Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Тарас ШЕВЧЕНКО. «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» Продовження теми…
Тарас ШЕВЧЕНКО. «І мертвим, і
живим, і ненарожденним…» Продовження теми «землячків» у посланні. Викриття конформізму значної частини української еліти. Засудження комплексу меншовартості, національного безпам’ятства та байдужості до рідної мови.
/
Цей вірш
з'явився
14 грудня
1845 року в
містечку В'юнище
Послання – це публіцистичний віршовий або прозовий твір, написаний у формі листа чи звернення.
Їх цікавило особисте збагачення, джерелом якого була нещадна експлуатація кріпосницьких селян, своїх же земляків.
Шевченко сам стає рятівником. Як справжній поводир, звертається до всіх, хто здатен чути...
Алегорія:
«мертві» - кріпосники-поміщики, «живі» - інтелігенція, «ненароджені» - простий народ, «брати незрячі, гречкосії», поневолені, політично пасивні, не підготовлені до участі в суспільно-політичних змаганнях.
Виявилося, що більшість із них були задоволені політикою самодержавства і зовсім байдужі до свого краю...
Шевченко бачив важке становище українців, сором повної національної неволі, ганьбу національної
зради
Шевченко пише в 1844 році в листі до Я. Кухаренка: «Був я торік на Україні: був у Межигірського Спаса, і на Хортиці, і скрізь був, і все плакав. Сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони показилися»
/
Проблематика твору:
✓ осуд національної байдужості; ✓ ставлення до «свого» і «чужого», викриття лакейського схиляння перед чужоземним;
✓ засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти;
критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок державотворення в майбутньому;
✓ Проблема правди і брехні, щирості та лицемірства.
Конформізм - пасивне,
пристосовницьке прийняття головних стандартів у поведінці, безапеляційне визнання панівних порядків, норм і правил, безмовне схиляння перед авторитетами
Еліта національна - найбільш підготовлена і згуртована меншість суспільства, його провідна верства, яка усвідомлює цілі, що стоять перед народом (нацією) і скеровує зусилля національної спільноти на їх досягнення.