В кінці 1951 р. в Феофанію з Москви приїхала комісія АН СРСР для прийому машини в експлуатацію. Три дні «МЭСМ» «здавала іспити». Академіки з кам’яними обличчями проходили з приміщення «МЭСМ», де вони задавали їй різні «каверзні задачки», в кабінет Лебедєва і там довго радилися. Нарешті тестування були закінчені і комісія вирішила прийняти машину з 25 грудня 1951 р. в регулярну експлуатацію.
«МЭСМ» використовували в багатьох наукових дослідженнях аж до 1957 року, потім машину розібрали на частини, які передали в Політехнічний інститут у Києві для проведення лабораторних робіт.
У 1952 році «МЭСМ» була практично єдиною в країні ЕОМ, на якій вирішувалися різноманітні науково-технічні завдання з області термоядерних процесів, космічних польотів і ракетної техніки, ліній електропередач, механіки, статистичного контролю якості. Однією з найважливіших задач, яка була вирішена на «МЭСМ» в цей період, були розрахунки стійкості паралельної роботи агрегатів Куйбишевської гідроелектростанції, які визначаються системою нелінійних диференціальних рівнянь другого порядку. Потрібно було визначити умови, за яких максимально можлива потужність може передаватися в Москву без порушення стійкості системи. Крім того, у зв’язку з швидким розвитком реактивної та ракетної техніки задачі зовнішньої балістики виникали як гриби після дощу. Це були задачі різної складності, починаючи від відносно простих багатоваріантних розрахунків траєкторій, що проходять в межах земної атмосфери при незначному перепаді висот, до дуже складних, пов’язаних з польотом об’єктів за межами земної атмосфери. Але навіть найпростіші балістичні розрахунки ускладнювалися вимогами підвищеної точності результатів. «МЭСМ» використовували в багатьох наукових дослідженнях аж до 1957 року, потім машину розібрали на частини, які передали в Політехнічний інститут у Києві для проведення лабораторних робіт.
Одночасно з роботою наукової лабораторії Лебедєва над розробкою обчислювальних машин працювали (і теж на умовах секретності) вчені з США, Англії та інших країн. У США – Джон фон Нейман, який першим виклав основні принципи побудови ЕОМ в закритому звіті. Він плідно співпрацював з творцями першого американського комп’ютера ENIAC (Electronic Numerical Integrator and Computer) Джоном Мочлі та Преспером Еккертом. В Англії в той час активно працювали геніальний математик Алан Т’юрінг, який зумів довести можливість обчислення суто механічним шляхом будь-якого алгоритму, який має рішення. Вчені університету в Манчестері Фредерік Вільямс і Том Кілбурн в 1948 році створили примітивний комп’ютер під назвою Baby, з метою довести можливість зберігати програми в оперативній пам’яті. Через рік Моріс Уілкс створив перший в світі комп’ютер з збереженою у пам’яті програмою EDSAC (Electronic Delay Storage Automatic Computer), який відрізнявся від створеної трохи пізніше Лебедєвим «МЭСМ» тим, що в ньому було використано арифметичний пристрій послідовної дії, а в «МЭСМ» – більш прогресивний паралельної дії. Саме ця видатна «вісімка» вчених визначила подальший напрямок розвитку комп’ютерної техніки у всьому світі.
Академік С.О. Лебедєв, переїхав до Москви і став директором Інституту точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР. За наступні 20 років під його керівництвом було створено 18 суперкомп’ютерів. Як основоположник вітчизняної обчислювальної техніки він зайняв гідне місце в зоряній плеяді комп’ютерних піонерів світу.
