Лекція №8 ІУ
1.Зміни соціальної політики
- Шістдесятництво
- Київський клуб творчої молоді «Сучасник»
- Національно-визвольний рух: підпільні групи й організації
- Зародження дисидентського руху
Зміни соціальної політики після смерті Й. Сталіна: Після смерті Й. Сталіна в СРСР влада шукала підтримку широких мас населення і активно здійснювала соціальну політику.
Закладання ідеї служби соціалістичної держави людині: Соціальна політика заклала ідею, що соціалістична держава має служити благу людини.
Зміни в пенсійній системі: У 1956 році був ухвалений новий закон про державні пенсії, знижено пенсійний вік і зросла середня пенсія.
Підвищення мінімальних зарплат та скорочення робочого дня: У вересні 1956 року підвищено мінімальні зарплати, розпочато перехід на 7-годинний робочий день, а в 1960-х роках - на 5-денний робочий тиждень.
Ліквідація "добровільно-примусових" державних позик: У 1957 році була припинена практика "добровільно-примусових" державних позик, які забирали частину доходів трудящих.
Соціальні зміни в колгоспному селі: В колгоспному селі встановлено гарантовану оплату трудоднів, запроваджено мінімальні пенсії та видавали паспорти селянам з обмеженнями.
Масштабне житлове будівництво: У 1957 році ухвалено постанову про забезпечення громадян житлом, і в містах почали будувати масово житлові будинки, що вплинуло на соціальний оптимізм населення.
Наукові та технологічні досягнення: Період також відзначився науковими та технологічними досягненнями, такими як атомна електростанція, атомний криголам, перший штучний супутник Землі і політ людини (Ю. Гагарін) у космос, що викликало надії на швидке отримання невичерпного джерела енергії і комунізм.
Контекст епохи: Шістдесятництво виникло в контексті "Хрущовської відлиги" та засудження культу Й. Сталіна на XX з'їзді КПРС.
Представники шістдесятників: Серед видатних шістдесятників були поети І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, М. Вінграновський; прозаїки В. Дрозд, Вал. Шевчук, Гр. Тютюнник; літературні критики І. Світличний та І. Дзюба; кінорежисер С. Параджанов і театральний режисер Л. Танюк; художники А. Горська та П. Заливаха.
Головні цілі і ідеї шістдесятників: Шістдесятники виступали на захист української культури та вимагали розкриття історичної правди. Вони пропагували принципи свободи творчості та гуманізму в українській національній формі.
Протест проти ідеологічного тиску: Шістдесятники виступали проти спроб ідеологічних відділів КПРС підконтрольними партії влади та вимагали незалежності для творчості.
Заборона і репресії: Творча молодь шістдесятників відразу наразилася на спроби партійних ідеологів піддати їхню діяльність "партійному контролю." Ідея свободи творчості була ворожою для номенклатури та викликала репресії.
Національно-демократичний аспект: За умов "зближення націй" і російської домінанти в гуманітарній політиці, шістдесятництво набувало національно-демократичного характеру і виступало за національну самоідентифікацію та права людини.
Ідеали демократії: Протести шістдесятників базувалися на принципах демократії та включали в себе протести проти свавілля влади, соціальної несправедливості, бюрократії і порушення прав і свобод людини.
Клуб "Сучасник" в Києві: Утворення київського клубу "Сучасник" у 1960 році, заснованого з дозволу комсомольського керівництва.
Члени клубу: Важливі особи, які були членами клубу, включають І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Симоненка, А. Горську, І. Дзюбу, В. Зарецького, О. Заливалу, Л. Семикіну, Г. Севрука та інші.
Діяльність клубу: Членові клубу активно відновлювали різдвяні вертепи, створювали мистецькі гуртки-секції, та займалися розслідуванням масових поховань жертв сталінських репресій. Клуб організовував вечори пам'яті для видатних українських постатей.
Протистояння і репресії: Влада реагувала на діяльність клубу "Сучасник" з підозрою і переслідуваннями. Після звернення членів клубу до Київської міської ради з інформацією про масові розстріли в Биківні, почалися переслідування всіх їхніх членів.
Розповсюдження творів: Несприятлива реакція влади призвела до обмеження видання творів шістдесятників, і багато з їхніх робіт розповсюджувалися через "самвидав" та за кордоном.
Відомі представники шістдесятників: У тексті згадані поети і письменники, такі як В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч, В. Стус, І. Світличний, А. Горська та інші, які відзначалися своєю громадянською позицією і відчуттям відповідальності перед українським народом і культурою.
Цензура та репресії: Влада вживала цензуру і репресії проти шістдесятників, забороняючи видання їхніх творів та виключаючи їх із спілок і громадських організацій.
Доля В. Симоненка: Зокрема, поет В. Симоненко, один із представників шістдесятників, був побитий міліцією у 1962 році і помер у 1963 році.
Літературні інновації: Творча діяльність шістдесятників характеризувалася літературними інноваціями та намаганням вивести читача за традиційні горизонти.
Спроби придушення культурної діяльності: Режим намагався придушити культурну діяльність шістдесятників та примусити їх служити соцреалізму.
Національний аспект: Культурна боротьба шістдесятників також мала національний аспект, виступаючи за українську самоідентифікацію та захист прав людини.
Співпраця з іншими клубами: Клуби творчої молоді також діяли в інших містах України, які об'єднували молодь і підтримували культурну активність.
Припинення організованої боротьби підпільників ОУН і бійців УПА не означало завершення боротьби з радянською владою в Україні.
Антирадянська діяльність продовжувалася в нових формах, таких як створення підпільних гуртків, організацій, розповсюдження листівок і написання публічних листів, а також інших антирежимних виступів.
У Західній Україні активно фіксувалася антирадянська діяльність, і влада здійснювала репресії проти учасників ОУН, УПА та інших організацій.
У підпільному національному русі важливу роль відігравали студенти, молодь і колишні учасники ОУН та УПА, які продовжували боротьбу проти радянської окупації України.
Одні з підпільних організацій, такі як Український національний комітет (УНК) та Український національний фронт (УНФ), мали програми і статути, в яких закладені ідеї відторгнення України від СРСР і створення незалежної держави.
Наприкінці 1950-х та на початку 1960-х років у різних містах України зареєстровано спроби індивідуального протесту громадян, які критикували радянську владу і систему.
Термін "антирадянська діяльність" використовувався як інструмент для кримінальної відповідальності за критику влади та залякування громадян.
Дисидент - це особа, яка виступає в опозиції до панівної ідеології або суспільного ладу.
Український дисидентський рух зародився серед шістдесятників на основі незгоди з асиміляційною русифікаторською політикою комуністичної Москви та пригніченням української культури та мови.
Дисиденти виступали проти радянського тоталітарного режиму в різних сферах: суспільно-політичному, культурно-духовному житті та в ідеологічних питаннях.
Українське дисидентство охопило всі регіони України та набуло національно-демократичного забарвлення.
Причинами виникнення дисидентського руху були політичні, національно-культурні, соціально-економічні та релігійні фактори.
Дисидентський рух був мирним та ненасильницьким, не мав чітко визначених організаційних форм, і складався з різноманітних гуртків та об'єднань.
Представниками дисидентського руху були в основному молоді інтелігенції, а їх діяльність була неприйнятою для партійно-державного керівництва, яке їх лейбелювало як "кримінальних злочинців" та "антирадянщиків".