Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Технологія розвивального навчання - Coggle Diagram

- - - - Згідно з цією концепцією загальний розвиток тлумачився як розвиток здібностей учнів. Основними критеріями при визначенні його рівня були розвиток спостережливості, абстрактного мислення, практичних дій.
        
        Л. Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання, суттєво відмінні від принципів традиційної дидактики (наочності, свідомості, систематичності тощо), спрямованих на успішне навчання, тобто засвоєння учнями знань, умінь, навичок.
        
        Система розвивального навчання мала у своїй основі такі взаємопов ́язані принципи: принцип навчання на високому рівні складності; принцип навчання швидким темпом; принцип провідної ролі теоретичних знань; принцип усвідомлення школярами процесу учіння; принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.
        
        Принцип навчання на високому рівні складності. Цей принцип є провідним у технології розвивального навчання і характеризується, на думку Л. Занкова, не тим, що перевищує «середню норму» складності, а насамперед тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і спрямування. Йдеться про складність, пов ́язану з пізнанням суті явищ, які вивчаються, залежностей між ними, із справжнім залученням дітей до цінностей науки й культури. Засвоєні знання, стаючи надбанням школяра, забезпечують перехід на вищий ступінь розвитку.
        
        Принцип навчання швидким темпом. Він органічно пов ́язаний із попереднім і передбачає відмову від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Суть його полягає в тому, щоб діти безперервно збагачували свій розум різноманітним змістом, який створює сприятливі умови для глибшого осмислення набутих знань. Однак не варто вдаватися до поспішності в навчальній роботі і збільшувати кількість завдань для школярів.
        
        Принцип провідної ролі теоретичних знань. Він орієнтує на зосередження уваги не на всіх складностях, а на пов ́язаних із теоретичним осмисленням явищ, виявленням їх внутрішніх суттєвих зв ́язків. Головним у навчальному процесі є розмежування різних ознак об ́єктів і явищ, що вивчаються. Здійснюється воно в межах принципу системності й цілісності, згідно з яким кожний елемент засвоюється у зв ́язку з іншим і всередині певного цілого. У формуванні понять, способів мислення, діяльності домінує індуктивний шлях, який передбачає перехід від спостереження одиничних фактів і явищ до встановлення загальних закономірностей, правил, законів. Особливу роль відіграє процес порівняння, яке дає змогу з ́ясувати подібність і відмінність явищ і речей, диференціювати їх властивості, відношення. Значна увага при цьому приділяється розвитку аналізуючого спостереження, здатності до виокремлення різних аспектів і властивостей явищ, їх чіткому мовленнєвому вираженню.
        
        Принцип усвідомлення школярами процесу учіння. Цей принцип випливає із загальноприйнятого дидактичного принципу свідомості і передбачає усвідомлення учнями способів дій і операцій, за допомогою яких відбувається процес учіння, що є передумовою розуміння навчального матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, оволодіння мислительними операціями (порівняння, синтез, узагальнення), а також позитивного ставлення школярів до навчальної праці. Адже одна з найважливіших умов розвитку учня полягає в тому, що процес оволодіння знаннями і навичками є об ́єктом його усвідомлення. Тому навчальний процес має бути організований так, щоб учень з ́ясував для себе розташування матеріалу, необхідність заучування певних його елементів.
        
        Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів. Зосереджений він на подоланні неуспішності окремих учнів, посиленій увазі до їх загального психічного розвитку. Йдеться про виявлення і корекцію тих аспектів психічного розвитку, відставання яких було основною причиною неуспішності. За традиційної методики для подолання неуспішності слабких учнів використовують багато тренувальних вправ, однак це не сприяє розвитку дітей, а спричинює ще більше відставання, оскільки вони потребують систематичної роботи, спрямованої на їх розвиток. Експерименти Л. Занкова засвідчили, що цілеспрямована й систематична робота зумовлює зрушення у розвитку слабких учнів і кращі результати у засвоєнні знань і навичок.
        
        Технологія Л. Занкова передбачає участь школярів у різних видах діяльності, використання у викладанні дидактичних ігор, дискусій, а також методів, спрямованих на збагачення уяви, мислення, пам ́яті, мови. Вона виявила свою ефективність на всіх етапах організації процесу навчання, передусім у розвитку психічних функцій молодших школярів. Однак здійснені протягом 60—70-х років XX ст. спроби впровадити її у масову шкільну практику не були успішними, оскільки вчителі не змогли забезпечити нові програми відповідними технологіями навчання.
  - - - Особлива форма активності дитини, спрямована на зміну себе як суб ́єкта учіння. Така діяльність орієнтована не на здобуття матеріальних або інших результатів, а безпосередньо на розвиток учнів.
      - Головним змістом навчання повинні бути загальні способи дій щодо розв ́язання різноманітних завдань, які спрямовували б діяльність учнів на оволодіння цими способами.
      - Необхідність з ́ясування у процесі цілеспрямованої навчальної діяльності походження понять і позначуваних ними дій, підтвердження необхідності цих понять і дій для теоретичного пізнання відповідної галузі знань, а також теоретичних засад дій, що засвоюються.
      - Організація навчання від абстрактно-загального до конкретно-окремого.
      - Науково-теоретичний характер цілеспрямованої навчальної діяльності.
- - - - По-перше, на уроках створюється психологічний комфорт за допомогою наступних основних умов шанобливого спілкування, дотримання вчителем і учнями шкільних правил, справедливого ставлення вчителя до результатів роботи учнів, допомоги з боку вчителя учням у навчальній діяльності, забезпечення вчителем мінімального успіху учнів у навчальній діяльності , забезпечення вибору учнями рівня засвоєння матеріалу, практичної спрямованості творчої діяльності.
      - По-друге, творчі завдання складають основу навчальної діяльності учнів з першого до останнього уроку по темі.
      - По-третє, засвоєнню підлягає не вся інформація, а лише теоретичні закономірності - загальнонаукові, загальнопредметних і тематичні поняття.
      - По-четверте, теоретичні закономірності не пропонуються учням в готовому вигляді, як це відбувається при інформаційно-репродуктивному навчанні, а формулюються через істотні ознаки учнями самостійно або з допомогою вчителя в процесі аналізу та систематизації наукової інформації, вирішення проблем, проведення досліджень та експертиз, проектної і прогностичної діяльності.
      - По-п'яте, виконання творчих завдань і робіт здійснюється за допомогою алгоритмів, частина з яких розробляється самими учнями і в подальшій навчальній діяльності розвивається.
      - По-шосте, структура навчального матеріалу складена таким чином, що в процесі вивчення нових тем відбувається розвиток основних - загальнонаукових і загальнопредметних понять раніше вивчених тем.
      - По-сьоме, в процесі освіти учні поступово опановують методи наукової творчої діяльності, потім технології і, нарешті, самостійно проектують нові технології творчої діяльності і переносять їх з одного предмета в інший.
      - По-восьме, освоєння нового методу і технології творчої діяльності на першому етапі здійснюється в груповій формі, потім через парну роботу поступово переходить в індивідуальну форму роботи.
      - По-дев'яте, контроль і аналіз результатів освіти за темою включає в себе не тільки теоретичні закономірності, але й методи і технології творчої діяльності, а також аналіз самого процесу діяльності і її результатів на емоційному, інформаційному, теоретичному і методологічному рівнях.
  - - - 1) теоретичне обгрунтування;
      - 2) зміст навчальної діяльності;
      - 3) методологію;
      - 4) методичні зразки викладання предметів, оформлені в підручниках, навчальних посібниках, методичних посібниках
  - - - 1) формулювання теоретичних понять;
      - 2) проблематизація теоретичних понять;
      - 3) розвиток теоретичних понять;
      - 4) контроль і оцінка результатів кожного етапу навчальної діяльності.
- - - - Специфічними властивостями розвитку особистості є:
        
        іманентність: розвиток є невід'ємна властивість особистості, закладене природою;
        
        біогенного: психічний розвиток особистості багато в чому визначається спадковістю;
        
        соціогенного: вплив соціального середовища;
        
        психогенні: людина - саморегулююча і самоврядна система;
        
        індивідуальність: особистість являє собою унікальне явище, яке відрізняється індивідуальним
        
        підбором якостей і власним варіантом розвитку;
        
        стадійність: розвиток особистості підпорядковується загальному закону циклічності;
        
        нелінійність: кожна особистість розвивається у своєму темпі, відчуваючи випадково розподілені в часі
        
        прискорення і протиріччя зростання;
        
        фізичний вік визначає кількісні та якісні характеристики і можливості психічного розвитку.
- - - - ЗУН - знання, вміння, навички;
        
        СУД - способи розумових дій;
        
        СУМ - саморегулівні механізми особистості;
        
        СЕН - емоційно-моральна сфера;
        
        СДП - діяльнісної-практична середу - взаємопов'язані і являють складну динамічно розвивається
        
        цілісну структуру.
        
        Технологія розвивального навчання (РН) спрямована на цілісне гармонійний розвиток особистості, де проявляється вся сукупність її якостей: РН = ЗУН + СУД + СУМ + СЕН + СДП.
  - - - у студентів розширюється світогляд;
      - формується психологічна настанова на пізнавальний пошук, пізнавальна активність проявляється за
      - межами навчальної ситуації;
      - розвивається гнучкість і багатоваріантність знань про те, що пізнається;
      - формується готовність до сприйняття різноголосої інформації;
      - з'являється розуміння того, що було причиною, і які можливі наслідки;
      - розвивається здатність мислити в категоріях можливого (за цих умов може бути так, за інших - інакше).
  - - - 1) концептуальний напрям - знання теорії;
      - 2) понятійний напрям — засвоєння понятійного апарату з кожної дисципліни, яка вивчається;
      - 3) фактологічний напрям - знання фактів, уміння їх аналізувати та інтерпретувати.
  - - - Активізувальна модель
        
        Ця модель спрямована на підвищення пізнавальної активності студентів за допомогою включення в навчальний процес проблемних ситуацій, опори на пізнавальні потреби та інтелектуальні почуття.
        
        У межах цієї моделі зберігаються всі основні моменти традиційного навчання, зокрема, засоби контролю за засвоєнням нормативних знань, умінь і навичок, проте враховуються два основні психологічні чинники ефективного навчання: пізнавальна мотивація і мисленнєва активність студентів в умовах вирішення навчальних проблемних ситуацій.
        
        Головний психологічний елемент цієї моделі навчання - «пізнавальний інтерес» (A.M. Матюшкін, М.І. Махмутов, М.Н. Скаткін, Г.І. Щукіна та ін.).
      - Особистісна модель
        
        Основним завданням навчання є загальний розвиток особистості, розвиток її пізнавальних, емоційно-вольових, моральних і естетичних можливостей.
        
        Організація навчального процесу підпорядковується певним взаємопов'язаним принципам (навчання на високому рівні труднощів, провідна роль теоретичних знань на початковому етапі навчання, швидкий темп вивчення навчального матеріалу, усвідомлений характер учіння, одночасна робота щодо розвитку слабких і сильних студентів).
        
        Кінцева мета особистісної моделі - дати вихованцям цілісну картину світу на основі науки, літератури і мистецтва з урахуванням трьох основних ліній психічного розвитку особистості (спостереження, мислення і практичних дій).
        
        Особлива увага надається створенню під час занять атмосфери довірливого спілкування.
        
        Методика викладання відповідає вимогам багатогранності (спрямованості на розвиток різних сторін особистості студента), процесуальності (послідовного ускладнення знань, що засвоюються), проблемності (опори на колізії) і варіантності (гнучкості у використанні форм і способів навчання залежно від ситуації, яка склалася під час заняття) (Л.Н. Занков, М.В. Звєрєва, І.І. Аргінська, Н.В. Нечаєвата ін.).
        
        Різновидом цієї моделі є система навчання, яка ґрунтується на особистісно-гуманному підході до вихованців, особливістю якого є велика увага до індивідуальних особливостей кожного і спрямованість на навчальне співробітництво (Ш.О. Амонашвілі).
        
        Головний психологічний елемент цієї моделі навчання - «цілісне особистісне зростання» (Л.Н. Занков, Ш.О. Амонашвілі).
      - Вільна модель
        
        У процесі навчання максимально враховується внутрішня ініціатива студента. При наявності певної допомоги з боку викладача студент усе ж таки сам визначає інтенсивність і тривалість своїх навчальних занять, самостійно вибирає засоби навчання. Яка-небудь жорстка система педагогічних впливів відсутня. Навпаки, заохочується імпровізація і студентів, і викладача щодо змісту і способів навчання.
        
        Різновидом цієї моделі є «вільне відвідування занять», «індивідуальний графік навчального процесу», «екстернат» та ін. Об'єднує все це неформальне ставлення до процесу навчання, відсутність обов'язкових аудиторних занять, поточного контролю і оцінки знань.
        
        Головний психологічний елемент - «свобода індивідуального вибору» (К. Роджерс).
      - Структурувальна модель
        
        Зараз у практику навчання запроваджується модульно-розвивальне навчання. Модуль (від лат modulus - міра) - це самостійна група ідей і знань, якими повинні оволодітистуденти. До кожного модуля розробляються доцільні засоби навчання для засвоєння цих ідей, які відповідають їхній природі (сутності).
        
        Модульно-розвивальне навчання передбачає застосування різних форм і методів самостійної роботи студента, яка підпорядкована темі, меті та завданням навчального курсу, яку треба засвоїти.
        
        Модульно-розвивальна концепція навчання ґрунтується на проблемно-діалогічній взаємодії викладача і студента.Ставиться питання і про відкритість освітньої системи для протиріч, наприклад:
        
        Чи повідомляє викладач про наукові розбіжності, суперечливі погляди на одну й ту саму наукову проблему?
        
        Яке співвідношення між запитаннями викладача, які потребують однозначно правильної відповіді, і запитаннями, які передбачають різне трактування?
        
        Як часто викладач запитує: «Чи є інші думки?»
        
        Що робить викладач, якщо чує змістовну думку студента, яка суперечить загальноприйнятій у науці?
        
        Одним із завдань модульно-розвивального навчання є навчити студентів працювати з науковими суперечностями.
        
        Особливу увагу приділяють організації навчальної інформації, створенню змістовних комплексів (блоків) у вигляді «великих дидактичних одиниць» (ВДО). ВДО - це «клітинка» навчального процесу, яка складається з різних елементів, які водночас мають інформаційну спільність. Вона характеризується системністю і цілісністю, стійкістю в часі і швидкою актуалізацією в пам'яті студента. Навчання на основі укрупнення навчальної інформації передбачає спільне і одночасне вивчення споріднених розділів, взаємопов'язаних дій і операцій, самостійне опанування студентами знань на основі порівняння, узагальнення та аналогії; урахування єдності образного і логічного в мисленні; оберненість мисленнєвих дій при виконанні вправ; вихід на перспективи розвитку знань за допомогою згортання і розгортання навчальної інформації та ін.
        
        Головний психологічний елемент цієї моделі навчання - «фреймова організація знань» (П.М. Ерднієв, Б.П. Ерднієв).
      - Формувальна модель
        
        Ґрунтується на твердженні, що впливати на розумовий розвиток особистості - означає здійснювати цілеспрямоване управління процесом засвоєння знань і умінь. За умови проходження студентом усіх необхідних етапів з урахуванням спеціально організованої педагогом орієнтувальної основи дії можна гарантувати сформованість знань і умінь із заздалегідь заданими якостями. Зокрема, учень (студент) повинен у суворій послідовності пройти такі етапи: мотивацію, складання схеми орієнтувальної основи дії, промовляння на рівні зовнішнього мовлення, мовлення про себе, розумова дія, під управлінським впливом «команд» педагога. Не є винятком і творча діяльність, оскільки вона, відповідно до цього підходу, є нормативним процесом, який здійснюється на усвідомленому рівні планомірно, теоретичним шляхом.
        
        Різновидом цієї моделі є програмоване і алгоритмічне навчання.
        
        Головний психологічний елемент -«розумова дія»(Н.Ф. Тализіна, І.П. Калошина, В.П. Безпалько та ін.).