіс — від служби трейдингу та інших підрозділів, в яких укладають угоди. Основним нормативним документом, що регулює порядок організації та проведення внутрішнього контролю у банках є Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про організацію внутрішнього контролю в банках України» №867 від 29.12.2014 року [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0867500- 14#Text].
        
        Система внутрішнього контролю охоплює всі види операцій і всі ієрархічні рівні роботи банку. За дотриманням всіх вимог слідкує служба внутрішнього контролю банку.
        
        Система внутрішнього контролю — це сукупність процедур, форм, способів, органів і напрямів внутрішнього контролю, які забезпечують дотримання порядку здійснення банківської діяльності і досягнення цілей внутрішнього контролю, визначених внутрішніми документами банку.
        Система внутрішнього контролю банку спрямована на вчасне виявлення та не допущення порушень, що в підсумку призводять до зростання ризиків, на які наражається банк. Отже, система внутрішнього контролю виконує в банку функцію захисту від зовнішніх і внутрішніх ризиків та покликана забезпечити такий порядок проведення банківських операцій і надання послуг, який сприяє досягненню поставлених цілей у разі дотримання вимог законодавства, нормативних актів центрального банку, а також внутрішніх процедур, стандартів і правил, установлених у банку (рис. 4.1).
        
        Ефективна система внутрішнього контролю в банку має такі характеристики.
        
        Інтегрована з плануванням. Ефективний контроль пов’язаний з плануванням, і чим зрозуміліший і точніший зв’язок, тим ефективнішою буде система контролю. Це означає, що в процесі планування розробляються стандарти контролю за реалізацією планів.
        
        Гнучка. Система контролю має бути достатньо гнучкою, щоб реагувати на будь-які зміни. З її допомогою банк має бути спроможним ефективно проводити нестандартні або незвичайні операції. Системи та механізми контролю мають забезпечувати контрольний доступ, який не слід використовувати в інших цілях. Наприклад, розроблені положення та процедури контролю за кредитним ризиком не можуть використовуватись кредитним експертом для оцінювання кредитної заявки.
        
        Проста і зрозуміла. Ефективний контроль складається з простих процедур, які можуть виконуватися всім персоналом, що відповідає за нього. В банку має існувати чітке розуміння причин контролю, функцій, які він покликаний виконувати, з тим щоб сприяти успішній реалізації корпоративної стратегії. Якщо механізми контролю складні, виникає тенденція до їх ігнорування, вони стають об’єктом скорочень, їх не розуміють.
        
        Незалежна та підзвітна. Контроль має здійснювати підрозділ банку, який несе повну відповідальність за його результати і звітує лише вищому керівництву банку. Його співробітники повинні розуміти всю міру своєї відповідальності і те, у який спосіб ця відповідальність розподіляється між іншими співробітниками, що здійснюють контроль.
        
        Повна. Механізми контролю мають бути розроблені так, щоб відображати: складність організації роботи банку, різноманітність операцій, масштаб операцій, різні методи, що використовуються, типи контрольованих процедур, оскільки кожен з цих чинників є потенційним джерелом виникнення ризиків.
        
        Своєчасна. Своєчасність означає здатність системи контролю надавати оперативну інформацію на регулярній основі. Чим вищий рівень невизначеності і нестабільності, тим вищий ризик, і тим більшою є потреба в регулярній актуальній інформації та постійному оцінюванню факторів ризиків.
        
        Динамічна. Система контролю в банку має постійно трансформуватися та пристосовуватися до частих змін банківських технологій, внутрішньобанківських процедур, умов ринку та інших чинників, які вимагають постійного оновлення. Тому банку слід постійно підтримувати і модифікувати систему внутрішнього контролю. Деякі контрольні системи можуть залишатися незмінними протягом тривалого часу, тоді як інші потребують регулярних і значних змін.
        
        Самоконтроль/завчасне попередження. Складовою систем внутрішнього контролю в банку є функція самоконтролю. Деякі системи здійснюють самоконтроль автоматично, інші вимагають періодичної перевірки. У системі внутрішнього контролю важливо запровадити такі методи роботи, які дозволять виявляти ризики на ранньому етапі з метою попередження їх негативного впливу. Тому банкам слід розробляти та впроваджувати таку систему контролю ризиків, яка забезпечить автоматичне попередження ризиків, а не залежатиме від перевірки чи аудиту.
        
        Розрізняють два види контролю: адміністративний і фінансовий контроль.
        
        Адміністративний контроль полягає в перевірці відповідності операцій і послуг, що надаються банком, повноваженням фахівців, які ці послуги надають, та визначені внутрішніми положеннями банку, прийнятими процедурами ухвалення та реалізації рішень щодо проведення операцій і надання послуг.
        
        1 more item...
        
        Фінансовий контроль полягає в перевірці відповідності банківських операцій і наданих послуг викладеній у нормативних документах політиці банку стосовно різних видів банківських продуктів і послуг та їх адекватного відображення в обліку і звітності.
        
        1 more item...
- - - - Сучасні вимоги до системи ризик-менеджменту банку ґрунтуються на здійсненні оперативного контролю та моніторингу проблемних зон для попередження негативних впливів та шоків. Відповідно, набуває розвитку підхід, заснований на попередньому аналізі та оцінці ризиків, шоків та загроз, що впливають на діяльність банку, тобто здійснюється перехід до ризик-орієнтованої моделі управління банком. Ризикорієнтований підхід до управління банківською діяльністю (РОП) змінює об’єкт та функції системи внутрішнього контролю. Якщо в індикативній моделі об’єктом контролю є операції, які супроводжуються значними і безповоротними фінансовими санкціями у разі порушення вимог чинного законодавства, то в РОП об’єктом контролю стають власне банківські ризики. Ризик-орієнтований підхід дозволяє контролювати як ступінь ефективності способів виявлення ризиків, так і причини, які формують підвищені зони ризику.
        
        Основні принципи ризик-орієнтованого підходу:
        
         принцип законності, коли передбачається, що всі дії щодо реалізації РОП здійснюються в межах правового поля;
        
         принцип раціонального розподілу ресурсів, згідно з яким ресурси спрямовуються з урахуванням пріоритетів так, щоб основні зусилля зосереджувалися на найбільш істотних ризиках. За наявності високих ризиків застосовуються розширені заходи контролю і зниження цих ризиків. За наявності низьких ризиків допускаються спрощені контрольні процедури;
        
         принцип пропорційності, орієнтований на застосування заходів та інструментів контролю, адекватних рівню ризику;
        
         принцип гнучкості, коли отримана на певному етапі оцінка ризику змінюється під впливом поточної ситуації, аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників.
        
        На цей час у вітчизняній практиці найбільш поширена індикативна модель, орієнтована на виявлення та моніторинг факторів ризиків внутрішнього та зовнішнього середовища. До початку 2000-х років в банках України управлінські дії спрямовувалися лише на ті ризики, які вже реалізувалися і перетворилися у реальні проблеми, інші ж просто ігнорувалися. У банках сформувалися правила і процедури Системно-орієнтована СВК Західна модель COSO управління ризиками, які виконувались різними підрозділами децентралізовано і без усвідомленого прагнення до узгодженості дій у цій сфері.
        Аналіз сучасної банківської практики показує, що діючі системи внутрішнього контролю нездатні формувати повноцінне уявлення про масштаб проблем в сфері управління ризиками і попереджати їх. Це найбільш яскраво проявилося в період фінансово-економічної кризи 2008–09 рр. Підрозділи, що виконують функції внутрішнього контролю, як правило, застосовували процедури контролю, визначені нормативними вимогами регулятора, які часто відстають від розвитку банківського бізнесу. Тому формальне дотримання встановлених правил, слідування раніше розробленим процедурам виявлення ризиків та оцінки дій менеджменту щодо їх нейтралізації, інформування керівництва про наявну ситуацію в результаті призвели до неефективності внутрішнього контролю.
        
        Зміна зовнішніх і внутрішніх умов діяльності банків вимагає модернізації системи внутрішньобанківського контролю, переорієнтації її на створення превентивного (попереджувального) ризик-орієнтованого внутрішнього контролю. Такий контроль здійснюється регулярно за всіма напрямами попереджаючи про можливість виникнення збоїв в бізнес-процесах, шоків та загроз для стабільності банку та банківської системи.
        
        Основною функцією ризик-контролю стає своєчасне виявлення і попередження банківських ризиків. Перевагою ризик-орієнтованого підходу до організації внутрішнього контролю є гнучкість і швидкість реакції на зміни зовнішнього середовища. Ризик-орієнтований внутрішній контроль виконує роль механізму, який обмежує апетит менеджменту банку до ризику.
        
        Основні завдання ризик-контролю:
        
         ідентифікація, оцінка та встановлення прийнятного рівня банківських ризиків, характерних для банківської діяльності;
        
         оцінка сили впливу факторів ризику на об'єкти ризику і можливості виникнення втрат або погіршення ліквідності, викликані настанням зовнішніх і внутрішніх несприятливих подій, які суттєво впливають на діяльність банку;
        
         контроль за дотриманням внутрішніх та регулятивних обмежень щодо ризиків;
        
         виявлення причин порушення банком внутрішніх і регулятивних вимог;
        
         оцінка стресостійкості банку у разі реалізації ризиків;
        
         розробка заходів по усуненню виявлених порушень та контроль за їх виконанням;
        
         виключення ситуацій втягування банківської установи та її співробітників у здійснення протиправної діяльності, зокрема, легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;
        
         своєчасне надання банком відомостей, встановлених відповідними національними законами, Комітетом з фінансового моніторингу та НБУ.
        
        Складові ризик-орієнтованого внутрішнього контролю, інтегрованого в процес управління банком:
        
         організаційно-структурне забезпечення (базове) — політика управління банком, нові об’єкти контролю — фактори ризику;
        
         методологічне забезпечення — супроводження системи методичним матеріалом;
        
         функціональне забезпечення — спеціальні контрольні підрозділи та процедури, залежно від специфіки об’єкта контролю, діяльність яких спрямовано на перевірку дотримання законодавства;
        
         інформаційно-технологічне забезпечення — інформаційна та технологічне супроводження, формування аналітичних баз ризиків, способів та інструментів контролю.
        
        Необхідність побудови системи внутрішнього контролю, спрямованої на досягнення цілей бізнесу, була обґрунтована в 1992 р. в США Комітетом спонсорських організацій Комісії Тредуя (COSO), який розробив та затвердив нормативний документ «Внутрішній контроль. Концептуальні основи». Концепція, покладена в основу цього нормативного документа, отримала назву «Концепція COSO». В міжнародній практиці концепція COSO стала особливо важливою, в ній зроблено акцент на тому, що відповідальність за стан внутрішнього контролю цілковито покладається саме на керівництво банку.
        
        Концепція COSO передбачає, що система внутрішнього контролю містить такі компоненти:
        
        5 more items...
        
        Ключові передумови ефективної організації системи внутрішнього контролю в банку:
        
        4 more items...
        
        Ризик-орієнтований підхід реалізується в моделі «трьох ліній захисту», методологічні основи побудови якої регламентуються положеннями різних міжнародних установ
        
        5 more items...
        
        Напрями модернізації системи внутрішньобанківського контролю є:
        
        — надання системі внутрішнього контролю ризик - орієнтованого характеру, що створить умови для інтеграції систем управління та контролю;
        
        — розвиток інфраструктури системи внутрішнього контролю і чіткий розподіл повноважень та сфер відповідальності служб внутрішнього контролю;
        
        — інтеграція систем управління ризиками та внутрішнього контролю із загальною системою корпоративного управління банком.
- - - - Такі ризики переважно належать до групи неквантифікованих ризиків, які складно піддаються оцінці та можуть спричинити значні негативні наслідки, тому таких ризиків легше запобігти, аніж боротися з наслідками і збитками. Специфіка комплаєнс-ризику полягає в тому, що до моменту виникнення він може бути не помічений і не ідентифікований. Однак, цей ризик не може бути нульовим, оскільки він завжди існує в тій чи іншій мірі. Тому вчасне виявлення, оцінка, рекомендації щодо мінімізації та усунення комплаєнс-ризику істотно покращує стан, репутацію та статус банку.
        
        До причин виникнення комплаєнс-ризику належать:
        
        — недоліки в організації системи внутрішнього контролю банку;
        
        — підозра в участі банку і його співробітників в незаконних фінансових операціях;
        
        — відсутність або неякісне програмне забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю; — недостатній рівень підготовки співробітників банку і виконавської дисципліни;
        
        — недотримання банком законодавства, рекомендацій міжнародних організацій, вимог внутрішніх документів банку;
        
        — відсутність у внутрішніх документах банку механізмів, що дозволяють ефективно регулювати конфлікт інтересів співробітників банку, а також мінімізувати негативні наслідки конфлікту інтересів;
        
        — нездатність банку ефективно протидіяти легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також іншої протиправної діяльності.
        
        Мета управління комплаєнс-ризиком полягає в мінімізації його впливу на фінансовий результат діяльності банку, створення умов, які перешкоджають залученню банку в процес легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом і фінансування тероризму, забезпечення неприпустимості конфлікту інтересів, збереження і підтримання ділової репутації банку.
        
        Відповідно до рекомендацій Базельського комітету служба комплаєнс-контролю в банку повинна виконувати такі функції:
        
         отримання оперативних і об'єктивних відомостей про стан і розмір комплаєнсризику;
        
         виявлення і оцінка основних джерел (факторів) комплаєнс-ризиків, пов'язаних з діяльністю банку, і регулярна оцінка рівня таких ризиків;
        
         надання рекомендацій керівництву щодо дотримання діючих законів, правил і стандартів;
        
         розробка письмових інструкцій персоналу банку щодо належного дотримання законів, правил і стандартів, в тому числі законів про боротьбу з відмиванням грошей;
        
         проведення процедур оцінки, моніторингу, контролю і обмеження комплаєнсризику;
        
         оцінка відповідності внутрішніх процедур і операцій чинному законодавству;
        
         навчання персоналу банку дотримання законодавства, правил і стандартів;
        
         запобігання виникненню комплаєнс-ризику шляхом впровадження превентивних (попереджувальних) методів управління на стадії виникнення негативної тенденції, а також швидкої адекватної реакції з метою недопущення критично значимих для банку збитків;
        
         підтримання контактів з відповідними зовнішніми органами, включаючи органи регулювання.
        
        У процесі управління комплаєнс-ризиком банк керується наступними
        принципами:
        
        — оперативність та адекватність реакції на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів;
        
        — можливість кількісної оцінки відповідних параметрів ризику;
        
        — безперервність проведення моніторингу комплаєнс-ризику;
        
        — створення спеціального самостійного структурного підрозділу управління комплаєнс-ризиком.
        
        Головна особливість коплаєнс функції у банку — це незалежність в системі управління ризиками. У 2005 р. Базельський комітет з банківського нагляду (БКБН) опублікував документ «Комплаєнс і його функції в банках», в якому: по-перше, наголошено на особливому статусі служби комплаенс-контролю в банках, по-друге, зазначено, що управління комплаєнс ризиками в кожному банку має враховувати його специфіку та структуру, оскільки стандартного підходу не існує, а по-третє, існують загальні підходи до здійснення комплаенс стратегії.
        
        Згідно з рекомендаціями БКБН концепція незалежності включає чотири взаємопов'язані напрями:
        
         офіційний статус комплаєнс-функції в банку;
        
         призначення керівника комплаєнса із загальною відповідальністю за координацію системи внутрішнього контролю, перш за все, в сфері запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом та фінансування терористичної діяльності, і управління комплаєнс-ризиком в банку;
        
         співробітники спеціального комплаєнс-підрозділу і, особливо, його керівник не повинні бути залучені в конфлікт інтересів між їхніми обов'язками з управління комплаєнс-ризиками і будь-якими іншими покладеними на них обов'язками;
        
         забезпечення вільного доступ до інформації співробітникам спеціального підрозділу необхідної для виконання їх обов'язків.
        
        Базельський комітет вимагає присутності в штатному розкладі відповідального за комплаєнс-контроль співробітника, який має статус високого рівня, в тому числі статус члена колегіального виконавчого органу управління банком.
        
        При впровадженні комплаєнс-контролю виділяють два підходи:
        
        1) комплаєнс-контроль, який базується на дотриманні норм і правил, що передбачає мінімальну комплаєнс-систему у банку. Функції комплаєнс при такому підході враховують тільки ті моменти, які визначені чинним законодавством.
        
        2) комплаєнс-контроль, який базується на оцінці комплаєнс-ризиків. Цей вид комплаєнс-контролю рекомендований іноземним організаціям державними регуляторами та міжнародними організаціями — Вольфсбергською групою, Базельським банківським комітетом з нагляду. У нашій країні такий підхід, на відміну від європейських країн, менш поширений.
        
        Виявлення та оцінка рівня комплаєнс-ризику здійснюється на постійній основі. Спеціальний підрозділ з внутрішнього контролю робить запити до працівників банку щодо відомостей (копії документів), що свідчать про зміну відповідного параметра, який використовується для виявлення і оцінки комплаєнсризику. На підставі отриманої інформації формуються періодичні аналітичні звіти про рівень комплаєнс-ризику, в які входять оцінка рівня комплаєнс-ризику за звітний період, співвідношення показників рівня комплаєнс-ризику з встановленими лімітами, аналіз методів управління комплаєнс-ризиком, пропозиції щодо мінімізації комплаєнсризику в наступному періоді.
        
        За кожним набором показників оцінки рівня комплаєнс-ризику визначається система порогових значень (ліміт), перевищення яких означає збільшення впливу комплаєнс-ризику на банк в цілому і наближення його до критичного стану. Система порогових значень (лімітів) затверджується правлінням банку і переглядається раз на рік. Якщо будь-який з показників перевищує встановлений ліміт, спеціальний підрозділ з внутрішнього контролю негайно інформує про це керівництво банку.
        
        1 more item...
- - - - Моніторинг банківських ризиків — це сукупність процедур і дій, що здійснюються на постійній основі.
        
        Процес моніторингу регламентується:
        
        2) документально оформленими методиками, механізмами та методами, які застосовуються для реалізації процедур моніторингу:
        
         рейтинги (на місцях і дистанційні);
        
         комплексні індикативні оцінки ризику;
        
         метод порівнянь;
        
         звітування (щоденне, щомісячне, у міру необхідності);розрахунок коефіцієнтів і аналіз однорідних груп та сегментації портфелів банка;
        
         економіко-статистичне моделювання;
        
         моніторинг економічних нормативів;
        
         щоденний аналіз балансу банку.
        
        1) розробленими і задокументованими внутрішньобанківськими процедурами та посадовими інструкціями;
        
        Банки за допомогою моніторингу на постійній основі контролюють стан балансових позицій, збалансованість структури активних і пасивних операцій, стан ліквідної позиції, дотримання економічних нормативів, установлених НБУ, дотримання встановлених лімітів ризику, дотримання правових та законодавчих вимог.
        
        Основною метою моніторингу банківських ризиків є недопущення переростання ризиків у критичні, мінімізація негативного впливу ризиків на надійність та стабільність роботи банку. Моніторинг ризиків є складною системою взаємопов'язаних елементів, взаємодія яких спрямована на визначення стану ліквідності банківських операцій, безперервне спостереження за ступенем концентрації ризиків, ефективності розміщення власних та залучених коштів для прийняття своєчасних управлінських рішень з метою зниження їх негативного впливу.
        
        Процедури моніторингу включають:
        
         перевірку і оцінку адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю;
        
        Ці процедури реалізуються через постійне спостереження за дотриманням банком установлених стандартів, лімітів концентрації, індикативних значень, які встановлюються як для кредитної організації в цілому, так і для окремої банківської операції (за об’єктами), та повідомлення про відхилення, що спостерігаються.
        
        1 more item...
        
         перевірку застосування і ефективності процедур управління ризиками та методології оцінки ризиків;
        
         перевірку системи менеджменту і фінансової інформації, включаючи систему електронної інформації та електронні банківські послуги;
        
         перевірку точності та достовірності записів бухгалтерського обліку та фінансових звітів;
        
         перевірку засобів збереження активів;
        
         оцінку економічності та ефективності операцій;
        
         тестування, як транзакцій, так і функціонування конкретних процедур внутрішнього контролю;
        
         перевірку дотримання правових і регулятивних вимог, кодексів поведінки;
        
         тестування достовірності та своєчасності регулятивної звітності;
        
         здійснення спеціальних досліджень.
- - - -  забезпечення реального та достовірного відображення операцій, що проводяться у банку;
      -  інформація, яку містить звіт, має працювати на випередження, а не тільки на просту констатацію тієї чи іншої операції банку;
      -  інформаційна достатність для ухвалення рішення та обмеження доступу до інформації, яка не стосується проведення конкретної операції та/або функціональної необхідності;
      -  уніфікація та/ або формалізація процесу створення звітів;
      -  виконання контрольної функції.
    - - Інформаційні звіти повинні включати:
        
        а) зіставлення фактичних рівнів ризику зі стандартними, лімітами і прогнозами;
        
        б) агреговану величину певного ризику;
        
        в) відповідність стратегії, процедурам і лімітам у сфері конкретного ризику;
        
        г) результати стрес-тестування, у тому числі ті з них, які стосуються припинення дії базових параметрів і припущень;
        
        д) результати періодичного аналізу стратегії і процедур у сфері ризику, адекватності систем вимірювання ризику.
      - Залежно від цільової спрямованості звіти мають надходити з певною періодичністю та містити таку інформацію, яка б допомогла прийняти ефективне рішення. Якісно підготовлена звітність допомагає прийняти ефективне рішення, а в окремих випадках поданий інформаційний звіт може спонукати до конкретних дій, причому наслідки цих дій дуже часто проявляються через певний час.
        
        Щоденно надається інформація про ринкові ризики та проблемні ділянки роботи банку. Наприклад, щодня має проводитися поточний моніторинг проблемних кредитів у цілому по банку та в розрізі регіональних підрозділів за станом за попередній операційний день, а також аналізуватися наявність зв’я-аних сторін при проведенні кредитних операцій. У разі виявлення проблемних кредитів, а також інших негативних випадків начальник підрозділу контролю ризиків інформує керівника відповідного напряму (департаменту) про виявлені факти погіршення якості кредитного портфеля. Одночасно інформація направляється до керівних структур. Керівник даного напряму в тижневий термін з моменту отримання службової записки направляє на адресу керівника бек-офісу та фронт-офісу службову записку з пропозиціями щодо подальших дій з проблемним активом.
        
        Щотижневий моніторинг рівня ризиків передбачає оцінювання якості кредитного портфеля, портфеля цінних паперів, портфеля дебіторської заборгованості, перевірку адекватності сформованих резервів. При підготовці інформації аналізується:
        
         динаміка портфеля активів в цілому та за видами активів окремо;
        
         галузева структура кредитного портфеля;
        
         структура портфеля за великими ризиками;
        
         структура банківського портфеля за групами ризику;
        
         портфель за видами кредитування;
        
         рівень проблемних активів у динаміці;
        
         ризик сукупного портфеля банку;
        
         адекватність резервів;
        
         перелік неправильно класифікованих кредитів і величина необхідних відрахувань на покриття прийнятих ризиків;
        
         інша важлива інформація.
        
        У разі щомісячного підбиття підсумків роботи банку підрозділ моніторингу ризиків готує широкий огляд інформації з урахуванням регіональної структури банку або в розрізі філій.
        
        Щомісячний моніторинг рівня ризиків включає результати аналізу:
        
         сформованих резервів за всіма активами;
        
         динаміки кредитного портфеля;
        
         проблемної заборгованості кредитного портфеля;
        
         дебіторської заборгованості і рівня сформованих резервів на покриття можливих збитків;
        
         операцій з цінними паперами і рівня сформованих резервів на покриття можливих збитків;
        
         міжбанківських кредитів і розрахунок страхових резервів на покриття можливих збитків;
        
         кредитного портфеля юридичних і фізичних осіб, рівня сформованих резервів на покриття можливих збитків;
        
         залишків на кореспондентських рахунках банків і розрахунок страхових резервів на покриття можливих збитків;
        
         процентних доходів;
        
         готуються форми статистичної звітності про формування резервів для НБУ.
        
        Кожному рівню споживачів інформаційних звітів має відповідати свій рівень деталізації. Керівники банку, наприклад, не мають потреби отримувати детальний звіт про стан банку та банківські операції. У звітах для вищого керівництва необхідно порівнювати поточний результат із запланованим. Інформацію доцільно подавати в динаміці. При цьому у керівництва банку має бути забезпечена можливість звернутися до першоджерела. Для керівників окремих структурних підрозділів інформаційні звіти, навпаки, мають надаватися у більш розгорнутій, детальнішій формі, але стосуватися діяльності підпорядкованої
        
        Звіти, які готуються підсистемою моніторингу ризиків, не повинні бути обтяжені зайвою інформацією і мають складатися за стандартним зразком з двох частин: описова (або аналітична записка) та розрахункова (таблична). Розрахунок має бути корисним і легко аналізованим матеріалом, який надається в розпорядження вищих керівників банку, котрі ухвалюють рішення залежно від їх рівня і структури менеджменту з розподілом повноважень. Обсяг першої частини звіту слід жорстко обмежити певною кількістю сторінок. На самому початку приводиться висновок моніторингу щодо ступеня ризику і можливих наслідків для банку. Наприкінці слід навести коригувальні заходи щодо усунення виявлених факторів ризику, що пропонуються. Висновки про підвищену ризикованість мають бути цілком обґрунтованими та зрозумілими читачеві звіту. Поєднання двох типів аналізу (якісного і кількісного) має бути чітким і конкретним: усі таблиці і розрахунки повинні включати розшифрування скорочень, щоб полегшити аналіз і підвищити його ефективність.
        
        На основі висновків розробляються коригувальні заходи та пропонуються певні дії, спрямовані на усунення або мінімізацію ризиків. Обґрунтування коригувальних заходів має спиратися на їх зіставлення з маркетинговою політикою банку. Таким чином, створюється стислий інформаційний звіт, який може бути швидко проаналізований і підтверджує достовірність результатів моніторингу.
- - - - Організаційною основою побудови системи внутрішнього контролю є такі принципи.
        
        Розподіл обов’язків. Для запобігання зловживанням необхідний розподіл обов’язків щодо здійснення операцій та їх обліку. Створюючи систему розподілу повноважень з менеджменту і контролю ризиків, важливо відокремити відповідальність за оцінювання, моніторинг і контроль ризиків від ведення тих операцій (основного бізнесу), які супроводжуються ризиками. Треба створити систему, в якій буде чіткий розподіл обов’язків і не винитиме конфліктів щодо розподілу повноважень.
        
        Наявність ефективних процедур санкціонування операцій (лімітна політика). Для здійснення операцій має бути рішення відповідальних осіб щодо виконання всіх визначених внутрішніми документами банку необхідних дій та процедур.
        
        Своєчасне належне документування операцій. При великому інтервалі часу між здійсненням операції та її обліком зростає вірогідність помилки.
        
        Фактичний контроль за документацією. Ідеться про використання технічних засобів і процедур, що запобігають втраті, вилученню або неправомірній зміні облікової чи іншої робочої банківської документації.
        
        Використання різних видів контролю залежно від функціональної належності об’єктів контролю, поточної необхідності і комплексності поставлених завдань.
        
        Багатоплановість контролю. Цей принцип зумовлений різноманітністю об’єктів контролю, які взаємозв’язані між собою і можуть здійснювати окремий вплив на фінансові результати діяльності банку.
        
        Безперервність та об’єктивність контролю, що забезпечують безперервну, всеосяжну і багатопланову дію контрольних механізмів і функцій на всіх напрямах банківської діяльності і рівнях ухвалення рішень.
        
        Контроль за здійсненням моніторингових функцій підрозділів (по горизонталі і вертикалі) є функцією служби внутрішнього контролю, яка реалізується за допомогою регулярних перевірок, аналізу, проведення спеціальних контрольних заходів.
        
        До процесу контролю за ризиками залучаються такі структурні підрозділи банку:
        
         фронт-офіси — у межах функцій прийняття індивідуальних ризиків і затверджених лімітів повноважень;
        
         бек-офіси — у межах своїх функцій контролю операцій і встановлених вимог;
        
        Повноваженнями бек-офісу є забезпечення якісного контролю, своєчасного списання коштів, санкціонованого, цільового використання ресурсів банку, своєчасне і повне отримання доходів від проведених операцій, закріплення іміджу банку на національному і міжнародному ринках.
        
         підрозділ підтримки (наприклад, підрозділи напряму фінанси і ризики, департамент внутрішнього аудиту) — у межах своїх повноважень щодо виявлення, кількісної оцінки, контролю і моніторингу ризику;
        
         кредитний комітет — у межах своїх повноважень і ступеня відповідальності;
        
         правління банку — в межах функції виконання рішень спостережної ради;
        
         рада банку — в межах функції контролю за фінансовим станом банку й стратегічного управління ризиками, що приймаються.
        
        Основним учасником процесу управління ризиками є правління банку (або рада директорів), яке несе відповідальність за забезпечення надійності банку. Знаючи профіль ризиків, до яких схильний банк, правління має створити адекватну цьому профілю систему виявлення, моніторингу й управління ризиком. До її функцій входить формування стратегії управління ризиками, розроблення організаційної структури менеджменту ризиків з розподілом повноважень і відповідальності на кожному рівні, затвердження кількісних і якісних параметрів капіталу і ризику, а також методів оцінювання й управління ризиками, здійснення контролю за процесом управління ризиками у банку. Зберігаючи за собою контроль, правління доручає оперативну діяльність менеджерам банку.
        
        За реалізацію політики управління ризиками несе відповідальність вищий менеджмент банку, що здійснює поточне управління. Тому у деяких країнах органи регулювання встановлюють стандарти кваліфікації і відповідності (досвіду і професійної чесності), яким повинен відповідати банківський менеджер. Для забезпечення стійкості банку система контролю за ризиками має стати складовою повсякденної роботи менеджерів усіх рівнів.
        У вітчизняній практиці ці повноваження розподіляються між радою та правлінням банку. Правління банку взаємодіє зі радою в питаннях ризик-менед- жменту, виходячи із загальноприйнятих принципів корпоративного управління та ієрархії процесу контролю за ризиками. Взаємодія складається з двох частин — підзвітність і надання рекомендацій. Правління банку несе відповідальність за організацію і реалізацію процесу ризик-менеджменту в банку.
        
        Служба внутрішнього контролю підпорядкована у своїй діяльності правлінню банку. Періодичність звітності має встановлюватися банком самостійно, але не рідше одного разу на місяць. Не рідше один раз на рік служба внутрішнього контролю має звітувати на зборах акціонерів. Керівник служби внутрішнього контролю зобов’язаний інформувати про виявлені порушення керівника структурного підрозділу банку, в якому виникли проблеми з управління ризиками, а також голову правління банку. Якщо під час реалізації програм внутрішнього контролю у працівників служби виникають питання, вони мають звертатися за консультацією до керівника служби внутрішнього контролю або до куратора відповідного напряму. Керівник служби внутрішнього контролю для оперативного вирішення питань взаємодіє з керівниками банку або його підрозділів.
        
        Служба внутрішнього контролю, насамперед, взаємодіє із службою внутрішнього аудиту банку та операційною службою. Виникає питання: у чому полягає функціональна відмінність між цими службами? Адже функціонально такі підрозділи також здійснюють внутрішній контроль діяльності банку.
        Розглядаючи банк як виробництво, можна стверджувати, що служба внутрішнього контролю виконує як виробничі, так і організаційні функції (організовуючи і створюючи контрольні механізми для діяльності банку). Саме таке розуміння здійснення контролю в банку припускає створення в його структурі спеціалізованого центру, який займається організацією і створенням контрольних механізмів по всьому спектру банківської діяльності (служба внутрішнього контролю).
        
        1 more item...