На початку незалежності ніхто не очікував особливих економічних труднощів. Адже в
спадок від СРСР Україна отримала, здавалося б, могутнє індустріальне й аграрне
виробництво. Проте розрив економічних зв’язків і втрата ринків збуту, стрімке скорочення попиту на продукцію ВПК зумовили кризу економіки.
Кризові процеси вийшли з-під контролю уряду у зв’язку зі зростанням цін на
енергоносії. Протягом 1992 р. вартість газу в Україні зросла в 100 разів, а нафти — у
300 разів. Це призвело до різкого зростання собівартості продукції й скорочення
обсягів виробництва. Уряд В. Фокіна в січні 1992 р. був змушений лібералізувати, тобто припинити контроль за цінами, і вони відразу «стрибнули» угору. Розпочалась інфляція, і хоча номінальні (названі) зарплати зростали, реальні доходи абсолютної більшості людей знижувалися.
Життя вимагало негайних радикальних і всеохопних ринкових реформ. Проте політичне
керівництво не наважилося на них, адже такі реформи неминуче супроводжувалися б
дошкульними матеріальними труднощами — т. зв. «шоковою терапією», а разом з нею —
соціальним напруженням. Щоб його пережити, потрібно було мати глибоке розуміння
економічних процесів і відданість національній справі. Тому коли прем’єр-міністр Л. Кучма
запропонував перехід до ринкової економіки, замість ухвалення необхідних і рішучих
законів, розпочалася багаторічна боротьба між виконавчою та законодавчою гілками влади
за повноваження,
Парламент надав прем’єрові надзвичайні повноваження для переходу до ринку, але
на короткий термін — 6 місяців. Розроблений під керівництвом віце-прем’єра В.
Пинзеника план реформ передбачав розгортання масштабної приватизації,
обмеження дешевих кредитів, субсидій, пільгового оподаткування, жорсткий
контроль за асигнуваннями Національного банку, жорстку економію енергоносіїв.
План викликав обурення більшості парламенту, адже він перекривав головні джерела збагачення цих «господарників». Групи Донбасу влітку 1993 р.,
скориставшись невдоволенням шахтарів і соціальною демагогією лівих, організували у
відповідь масштабний страйк шахтарів і домоглися збільшення субсидій на виплату
зарплати. Аграрії ж отримали безлімітний кредит для сільського господарства.
Спроби врегулювати економіку за допомогою колишніх командно-адміністративних
методів призвели до управлінського хаосу. Усе це призводило до корупції. До жовтня 1993 р. вона досягнула таких загрозливих масштабів, що парламенту довелось ухвалити перший антикорупційний закон.
Ставши Президентом України, Леонід Кучма в жовтні 1994 р. проголосив стратегію
економічних перетворень, подолання економічної кризи. Складовими стратегії стали: обмеження дефіциту державного бюджету, звільнення від обмежень
внутрішньої та зовнішньої торгівлі, сувора монетарна політика, приватизація
великих підприємств, земельна реформа.