Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Італія у міжвоєнний період - Coggle Diagram
Італія у міжвоєнний період
Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у першій світовій війні коштувала їй дуже дорого:
700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства.
Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р. вона опинилася на межі повної катастрофи,
і тільки допомога військ союзників врятувала Італію від цього.
Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів,
палива, предметів першої необхідності.
Міліони людей, що прийшли в місто до заводів і були мобілізовані до армії опинились зайвими.
У країні нараховувалося понад 2 млн безробітних. За роки війни зовнішній борг країни зріс у 4,5 рази,
Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і привели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії.
Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Формувались загони Червоної гвардії. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни і увійшов в історію під назвою „червоне дворіччя”.
1919 р. фашизм в Італії.
Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Фашисти сповідували ідеї підпорядкування всіх інтересів країни державі та нації.
Вони вважали, що соціальні виступи, що розколювали і
послаблювали націю слід нещадно придушувати.
У 1919-1920 рр. фашисти не становили серйозної небезпеки.
На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандата.
Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і
збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій.
У відповідь робітники організували загони "народних сміливців",
які вступали у справжні бої з чорносорочечниками.
Італія стала ареною масового насильства, а уряд
не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність.
У листопаді 1921 р. фашисти об’єднались і утворили Національну
фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні (дуче — вождь).
У 1922 р. був організований антифашистський страйк. Та його слабка організація призвела до поразки.
30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив до Рима
та очолив уряд ("похід на Рим").
Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії
та встановлення фашистської диктатури.
Уряд Муссоліні передав у приватне володіння нерентабельні
державні підприємства, зменшив дефіцит бюджету. Придушив страйковий рух.
Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення.
Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 р. до 1928 р. на 60%.
Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну.
Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість.
До того ж південні райони країни залишалися відсталими.
Один з лідерів опозиції Джакомо Маттеоті 1 червня 1924 р.
виступив у парламенті з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації
виборів і зажадав анулювання мандатів депутатів-фашистів.
Через 10 днів його було викрадено і вбито.
За відсутності опозиції Муссоліні провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Дуче був звільнений від відповідальності перед парламентом і отримав право одноосібно видавати декрети.
Створювалися трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почалися масові арешти
(за один день було заарештовано 12 тис. комуністів).
У 1926 р. в країні була встановлена однопартійна система. Політичне життя завмерло
Для управління економікою у 1927 р. створювалася корпоративна система (у 1934 р.
існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства).
У 1929 р. Муссоліні уклав договір із папою римським (конкордат), згідно з яким утворювалася держава Ватикан;
католицька церква отримала ряд привілеїв.
Фашистам здавалось, що вони створили ідеальну модель держави.
Та у 1929 р. до Італії докотилась економічна криза.
На 1932 р. більшись компаній виявились збитковими, безробіття складало 1 млн осіб, реальна заробітна плата скоротилась на третину.
Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яку італійські війська
захопили в 1935-1936 рр.
Був обмежений імпорт. Купувати іноземні товари вважалось недостойним.
На хвилі патріотичного піднесення 9 травня 1936 р. Італія була проголошена імперією.
Прищеплювався культ сили і волі. Насаджувався культ особи Муссоліні.
Скрізь вісіли гасла: «Дуче завжди правий!». Почалась шалена підготовка до війни:
армія збільшувалась чисельно, нарощувався випуск озброєнь.
Створена з напруженням всіх зусиль країни армія виявилась недостатньо озброєною новими
видами зброї і слабо підготовленою до ведення сучасної війни.
У 1937 р. Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту,
а 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою "Сталевий пакт".
Першою спільною акцією Німеччини та Італії стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936- 1939 рр.
Італія відправила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї.
У квітні 1939 р. Італія захопила Албанію‚ а 1940 р. вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.
Вступ у війну прискорив крах фашизму в Італії.