Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Україна в умовах десталінізації - Coggle Diagram
Україна в умовах десталінізації
1.Внутрішньополітична ситуація на початку 1950-х років
Відбувалися «чистки» української інтелігенції, оскільки влада усвідомлювала, що
настрої оновлення йдуть саме від освічених і талановитих людей.
З полиць магазинів зникали продукти харчування, товари щоденного попиту.
Нестачу товарів широкого вжитку зумовлював першочерговий розвиток важкої
Так, прагнучи зміцнити своє становище, міністр внутрішніх
справ СРСР Л. Берія спробував вирішити питання щодо повстанського руху в
Західній Україні та Литві.
У квітні 1953 р. Л. Берія ініціював амністію для в’язнів, засуджених на строк до 5
років. Було звільнено 1,2 млн осіб (54 % від тодішньої загальної кількості в’язнів).
Амністія не стосувалася ув’язнених за політичними статтями, оскільки за ними
передбачалися набагато більші строки. Зате свободу отримали сотні тисяч карних
злочинців. Це різко підвищило рівень злочинності, чого й прагнув Л. Берія, щоб
показати свою значущість як міністра внутрішніх справ та організатора боротьби з
криміналітетом.
XX з’їзд КПРС. Десталінізація
Після смерті Сталіна (1953) у СРСР вирували суцільні суперечності. По-перше, між
народами імперії, які прагнули свободи, і російсько-радянським імперіалізмом, що
прикривався більшовицькими гаслами про «щасливе майбутнє всього людства —
комунізм».
Хрущовські перетворення («хрущовська
відлига») — це розширення партійної демократії та політичної лібералізації
суспільного життя; прискорення економічного розвитку; поліпшення матеріального
становища народу при збереженні тоталітаризму й контролю над економікою.
XX з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.). Він виступив з
доповіддю «Про культ особи та його наслідки», що містила критику культу особи
Сталіна й таких його злочинів, як насильницькі депортації народів, застосування
репресій проти ідеологічних противників.
Процеси десталінізації та лібералізації ліквідували лише найпотворніші прояви
владного свавілля. Однак визначальні ознаки тоталітарного радянського
політичного режиму залишилися незмінними.
Реабілітація жертв політичних репресій
Реабілітація розпочалася у вересні 1953 р. з перегляду
справ окремих партійних і державних діячів і членів їхніх сімей. Упродовж 1954 р. —
на початку 1956 р. був здійснений перегляд кримінальних справ засуджених за т. зв.
«контрреволюційні злочини», «антирадянську діяльність». Як наслідок, було
звільнено майже 15 тис. політичних в’язнів з УРСР,
Як правило, переглядали справи лише тих
репресованих, які надіслали скарги особисто або за них це зробили їхні родичі, творчі
спілки, громадські організації, членами яких вони були. Наслідком цієї роботи стала
повна реабілітація 250 тис. осіб (переважно посмертно).
Більшість репресованих громадян не
була реабілітована взагалі, їхні права не були повністю відновлені. Партійно-
державне керівництво на чолі з М. Хрущовим не наважилося на перегляд
політичних справ, сфабрикованих у 1920-1930-х роках, очевидно з огляду на те, що
могли б відкритися факти їхньої особистої причетності до організації репресій. Не
підлягали перегляду справи активних діячів ОУН та УПА, партійних діячів та
інтелігенції, репресованих за звинуваченнями в «українському буржуазному
націоналізмі». Не переглянули справ репресованих народів. їм не дозволили
повернутися на рідні землі. У середині 1960-х років процес реабілітації був фактично
припинений.
Ліквідація ГУТАБу (ГУЛАГу)
через «виправно-трудові табори»
якого пройшло, за різними оцінками, від 30 до 55 млн в’язнів. Система сталінських
концтаборів уже не змогла витримати завданих ударів і почала швидко розпадатися.
Насамперед було ліквідовано особливі табори для політв’язнів, а в 1955 р.
започатковано загальну реформу місць утримання. До 1957 р. було ліквідовано
велику кількість таборів ГУТАБу (ГУЛАГу). Решту було реорганізовано й
перейменовано на виправно-трудові колонії (установи).