Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Українська соціологія - Coggle Diagram

- - - - 2-га половина XVI — 1-ша половина XVII ст. поява науково-теологічних трактатів та історико-соціальних памфлетів, послань, збірок документальних матеріалів тощо.
        
        Середина XVI ст., фактично за століття до Гоббса, ідеї природного права, суспільного договору розробляв український вчений Станіслав Оріховський (1513-1566). Основа наукового вчення: державна влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які слухаються короля добровільно.
        
        Важливим джерелом соціологічної думки в Україні того часу був твір Христофора Філалета "Апокрисис" (1597), Обґрунтування і захист ідеї рівності і соціальної справедливості дотримання усіма громадянами держави, утому числі й монархом, суспільного договору і природних прав. Кожна особа в державі повинна мати змогу захищати свої права.
        
        Іван Вишенський (бл. 1545-бл.1620) займає найвизначніше місце у розвитку соціальної думки кінця XVI — початку XVII ст. Формування поглядів під впливом національних і релігійних переслідувань українців з боку польської шляхти. Провідна ідея його багаточисельних "Послань" є життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного гноблення. Твори "Порада", "Послання до всіх в лядській землі живущих" та інших прагне знайти обґрунтування вимог свободи, соціальної та національної рівності, свободи віросповідування, справедливості.
        
        Феофан Прокопович (1682-1736) вважав найголовнішими факторами суспільного прогресу освіту, науку і культуру. Нещастя і зло виникає, вважав Ф. Прокопович, від недостатнього знання, і найголовніша причина зла криється в тому, що людина не знає саму себе. Погляди Прокоповича певною мірою співпадали з поглядами його сучасників — західних економістів, ідеологів буржуазного капіталістичного способу виробництва, який зароджувався в тогочасній Європі, зокрема У. Петі, Д. Рікардо та А. Сміта.
        
        Великий внесок в розвиток соціологічної думки XVIII ст. зробив видатний український філософ Григорій Сковорода (1722-1794). Він був проповідником демократичних ідей, просвітником і відомим ученим. Центральним питанням його соціальної діяльності була проблема людини та її щастя, шукання шляхів, що ведуть до цього
        
        Предтечею української соціології стала діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
        Братство відстоювало ідеали соціальної політичної і релігійної рівності, ратувало за впровадження громадянських прав і свобод. Своєрідним маніфестом кирило-мефодіївців стала "Книга Буття українського народу". Провідна ідея братства - формування федеративної держави на принципах демократії, поважання прав особи та соціальної справедливості.
        Саме тут закладалися традиції української соціологічної науки, що ґрунтувались на національному відродженні українців, побудові демократичного суспільства.
    - - Головне соціологічне значення літописів – відображення реальної картини соціальної дійсності Київської Русі. На їх основі формувалася подальша соціологічна думка в Україні.
        
        Поява перших літературних творів — слова, повчання, патерики, проповіді. Ці твори містили певні відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу.
        
        праця київського митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать" (X ст.)
        
        йдеться про неможливість існування "богообраного народу", присвячується чимало рядків "благодатним ділам" князя Володимира Великого
        
        твір князя Київської Русі Володимира Мономаха "Повчання дітям" (XII ст.)
        
        відстоювати правду і справедливість, долати ненависть один до одного заради єдності землі Руської.
        
        епічний твор "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.)
        
        ідея необхідності політичного об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби у Київській Русі
        
        пам'ятка давньоруського правознавства — "Руська Правда"
        
        особливості громадсько-політичного устрою і соціального порядку Київської Русі
- - - - Головною науковою працею з соціології є «Початок громадянства (генетична соціологія)».
        Висвітлення причин і чинників утворення соціальності, виникнення й існування людського суспільства
    - - Місцем перебування Українського соціологічного інституту М. Грушевський обрав Женеву.
        
        Ідею не вдалося втілити.
        
        Натомість у Відні (Австрія), де в 1919 році М. Грушевський і заснував перший український науковий заклад в еміграції — Український соціологічний інститут.
        
        Було сформовано бібліотеку, підібрано штат працівників. Відбувалися громадські читання та лекції, видавалися матеріали деяких соціологічних досліджень.
        
        У 1921—1922 рр. діяльність Українського соціологічного інституту зосередилася на лекціях і видавничій діяльності.
  - - - Найбільш відомі праці М. Шаповала: "Загальна соціологія", "Українська соціологія", "Соціологія українського відродження", "М. П. Драгоманов як ідеолог нової України" та ін.
      - Основне завдання: вивчення та глибокий аналіз соціальних процесів, форм людських організацій; вивчення поведінки соціальних груп і особистостей.
    - - Головним завданням є вивчення причинових зв'язків між соціальними явищами та процесами.
- - - - Михайло Драгоманов (1841-1895) - представник Женевського гуртка, один з його засновників та редактор журналу "Громада". Першим використав термін «соціологія» у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету. Соціологію учений розумів як універсальну науку. На його думку, окремі науки мали б стати її складовими — це історія, політична економія, політологія. Прагнення до теоретичного синтезу галузей суспільствознавства зближували М. Драгоманова з класиками західноєвропейської соціології О. Контом та Г.Спенсером.
        
        Приділяв чимало уваги аналізу соціологічної методології, працював у сфері філософії історії, сприяв розробці теорії соціального прогресу, був одним із фундаторів української політичної соціології, в межах якої вивчав проблеми влади та федералізму
        
        Суспільство виступає системою, що має 3 складові:
        • матеріал, до якого входять окремі індивіди та народності;
        • "суспільства" — сім'ю, клас, державний і міждержавний союзи;
        • продукти суспільної діяльності.
        
        Історичний підхід учений застосував і у своїй теорії соціального прогресу, вважаючи його об'єктивним ходом історії. Прогрес — це суто соціальна закономірність, яка твориться суто людьми, без участі Божої волі.
        
        Як і Г. Спенсер, Драгоманов був прихильником у еволюціоністського напряму у соціології.
        
        Опираючись на свою думку про нерозривність історичних процесів у всьому світі, Драгоманов відстоює ідеї федералізму, який у нього асоціюється з поняттями "свобода" та "демократія".
        
        Торкаючись проблем політичної соціології, український вчений досліджував питання влади, взаємної відповідальності держави і особи, взаємовідносин держави і суспільства, світської і церковної влади. Вчений доводить, що над загальнодержавними інтересами повинні стояти загальнолюдські інтереси.
      - Іван Франко (1856—1916). На його думку, соціологія має вивчати еволюцію суспільства, розвиток суспільної праці, людину як суспільну істоту. Соціологія є одною з форм просвітництва народу. Основним рушієм еволюції визнавав боротьбу за існування, яка за умов суспільства постає у формі спільної праці, що спонукає людей до вдосконалення економічних відносин (перехід від мисливства до землеробства, приручення диких тварин тощо).
      - Микола Костомаров (1818—1885) у своїх соціологічних дослідженнях виходив з того, що здогадки і припущення не можуть бути істиною якщо не підтвердяться очевидними фактами чи безсумнівними логічними зв’язками — самі факти розглядав як похідні від людських понять, як такі, що ґрунтуються на духовному світі людей.
        
        Костомаров визнавав поступальний розвиток суспільства, неможливість повороту історії назад.
        
        Теоретичні розробки Костомарова народності (ментальності) яка трактується як сукупність ознак, що відрізняють один народ від іншого. Такими на думку вченого є — духовний склад, почуттєвий світ, склад розуму, спрямованість волі, погляд на духовне і суспільне життя того чи іншого народу.
      - Соціологічні погляди Федора Вовка (1847—1918) формувалися під цілковитим впливом ідей О.Конта та Г.Спенсера. Він стверджував, що соціологія могла виникнути лише після появи геології, палеонтології і біології. І що соціологія разом з етнологією та етнографією складають одну науку — антропологію.
        
        Біологічні закони еволюції переносив в соціологію і на цій підставі робив висновок, що всі суспільні явища з’явилися не в наслідок втручання зовнішніх сил, а є результатом поступового розвитку фізичної природи людини тощо.
      - Олександр Потебня (1835—1891) вивчав соціологічну сутність категорій «народ» і «народність», взаємовплив народів, співвідношення народності і ідеї національності. Народ є творцем мови, і мова зумовлює національну специфіку народу.
        
        Народність, в термінах Потебні, є тим, чим один народ відрізняється від іншого. Кожна народність має право на саморозвиток. Народність не є атрибутивною ознакою народу.
      - Соціолог Олександр Стронін (1826—1889) вивчав проблеми суспільства, під яким він розумів і людство в цілому, і держав, і сім’ю. Всі вони, на думку вченого, мають спільні риси, подібні закони.
        
        Одною із таких спільних рис всіх суспільств є їх пірамідальна будова. На вершині піраміди розміщується активна меншість — аристократія, внизу — більшість , демократія, у середині — тимократія.
        
        Така будова суспільств потрібна для руху. Вона нагадує зграю летючих пташок, що вишикувались у трикутник, вершина якого спрямована в бік руху.
      - Христина Алчевська (1841—1920) зробила певний внесок в становлення прикладної соціології — розробила методику вивчення читацьких інтересів, яка ґрунтувалася на соціологічному спостереженні і могла використовуватися для вивчення інтересів суб’єктів будь-якої соціальної діяльності.