Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Україна в умовах десталінізації - Coggle Diagram
Україна в умовах десталінізації
XX з’їзд КПРС. Десталінізація
Хрущовські перетворення — це розширення партійної демократії та політичної лібералізації
суспільного життя;
Після смерті Сталіна (1953) у СРСР вирували суцільні суперечності. По-перше, між
народами імперії, які прагнули свободи, і російсько-радянським імперіалізмом, що
прикривався більшовицькими гаслами про «щасливе майбутнє всього людства —
комунізм».
XX з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.). Він виступив з
доповіддю «Про культ особи та його наслідки», що містила критику культу особи
Сталіна й таких його злочинів, як насильницькі депортації народів, застосування
репресій проти ідеологічних противників.
Було
покладено край масовому терору, припинено практику свавільного ігнорування
законів владоможцями. Викриття культу особи Сталіна стало найграндіознішою
подією в історії радянського суспільства.
Наскільки складним був процес десталінізації, красномовно засвідчує той факт, що
партійне керівництво так і не наважилося опублікувати текст доповіді М. Хрущова
для широкої громадськості.
Восени 1961 р. були
масово демонтовані пам’ятники Сталіну, закрито музеї, перейменовані підприємства
та колгоспи, а м. Сталіно перейменовано на Донецьк.
Для боротьби з вуличною злочинністю
організовували народні дружини. У 1962 р. дружинників фактично зрівняли в
правах з працівниками міліції. Тоді ж розпочалася кампанія боротьби з «дармоїдством і паразитичним способом життя, розкраданням соціалістичної
власності».
Процеси десталінізації та лібералізації ліквідували лише найпотворніші прояви
владного свавілля. Однак визначальні ознаки тоталітарного радянського
політичного режиму залишилися незмінними.
Ліквідація ГУТАБу (ГУЛАГу)
Насамперед було ліквідовано особливі табори для політв’язнів, а в 1955 р.
започатковано загальну реформу місць утримання. До 1957 р. було ліквідовано
велику кількість таборів ГУТАБу (ГУЛАГу). Решту було реорганізовано й
перейменовано на виправно-трудові колонії (установи). І хоча радянський
тоталітарний режим не міг відмовитися від табірної системи СРСР, вона вже ніколи не відігравала таку роль, як за часів ГУТАБу (ГУЛАГу).
Придушення повстань 1953-1954 рр. у сталінських таборах означало не кінець руху опору
тоталітарному режиму, а кінець ГУТАБу (ГУЛАГу), через «виправно-трудові табори» якого пройшло, за різними оцінками, від 30 до 55 млн в’язнів.
1.Внутрішньополітична ситуація на початку 1950-х років
Звичним явищем
стали черги. Так, Сталін ініціював гучні кампанії та репресії проти нових
«ворогів».
З полиць магазинів зникали продукти харчування, товари щоденного попиту.
Нестачу товарів широкого вжитку зумовлював першочерговий розвиток важкої
промисловості.
Відбувалися «чистки» української інтелігенції, оскільки влада усвідомлювала, що
настрої оновлення йдуть саме від освічених і талановитих людей.
Протягом 1952 р. в Москві були сфабриковані «справи лікарів-убивць». На таку роль
«обрали» найвидатніших представників медичної науки.В Україні цей список «відкрив»
відомий харківський лікар В. Коган-Ясний. Кати з КДБ вибивали зізнання в навмисному
вбивстві відомих партійних і державних діячів, терористичній та шпигунській діяльності.
Каральні органи розробляли версію про єврейсько-
український антирадянський «заколот».
Так, прагнучи зміцнити своє становище, міністр внутрішніх
справ СРСР Л. Берія спробував вирішити питання щодо повстанського руху в
Західній Україні та Литві.
У квітні 1953 р. Л. Берія ініціював амністію для в’язнів, засуджених на строк до 5
років. Було звільнено 1,2 млн осіб Амністія не стосувалася ув’язнених за політичними статтями, оскільки за ними
передбачалися набагато більші строки. Зате свободу отримали сотні тисяч карних
злочинців.
У вересні 1953 р. М. Хрущов був обраний першим секретарем ЦК КПРС. Боротьба за
владу спонукала його ініціювати значні зміни в керівництві УРСР.
Реабілітація жертв політичних репресій
Як правило, переглядали справи лише тих
репресованих, які надіслали скарги особисто або за них це зробили їхні родичі, творчі спілки, громадські організації, членами яких вони були. Наслідком цієї роботи стала
повна реабілітація 250 тис. осіб
Більшість репресованих громадян не
була реабілітована взагалі, їхні права не були повністю відновлені. Партійно-
державне керівництво на чолі з М. Хрущовим не наважилося на перегляд політичних справ, сфабрикованих у 1920-1930-х роках, очевидно з огляду на те, що
могли б відкритися факти їхньої особистої причетності до організації репресій.
Реабілітація розпочалася у вересні 1953 р. з перегляду
справ окремих партійних і державних діячів і членів їхніх сімей. Упродовж 1954 р. —
на початку 1956 р. був здійснений перегляд кримінальних справ засуджених за т. зв. «контрреволюційні злочини», «антирадянську діяльність». Як наслідок, було
звільнено майже 15 тис. політичних в’язнів з УРСР,