Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Лекція №7 ІІ курс ІУ - Coggle Diagram
Лекція №7 ІІ курс ІУ
- Децентралізація управління економікою
У період керівництва М. Хрущова в СРСР була ініційована децентралізація управління економікою. Це означало передачу окремих функцій центральних органів управління місцевим органам.
Після цієї реформи СРСР було поділено на адміністративні економічні райони, і багато підприємств у районах об'єдналися в єдині господарські комплекси, керівництво яким здійснювалося радами народного господарства (раднаргоспами).
Реформа сприяла раціональнішому використанню ресурсів, подоланню галузевої роз'єднаності і зменшенню надмірної опіки над підприємствами.
Українські органи господарського управління стали більш самостійними, а більшість промислових підприємств перейшла в підпорядкування Раді міністрів УРСР.
Однак реформа не змінила командно-адміністративну систему (КАС) та центральних складових впливу на економіку, які залишилися в руках Москви.
Реформа не змінила ролі робітників в управлінні виробництвом і не сприяла підвищенню продуктивності праці через матеріальне стимулювання.
У підсумку, управлінська реформа не призвела до глибоких перетворень в економічних відносинах і вичерпала свій потенціал.
У середині 1950-х років Україна відновила статус металургійної бази СРСР, посівши перше місце в Європі за виплавленням чавуну та третє місце у світі за виробництвом сталі.
Паралельно з розвитком металургії, розвивалася енергетика, видобуток вугілля, газу і нафти, а також будівництво гідроелектростанцій на річці Дніпро.
Машинобудування також росло, включаючи важку техніку для гірничої промисловості, виробництво авіалайнерів та автомобілів.
Хімічна промисловість знаходилася в пріоритеті, і за короткий період було споруджено багато нових хімічних підприємств.
Розширювалася транспортна мережа, включаючи нафтопровід "Дружба" та розвиток Чорноморського пароплавства.
Незважаючи на високі темпи росту, були і негативні тенденції, такі як гігантоманія, низький науково-технологічний рівень і екологічні проблеми.
Усі ці фактори сприяли високому темпу розвитку української промисловості, але також створювали проблеми, які потребували уваги та реформ.
- Стан сільського господарства
У початку 1950-х років сільське господарство України перебувало в катастрофічному стані, і виробництво зерна не досягло довоєнного рівня.
Вересні 1953 року було оголошено реформи сільського господарства, які спрямовувалися на послаблення економічного визиску сільського населення, але не вимагали змін в виробничих відносинах.
З колгоспів списали заборгованість перед державою та підвищили ціни на сільськогосподарську продукцію.
З 1954 до 1958 року була проведена "цілинна епопея", під час якої ослаблене українське село втратило значні території та населення на користь інших областей СРСР.
Після 1958 року сільське господарство знову зазнало кризи через невдалі керівництво та непослідовність в управлінні. Намагання впровадити екстенсивні методи збільшення виробництва призвели до погіршення урожайності і собівартості.
-
- Військово-промисловий комплекс
У "холодній війні" між СРСР і США створювалися військово-промислові комплекси (ВПК), об'єднуючи науково-дослідні установи, виробництво зброї та військової техніки.
Керівництво СРСР прагнуло досягнути воєнно-стратегічного паритету з Заходом та зосередило увагу на якісній перебудові військового потенціалу, зокрема на створенні атомної та термоядерної зброї та засобах її доставки.
У цій роботі брали участь наукові установи Української РСР, і багато з них працювали в галузях, пов'язаних з військовим потенціалом, такими як ядерна фізика, радіофізика, авіаційна техніка та бронетехніка.
Військово-промисловий комплекс контролював майже всю промисловість СРСР та на кожному великому підприємстві створювали таємні цехи для виробництва військової продукції.
На час розпаду СРСР, український сектор ВПК нараховував понад 700 промислових об'єднань та наукових організацій з понад 1,5 мільйоном працівників.
- Суть хрущовських надпрограм
Хрущов визнав необхідність реформування соціалістичних виробничих відносин, але не міг провести самовбивчі реформи тоталітарного режиму.
Реформи були спрямовані на покращення якості життя та стимулювання продуктивної праці, але були несистемними та не підкріплені економічною наукою.
Хрущов вірив у переваги соціалістичного суспільного ладу та включив цю некритичну переконаність у третю програму комуністичної партії, яка передбачала наздогнати США за всіма показниками суспільного виробництва та побудувати комунізм.
Хрущовські реформи були несистемними та супроводжувалися історичними втратами, призводячи радянський режим до наближення до краху.
Україна залишала роль металургійної та паливної бази, але поступово відставала за якісними показниками витрат матеріальних і трудових ресурсів на одиницю продукції. Україна була перенасичена підприємствами, які не утворювали єдиного господарського комплексу і були прив'язані до підприємств інших республік.
Реформи хрущовського періоду позитивно вплинули на соціальну сферу, але також створили нові суперечності.