11 листопада 1918 р. залпом артилерійського солюту у Парижі відзначили переможне
завершення війни.

Удар завданий економіці війною, переведення економіки з воєнних рейок на мирні спричинило кризу, яка у 1921 р. досягла найнищої точки: промислове виробництво складало 55% від рівня 1913 р., а сільськогосподарське – 77%.

У 1919-1920 рр. страйковий рух досяг свого максимального розмаху: страйкувало майже 1 млн осіб на рік Підприємці пішли на поступки: заробітну плату було підвищено на 20-25%.

Уряд, що його з 1917 р. очолював Жорж Клемансо, прийняв два важливі закони, що
деякою мірою розрядили напруженість.

У 1919 р. відбулися перші повоєнні парламентські вибори. Вперше вони проводилися за
мажоритарною системою.

Перемогу одержав "Національний блок" (праві партії), який в основу своєї передвиборної програми поставив пункт про жорстке ставлення до
Німеччини і радянської Росії.

У 1924 р. Франція вступила в період економічного піднесення.

Провал рурської акції (окупація в 1923 р. Руру франко-бельгійськими військами) привів
до розпаду "Національного блоку".

У 1924 р. на парламентських виборах "Картель лівих" здобув перемогу. Новоутворений
уряд очолив Едуард Ерріо.

Першими заходами уряду стали амністія політичних в`язнів і
встановлення дипломатичних відносин з СРСР

Після розпаду "Картелю лівих" до влади знову повернулися праві. Уряд "національної
єдності" очолив Пуанкаре.

Разом зі стабілізацією франка припинилося зростання цін, перестала зростати вартість
життя. Уряд провів і ряд соціальних реформ.

У 1926 р. було вперше введено допомогу по безробіттю. У 1928 р. – запроваджені пенсії для низькооплачуваних робітників, а
також допомоги по інвалідності і хворобі за рахунок підприємців.

З метою укріплення свого становища праві стали ініціаторами прийняття нового мажоритарного виборчого закону (1928 р.), за яким Франція поділялася на 612
одномандатних округів.

Економічна криза у Франції почалася пізніше, ніж в інших країнах, — 1930 р. Проте вона
швидко розвивалась і виявилася глибокою.

Збільшилося безробіття. Фаза
депресії тривала до 1937 р., після якої почалося не піднесення, а нова криза, яку не
подолали до початку Другої світової війни, в якій Франція у 1940 р. Зазнала поразки.

Загострення економічних проблем, нездатність традиційних політичних партій вивести країну з кризи призвели до зростання популярності фашистських організацій, які виникли
у Франції в 20-х рр.

Соціальною опорою фашизму були дрібні власники, люмпени, клерикали, частина великих фінансистів і промисловців, одержимі ідеями сильної влади і сильної Франції.

Прихід нацистів до влади в Німеччині підштовхнув французьких фашистів до активних
дій. Приводом до їх виступу стала справа Стависького.

12 лютого
1934 р. на заклик соціалістів відбувся політичний страйк із вимогами заборонити фашистські ліги.

До участі в ньому комуністи закликали і своїх прихильників.

Влітку 1934 р. між СФІО і ФКП підписано пакт про єдність дій. У 1935 р. до них
приєдналася частина радикалів. 14 липня 1935 р. було проведено спільну антифашистську
демонстрацію.

У 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 із 612 місць у
палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд.