Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Системи, (Ознаки Нервова регуляція Гуморальна регуляція, Механізм…

- - - - Рефлекс — відповідь на подразнення рецепторів організму (чхання,кашель, поворот голови в сторону гучного звуку).Моргання — це захисний рефлекс, який запобігає пересиханню очейунаслідок регулярного омивання слізьми. За добу людина моргаєблизько 12 тисяч разів.
        Рецептори — чутливі нервові утворення аналізаторів, що сприймають іперетворюють подразнення.Спеціальні рецептори, що розташовані по всьому тілу, збираютьінформацію й посилають її до мозку.
        
        Під нейроглією, або просто глією, розуміють сукупність клітин, різних за походженням, функції яких зводяться до одного — підтримання нормального функціонування нейронів, а отже – нервової системи[22]. У людини клітини нейроглії за своєю кількістю значно переважають кількість нейронів[23]. Розрізняють макроглію, яка має ектодермальне походження (таке саме походження, як і нейрони) та мікроглію, яка має мезодермальне походження[24][25]. Також нейроглію у ссавців ділять за анатомічним принципом на нейроглію ЦНС та нейроглію ПНС. До нейрогії ЦНС відносять астроглію, олігодендритоглію, NG-2-глію та мікроглію. До нейроглії ПНС відносять шваннівські клітини, мантійні гліоцити, ентеричну глію та нюхові оболонкові клітини.[24]
        
        Їхні функції різняться: шваннівські клітини та олігодендроцити утворюють мієлін в ПНС та ЦНС відповідно, астроцити є ключовими в регулюванні гомеостазу, мікроглія забезпечує фагоцитоз, ентерична глія, мантійні гліоцити та нюхові оболонкові клітини відповідають за підтримку гомеостазу в ентеричній нервовій системі, нервових вузлах та нюховій цибулині відповідно. Вище перелічені функції є лише основними, кожний тип глії володіє значно більшим діапазоном функцій (наприклад, мікроглія окрім фагоцитозу є дуже важливою у процесі розвитку нервової системи, синаптичній передачі та старінні).
        
        Нейроглія наявна не тільки у ссавців, а й у більшості інших тварин. Так, глія відсутня у кнідарій і реброплавів. У ацеломорфів уже наявні клітини, функції яких нагадують функції глії. Клітини з подібними функціями знайдені у деяких плоских червів. У круглих червів наявні протоастроцити.[26] У кільчаків нейроглія ускладнюється: наявні гігантські гліальні клітини, функції яких подібні до астроцитів, гліальні клітини, які оточують перикаріон, та гліальних клітин, які оточують аксони[27]. В подальшому від типу до типу і від класу до класу відбувається ускладнення та збільшення різноманітності гліальних клітин[26].
        
        Фізіологічний поділ нервової системи
        
        Докладніше: Соматична нервова система та Автономна нервова система
        
        Нервову систему у функціональному плані прийнято ділити на соматичну (анімальну) та вегетативну (автономну). Першу пов'язують з виконанням свідомих дій, тоді як другу — з несвідомими процесами, які перебігають в організмі живої істоти та які покликані підтримувати гомеостаз та цілісність організму.[28][30] І перша, і друга системи мають аферентні ланки, які пов'язані з рецепторами. Третя система, завдяки якій нервова система керує тілом — це нейроендокринна система.[34] Так, класично вважається, що парасимпатична та симпатична нервові системи перебувають в антагоністичних стосунках. Проте, згідно з сучасними уявленнями, вони перебувають не в суто антагоністичних стосунках, а радше в різних комбінаціях активуються між собою в залежності від потреб організму, хоча для зручності їхні дії визначають як антагоністичні.[35] Вважається, що у ссавців симпатична нервова система пришвидшує серцебиття, розширює бронхи та зіниці, сповільнює перистальтику ШКТ, а парасимпатична має протилежну дію.[36]
        
        У ссавців вегетативну систему прийнято ділити на симпатичну, парасимпатичну та ентеричну. Симпатична та парасимпатична нервові системи мають центральну та периферичну складові.[37][38] Центральна симпатична нервова система розміщена в грудній та поперековій частинах, в бічних рогах спинного мозку. Центральна парасимпатична нервова система розміщена в деяких ядрах III, VII, IX та X пар черепних нервів та у крижовому відділі спинного мозку. Периферичні частини обох цих систем розміщені у вегетативних вузлах; нейрони цих вузлів безпосередньо іннервують орган-мішень. Головним вегетативним і нейроендокринним центром в ЦНС вважають гіпоталамус.[38][39][29]
        
        Ентерична нервова вважається окремим відділом вегетативної нервової системи, оскільки вона має власний рефлекторний апарат (містить чутливі нейрони та інтернейрони)[38][40].
        
        У інших хребетних вегетативна нервова система побудована за подібним принципом. Центральна вегетативна нервова система ділиться на черепну частину, яка є парасимпатичною, та хребетну, в якій поділ на симпатичну чи парасимпатичну складову провести не можна. Симпатичні стовбури присутні практично у всіх хребетних, окрім круглоротих, у яких ці вузли або відсутні, або розкидані по тілу, та пластинозябрових (підклас хрящових риб), у яких від неповний. Ентерична нервова система наявна у всіх хребетних і знаходиться під контролем ЦНС.[41]
        
        3 more items...
        
        У безхребетних та частина нервової системи, яка іннервує органи, називається вісцеральною нервовою системою. В ній немає периферичної частини, а контроль за внутрішніми органами перебирають на себе нервові вузли. Як і у хребетних поведінка безхребетних визначається тісною взаємодією вісцеральної та соматомоторної нервових систем. Окрім того, як і у хребетних, у безхребетних наявні ритмічні повторювані функції, такі як серцебиття чи перестальтика, які теж забезпечуються вісцеральною нервовою системою.[42]
    - - Нейрони — клітини нервової системи, які сприймають, обробляють тапередають інформацію у вигляді хімічного або електричного сигналу.
      - Особливості будови нейронів: мають короткі відростки — дендрити та довгі — аксони; є ядро та інші органели.Типи нейронів: чутливі — сприймають зовнішні та внутрішні подразнення; вставні — передають інформацію від одного нейрона до іншого; рухові — передають команди органам для їх дії.Ланцюг нейронів різних типів утворює рефлекторну дугу.Складники рефлекторної дуги:Рецептор → чутливий нейрон → нервовий центр (певна зона головногомозку) → руховий нейрон → робочий орган.
- - - - T-кілериРедагувати
        Докладніше: Цитотоксичні T-клітини
        Т-кілери являють собою підгрупу T-клітин, функцією яких є руйнування власних клітин організму, інфікованих вірусами або іншими патогенними внутрішньоклітинними мікроорганізмами[2], або клітин, які пошкоджені або невірно функціонують (наприклад, пухлинні клітини). Як і B-клітини, кожна конкретна лінія T-клітин розпізнає тільки один антиген. T-кілери активуються при з'єднанні своїм T-клітинним рецептором (ТКР) зі специфічним антигеном в комплексі з рецептором головного комплексу гістосумісності I класу іншої клітини. Розпізнавання цього комплексу рецептора гістосумісності з антигеном здійснюється за участю розташованого на поверхні T-клітини допоміжного рецептора CD8. У лабораторних умовах T-клітини зазвичай виявляють саме по експресії CD8. Після активації T-клітина переміщується по організму в пошуках клітин, на яких білок I класу головного комплексу гістосумісності містить послідовність потрібного антигену. При контакті активованого T-кілера з такими клітинами він виділяє токсини, що утворюють отвори в цитоплазматичній мембрані клітин-мішеней, в результаті іони, вода та токсин вільно переміщуються в клітку-мішень та з неї: клітина-мішень гине[3]. Руйнування власних клітин T-кілерами важливо, зокрема, для запобігання розмноженню вірусів. Активація T-кілерів жорстко управляється та "зазвичай вимагає дуже сильного сигналу активації від комплексу білка гістосумісності з антигеном, або додаткової активації факторами T-хелперів[3].
        
        T-хелпериРедагувати
        Т-хелпери регулюють реакції як вродженого, так і набутого імунітету, і дозволяють визначати тип відповіді, який організм зробить на конкретний чужорідний матеріал[4][5]. Ці клітини не виявляють цитотоксичності та не беруть участь у знищенні інфікованих клітин або безпосередньо збудників. Замість цього, вони керують імунною відповіддю, спрямовуючи інші клітини на виконання цих завдань.
        T-хелпери експресують T-клітинні рецептори (ТКР), які розпізнають антигени, пов'язані з молекулами II класу головного комплексу гістосумісності. Комплекс молекули головного комплексу гістосумісності з антигеном також розпізнається корецептором клітин-хелперів CD4, який привертає внутрішньоклітинні молекули T-клітини (наприклад, LCK), відповідальні за активацію T-клітини. T-хелпери мають меншу чутливість до комплексу молекули головного комплексу гістосумісності та антигену, ніж T-кілери, тобто для активації T-хелперів потрібне зв'язування набагато більшої кількості його рецепторів (близько 200—300) з комплексом молекули гістосумісності та антигену, в той час як T-кілери можуть бути активовані після зв'язування з одним таким комплексом. Активація T-хелперів також вимагає тривалішого контакту з антиген-презентируючою клітиною[6]. Активація T-хелперів призводить до вивільнення ними цитокінів, які впливають на активність багатьох видів клітин. Цитокінові сигнали, створювані T-хелперами, посилюють бактерицидну функцію макрофагів та активність T-кілерів[7]. Крім того, активація T-хелперів викликає зміни в експресії молекул на поверхні T-клітини, зокрема ліганду CD40 (також відомого під позначенням CD154), що створює додаткові стимулюючі сигнали, зазвичай необхідні для активації вироблення антитіл B-клітинами[8].