Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Зміни соціальної політики - Coggle Diagram
Зміни соціальної політики
1.Зміни соціальної політики
Після смерті Й. Сталіна претенденти на найвищу владу, шукаючи підтримки широких
мас, один перед одним намагалися здобути славу «турботливих батьків народу». Отже,
одним з досягнень періоду десталінізації стала активна соціальна політика. Вона
заклала в суспільну свідомість ідею служби соціалістичної держави людині, «її
благу».
У липні 1956 р. був ухвалений новий закон про державні пенсії. Пенсійний вік
знижувався до 60 років для чоловіків і до 55 років для жінок. Майже у 2 рази зросла
середня пенсія. У вересні на третину було підвищено мінімальні зарплати.
Розпочався поступовий перехід з 8-годинного на 7-годинний робочий день. На
початку 1960-х років відбувся перехід промислових підприємств на 5-денний
робочий тиждень.
Соціальні зміни стосувалися й колгоспного села. Тут установили гарантовану
натуральну та грошову оплату трудоднів. Запровадили мінімальні пенсії (12 крб на
місяць), починаючи з 65/60-річного віку.
Найбільш яскравим проявом тодішньої соціальної політики стало масштабне
житлове будівництво. У 1957 р. було ухвалено постанову про забезпечення громадян
СРСР житлом протягом найближчих 10-12 років. У містах виростали цілі
мікрорайони 4-5-поверхових будинків,
Шістдесятництво
«Хрущовська відлига» та особливо засудження культу Й. Сталіна на XX з’їзді КПРС
привели до певного послаблення ідеологічного тиску, часткової реабілітації жертв
сталінізму, визнання в СРСР, як засновникові ООН, Загальної Декларації прав
людини — усе це дало можливість вийти на суспільно-політичну арену новому
поколінню митців.
Вони виступали на захист української культури, вимагали розкриття історичної
правди. Відповідно до часу появи в громадсько-політичному житті, їх назвали
шістдесятниками.
Шістдесятники — назва української інтелектуальної еліти наприкінці 1950-х — на
початку 1970-х років, яка орієнтувалася на принципи свободи творчості та гуманізму,
утілених в українській національні формі.
Творча молодь 1960-х років не бажала стати заручником ідеологічної політики
партії, як це сталося зі старшим поколінням творчої інтелігенції. Молодь одразу ж
висловила свій протест проти контролю партійних ідеологів над мистецтвом і всім
суспільним життям.
Протести шістдесятників ґрунтувалися на засадах демократії. Творча молодь
виступала проти свавілля владоможців, обмеження свободи творчості, соціальної
несправедливості, бюрократизму, зневаги до людини праці, людської гідності,
узагалі прав і свобод людини.
Київський клуб творчої молоді «Сучасник»
Комуністична влада змушена була миритися з новими творчими пошуками й
дозволила об’єднуватися в клуби. Найвідомішим серед них став київський клуб
«Сучасник», заснований на початку 1960 р.
Вони розпочали свою діяльність з відродження різдвяних вертепів, створення різних
мистецьких гуртків-секцій, розшуку місць масових поховань жертв сталінських
репресій. Клуб організував вечори пам’яті Л. Курбаса, М. Куліша, Т. Шевченка, Лесі
Українки, І. Франка,
Компартійна влада продовжувала грубо втручатися у творчу та громадську діяльність
шістдесятників. У 1963 р. було закрито клуб «Сучасник». Водночас митцям, які вірно
служили режимові, створювали всі умови для роботи в рамках соцреалізму, вони
отримували премії та матеріальні блага.
Провідні мотиви її творчості — історія українського
народу та філософське осягнення життя. Неприйняття владою її творчості
виявилося в призупиненні видання її книжок «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора»
1963 р. Проте твори поетеси потрапляли до читача через «самвидав», друкували за
кордоном.
Національно-визвольний рух: підпільні групи й організації
Найчастіше антирадянська діяльність фіксувалася в Західній Україні, куди після
закінчення термінів ув’язнення в другій половині 1950-х років поверталися
учасники ОУН,
Організація планувала підготовку
національно свідомих пропагандистів для направлення в Східну Україну. Члени
організації кінцевою метою вбачали створення Української держави з
національними урядом та армією.
Їхньою метою була агітація за вихід УРСР зі складу СРСР та утворення незалежної
держави. У своїй програмі члени організації критикували радянську політичну
систему, яка трималася на диктатурі КПРС,
Зародження дисидентського руху
Дисидентство охопило всі регіони України та найбільші міста, набувши
національно-демократичного забарвлення. Основними причинами виникнення
дисидентського руху були політичні: відсутність справжньої політичної
самостійності республіки, однопартійна система, яка позбавляла суспільство
демократичного вибору шляхів політичного розвитку, забороняла діяльність
опозиції, установила цензуру, відхиляла будь-які можливості для зміни влади,
призвела до небаченої бюрократизації системи управління. Не менш важливими
були й національно-культурні причини. Серед них насамперед вирізнялися політика
зросійщення, позбавлення українського народу можливостей для вільного
національно-культурного розвитку. Соціально-економічні причини полягали в
низькому рівні життя, нав’язуванні УРСР невідповідної її потребам і можливостям
екстенсивної моделі економічного розвитку. Дисидентський рух зумовлювали також
релігійні причини, породжені державною антирелігійною політикою й
антидемократичними засобами, за допомогою яких її проводили.