3. Київський клуб творчої молоді «Сучасник»

4. Національно-визвольний рух: підпільні групи й організації

Зміни соціальної політики після смерті Й. Сталіна: Після смерті Й. Сталіна в СРСР влада шукала підтримку широких мас населення і активно здійснювала соціальну політику.

Закладання ідеї служби соціалістичної держави людині: Соціальна політика заклала ідею, що соціалістична держава має служити благу людини.

Зміни в пенсійній системі: У 1956 році був ухвалений новий закон про державні пенсії, знижено пенсійний вік і зросла середня пенсія.

Підвищення мінімальних зарплат та скорочення робочого дня: У вересні 1956 року підвищено мінімальні зарплати, розпочато перехід на 7-годинний робочий день, а в 1960-х роках - на 5-денний робочий тиждень.

Ліквідація "добровільно-примусових" державних позик: У 1957 році була припинена практика "добровільно-примусових" державних позик, які забирали частину доходів трудящих.

Соціальні зміни в колгоспному селі: В колгоспному селі встановлено гарантовану оплату трудоднів, запроваджено мінімальні пенсії та видавали паспорти селянам з обмеженнями.

Масштабне житлове будівництво: У 1957 році ухвалено постанову про забезпечення громадян житлом, і в містах почали будувати масово житлові будинки, що вплинуло на соціальний оптимізм населення.

Контекст епохи: Шістдесятництво виникло в контексті "Хрущовської відлиги" та засудження культу Й. Сталіна на XX з'їзді КПРС.

Представники шістдесятників: Серед видатних шістдесятників були поети І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, М. Вінграновський; прозаїки В. Дрозд, Вал. Шевчук, Гр. Тютюнник; літературні критики І. Світличний та І. Дзюба; кінорежисер С. Параджанов і театральний режисер Л. Танюк; художники А. Горська та П. Заливаха.

Головні цілі і ідеї шістдесятників: Шістдесятники виступали на захист української культури та вимагали розкриття історичної правди. Вони пропагували принципи свободи творчості та гуманізму в українській національній формі.

Протест проти ідеологічного тиску: Шістдесятники виступали проти спроб ідеологічних відділів КПРС підконтрольними партії влади та вимагали незалежності для творчості.

Заборона і репресії: Творча молодь шістдесятників відразу наразилася на спроби партійних ідеологів піддати їхню діяльність "партійному контролю." Ідея свободи творчості була ворожою для номенклатури та викликала репресії.

Національно-демократичний аспект: За умов "зближення націй" і російської домінанти в гуманітарній політиці, шістдесятництво набувало національно-демократичного характеру і виступало за національну самоідентифікацію та права людини.

Клуб "Сучасник" в Києві: Утворення київського клубу "Сучасник" у 1960 році, заснованого з дозволу комсомольського керівництва.

Члени клубу: Важливі особи, які були членами клубу, включають І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Симоненка, А. Горську, І. Дзюбу, В. Зарецького, О. Заливалу, Л. Семикіну, Г. Севрука та інші.

Діяльність клубу: Членові клубу активно відновлювали різдвяні вертепи, створювали мистецькі гуртки-секції, та займалися розслідуванням масових поховань жертв сталінських репресій. Клуб організовував вечори пам'яті для видатних українських постатей.

Протистояння і репресії: Влада реагувала на діяльність клубу "Сучасник" з підозрою і переслідуваннями. Після звернення членів клубу до Київської міської ради з інформацією про масові розстріли в Биківні, почалися переслідування всіх їхніх членів.

Розповсюдження творів: Несприятлива реакція влади призвела до обмеження видання творів шістдесятників, і багато з їхніх робіт розповсюджувалися через "самвидав" та за кордоном.

Відомі представники шістдесятників: У тексті згадані поети і письменники, такі як В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч, В. Стус, І. Світличний, А. Горська та інші, які відзначалися своєю громадянською позицією і відчуттям відповідальності перед українським народом і культурою.

Цензура та репресії: Влада вживала цензуру і репресії проти шістдесятників, забороняючи видання їхніх творів та виключаючи їх із спілок і громадських організацій.

Доля В. Симоненка: Зокрема, поет В. Симоненко, один із представників шістдесятників, був побитий міліцією у 1962 році і помер у 1963 році.

Літературні інновації: Творча діяльність шістдесятників характеризувалася літературними інноваціями та намаганням вивести читача за традиційні горизонти.

Спроби придушення культурної діяльності: Режим намагався придушити культурну діяльність шістдесятників та примусити їх служити соцреалізму.

Національний аспект: Культурна боротьба шістдесятників також мала національний аспект, виступаючи за українську самоідентифікацію та захист прав людини.

Припинення організованої боротьби підпільників ОУН і бійців УПА не означало завершення боротьби з радянською владою в Україні.

Антирадянська діяльність продовжувалася в нових формах, таких як створення підпільних гуртків, організацій, розповсюдження листівок і написання публічних листів, а також інших антирежимних виступів.

У Західній Україні активно фіксувалася антирадянська діяльність, і влада здійснювала репресії проти учасників ОУН, УПА та інших організацій.

У підпільному національному русі важливу роль відігравали студенти, молодь і колишні учасники ОУН та УПА, які продовжували боротьбу проти радянської окупації України.

Одні з підпільних організацій, такі як Український національний комітет (УНК) та Український національний фронт (УНФ), мали програми і статути, в яких закладені ідеї відторгнення України від СРСР і створення незалежної держави.

Наприкінці 1950-х та на початку 1960-х років у різних містах України зареєстровано спроби індивідуального протесту громадян, які критикували радянську владу і систему.

Дисидент - це особа, яка виступає в опозиції до панівної ідеології або суспільного ладу.

Український дисидентський рух зародився серед шістдесятників на основі незгоди з асиміляційною русифікаторською політикою комуністичної Москви та пригніченням української культури та мови.

Дисиденти виступали проти радянського тоталітарного режиму в різних сферах: суспільно-політичному, культурно-духовному житті та в ідеологічних питаннях.

Українське дисидентство охопило всі регіони України та набуло національно-демократичного забарвлення.

Причинами виникнення дисидентського руху були політичні, національно-культурні, соціально-економічні та релігійні фактори.

Дисидентський рух був мирним та ненасильницьким, не мав чітко визначених організаційних форм, і складався з різноманітних гуртків та об'єднань.