Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
ЗАКОНИ ТА ПРОБЛЕМИ В ПСИХОЛОГІЇ - Coggle Diagram
ЗАКОНИ ТА ПРОБЛЕМИ В ПСИХОЛОГІЇ
1 Закони в психології
Закони
розкривають об'єктивні, стійкі, істотні зв'язки між явищами дійсності, їх сукупність становить зміст науки, дозволяє формулювати нові проблеми і здійснювати прогнози подальшого розвитку.
Основні групи
Закони, в яких відображаються відносно прості залежності
Закони, які розкривають динаміку психічних процесів у часі.
Закони, що характеризують структуру психічних явищ.
Закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції.
Закони, що стосуються психічного розвитку людини і розглядається в масштабі її життя.
Закони, в яких розкриваються основи різних психічних властивостей людини.
2 Основні проблеми психологічної науки
1) проблема психофізіологічна
2) проблема психодіагностична
3) проблема психопраксична
4) проблема псіхосоціальна
психосоціальна проблема — питання про наявність соціального в психіці окремої людини.
аспекти
про співвідношення біологічного та соціального в психіці людини;
про співвідношення колективного та індивідуального в психологічній структурі суспільного індивіда;
про відношення психіки людини та інструментів
питання про відношення біологічного та соціального в психіці людини.
Друге питання - співвідношення колективного та індивідуального в психологічній структурі суспільного індивіда
Психосоціальні стосунки (спілкування) представлені не тільки в конкретно-психологічних ситуаціях безпосередньої взаємодії осіб, а і в історично опосередкованих формах взаємодії індивідів, що проступають у процесах опредмечування та розпредмечування продуктів суспільної творчості.
соціальне в психіці конкретного індивіда постає як:
а) система соціальних цінностей, що визначає інтенціональність поведінки суб'єкта;
б) система соціального пізнавального досвіду, що структурує поведінку індивіда і служить засобом орієнтації в суспільстві;
в) система соціального практичного досвіду.
формування психіки в процесі реальної діяльності та залежність цієї діяльності від її психічних регулятів
Базисною категорією є категорія дії. Певне відображення психопраксична проблема знайшла у формулюванні принципу єдності свідомості та діяльності; при розгляді поняття суб’єкта діяльності.
Відомою є схема класичного біхевіоризму "стимул – реакція", що втілює погляди на поведінку як на обумовлений подразником поведінковий акт.
С.Л. Рубінштейн говорив про діяльність як основний спосіб існування психічного. Аналізуючи проблему співвідношення свідомості та діяльності, він прийшов до висновку формування свідомості в діяльності і сформулював принцип єдності свідомості та діяльності.
Б.Г. Ананьєв, розглядаючи характеристики людини як суб’єкта діяльності, у якості вихідних виводив свідомість та діяльність.
Б.Ф. Ломов. розглядав проблеми категорії діяльності і виводив її як суспільно-історичну категорію.
дослідження: пізнавальні процеси та їх продукти як феномени, що розглядаються виходячи з принципів детермінізму, системності та розвитку
Центральною в цій проблемі є категорія образу.
О.М.Леонтьєв дав визначення свідомості як такої, що у своїй безпосередності відкриває суб’єкту картину світу, в яку включений і сам суб’єкт, і його діяльність, і стани.
Свідомість – цілісний образ дійсності, що реалізує мотиви, відношення індивіда, включає його самопереживання поряд з переживанням положення світу в якому існує суб’єкт.
Психічний образ та психічна дія втілилися у предметності образа та активності його побудови, що пояснювалось реальною взаємодією організму з середовищем. Експериментальне підтвердження цьому отримав Г. Гельмгольц, потім – І.М. Сєчєнов,
На противагу ним виник новий напрямок – гештальтпсихології -, що розробляв проблему цілісності образу
Філософський контекст психогностичної проблеми стосується проблеми ідеалістичної та матеріалістичної орієнтації.
Проблема ж співвідношення суб’єктивного та об’єктивного чітко виділилась у процесі становлення психології. Перші теоретичні системи будувались на основі саме методу інтроспекції та претендували на істинність отриманого таким способом знання.
питання про активну системну взаємодію тіла і психіки людини.
Психофізіологічна проблема з'явилася в XVII столітті, завдяки Р. Декарту, який висунув теорію про поділ всього сущого на дві субстанції
Т. Гоббс, вважав, що існує тільки одна субстанція - тілесна, або матеріальна, яка також є і мислячою субстанцією.
За Г. Лейбніцем душа і тіло слідують своїм влас-
ним законам
Б. Спіноза розробив можливе рішення психофізіологічної проблеми в дусі монізму, висунувши концепцію про те, що немає двох окремих субстанцій, а є єдина природа (Бог), що має різні властивості (атрибути)
вирішення псіхофізіологічної проблеми полягає в тому, що співвідношення психічних та фізіологічних процесів розглядається не з застосуванням прямого співставлення, а через їх поєднання в єдину систему, яке здійснюється за допомогою якісно своєрідних системних процесів..