Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Філософія Старо Давньої Греції - Coggle Diagram

- - - - Кірсійська школа (6 століття до н.е.)
        
        Кілікійська школа (6 століття до н.е.)
        
        Піфагорійська школа (6 століття до н.е.)
        
        Елейська школа (6 століття до н.е.)
        
        Гераклітовська школа (5 століття до н.е.)
        
        Кімонівська школа (5 століття до н.е.)
        
        5 more items...
        
        Гераклейт з Ефесу (540-480 до н.е.)
        
        7 more items...
        
        Гераклітовська школа, також відома як школа флаксіоністів, була філософською школою, що існувала в 5 столітті до нашої ери в Давній Греції. Ця школа була названа на честь свого найвідомішого представника - Геракліта з Ефесу. Геракліт був відомий своїми складними та глибокими ідеями про природу буття та світогляд. Він вважав, що основним принципом світу є постійний рух і зміна. Він сформулював відому фразу "Все тече, все змінюється", що стала характерною для його філософії. Геракліт вважав, що світ є вічно рухаючимся, і зміна є невід'ємною частиною існування. Його ідеї також включали поняття "логосу", яке він розглядав як основний принцип усього існуючого. Логос, за Гераклітом, є розумним законом, що пронизує всю природу та визначає її порядок. Він вважав, що логос контролює рух та зміну і відображає глибинну гармонію всесвіту. Філософія Гераклітовської школи була складною та глибокою. Вона наголошувала на постійній зміні та руху як основному аспекті світогляду. Ця школа також мала вплив на інших філософів того часу, зокрема на Емпедокла та Херакліта з Понтов. Однак, важливо відзначити, що багато з текстів Геракліта не збереглися, і ми маємо лише фрагменти його праць. Тому розуміння філософії Гераклітовської школи базується на інтерпретаціях та коментарях пізніших філософів. Загалом, Гераклітовська школа була важним філософським напрямом, що розвивався у 5 столітті до нашої ери. Вона пропагувала ідеї про постійну зміну та рух як основний аспект світобудови, а також наголошувала на ролі розуму та логосу в природі та людському сприйнятті.
        
        Онтологія: Геракліт вважав, що основою світу є постійна зміна (панта рей). Він вірив, що все у світі постійно рухається і змінюється, існуючи у стані постійної флюктуації. Тому головною характеристикою гераклітовської онтології є концепція панта рей.
        
        1 more item...
        
        Парменід (515-450 до н.е.)
        
        Зенон з Елеї (490-430 до н.е.)
        
        7 more items...
        
        Парменід (515-450 до н.е.) був давньогрецьким філософом і одним із найвидатніших представників елейської філософії. Його головна праця, відома як "Про природу", вважається одним з найважливіших творів давньогрецької філософії.
        
        Основна ідея, яку висловлює Парменід, полягає в тому, що існує лише одне буття, незмінне і нескінченне. Він стверджує, що рух, зміна та різноманітність є ілюзіями, але насправді все існує у вічності і не зазнає змін.
        
        Парменід відрізняє два рівні буття: "Буття" (істинне, незмінне) і "Небуття" (химерне, ілюзорне). Він стверджує, що Буття є недоступним для сприйняття чуттєвим досвідом і може бути розуміним лише через раціональне мислення.
        
        Філософія Парменіда спрямована на пізнання істини та пошук сталого й незмінного основи всього існуючого. Він заперечує можливість народження, загибелі та змін у Всесвіті. Він вважає, що все, що існує, завжди існувало і завжди буде існувати.
        
        Філософія Парменіда мала великий вплив на наступне покоління філософів, зокрема на Сократа, Платона та Аристотеля. Його ідеї стали початковими пунктами для подальшого розвитку метафізики і онтології, а також вплинули на релігійну, моральну та етичну думку.
        
        Елейська школа була філософським напрямом, що розвивався у VI столітті до н.е. в місті Елеї, розташованому на західному узбережжі сучасної Італії. Вона відіграла важливу роль у розвитку грецької філософії та вплинула на подальші школи думки. Основні представники Елейської школи були Ксенофан, Пармелід та Зенон з Елеї. Ці філософи висловлювали новаторські ідеї, які вели до розробки нових підходів до питань про природу та реальність. Одним із головних принципів Елейської школи було заперечення руху та багатозначності. Філософи цієї школи вважали, що рух і зміна є ілюзорними, а єдиний справжній стан речей - стан покою. Вони аргументували це своєю концепцією незмінності та неподільності Буття. Пармелід вважав, що існує лише одна реальність - Буття, яке є нескінченним, незмінним та неподільним. Він стверджував, що зміна та рух є ілюзорними, оскільки вони виходять за межі Буття. Він розвивав теорію про існування лише одного субстанційного принципу, що підлягає дослідженню. Зенон з Елеї славиться своїми парадоксами, які використовував для заперечення руху та показу його суперечності. Він вважав, що рух - це психологічний ефект або ілюзія. Його відомі парадокси, такі як "Ахіллес і черепаха" та "Стрілка Аполлона", викликали глибокі дискусії серед філософів свого часу та пізніших поколінь. Елейська школа внесла значний внесок у розвиток філософії, особливо в контексті понять про рух, зміну та природу Буття. Її ідеї стимулювали подальший розвиток грецької філософії, зокрема платонізм та стоїцизм.
        
        Моністична філософія: Елейська школа відноситься до моністичних філософських шкіл. Монізм - це філософська позиція, яка стверджує, що всесвіт або реальність є одної сутності або принципу. У цьому випадку, Елейська школа підтримувала ідею єдиної та вічної реальності.
        
        Дослідження природи та руху: Філософи Елеї зосереджувалися на дослідженні природи світу і руху. Вони прагнули зрозуміти природу буття та джерело руху у Всесвіті. Це включало аналіз протиріч і парадоксів, пов'язаних зі зміною та рухом.
        
        1 more item...
        
        Πυθαγορική σχολή (Pythagorikḗ scholḗ)
        
        Ἠλεῖα σχολή (Ēleîa scholḗ)
        
        Ἡρακλείτειος σχολή (Hērakleíteios scholḗ)
        
        1 more item...
        
        Піфагор (570-495 до н.е.)
        
        Філолао (470-390 до н.е.)
        
        Ексехіас (5 століття до н.е.)
        
        2 more items...
        
        Філолао (470-390 до н.е.) був давньогрецьким філософом, математиком і природознавцем. Він народився в місті Кротон (сучасна Італія) і був одним з видатних представників піфагореїзму, філософської школи, заснованої Піфагором.
        
        Основна філософія Філолао була спрямована на вивчення природи та пошук основних принципів, які регулюють її функціонування. Він вважав, що всесвіт побудований на основі чисел і відношень, які визначають його гармонію та ритм. Він підкреслював важливість математики в поясненні природних явищ.
        
        Одним з важливих принципів, які Філолао розвинув, було учення про центр як основний принцип організації всесвіту. Він вважав, що всі рухи та процеси в природі ґрунтуються на руху навколо центральної точки. Це була ідея, яка відіграла значну роль у подальшому розвитку науки та філософії.
        
        Філолао також мав інтерес до етики і моралі. Він підкреслював важливість розумності, поміркованості та гармонії в житті людини. Він спонукав до самовдосконалення, вироблення моральних якостей та розвитку духовних сил.
        
        На жаль, багато з його праць не збереглися, і ми знаємо про нього головним чином через посилання інших філософів. Але його внесок у розвиток філософії, математики та природознавства був значний, і він залишив вплив на подальше розвиток давньогрецької мислення.
        
        Піфагор (570-495 до н.е.) був визначним давньогрецьким філософом, математиком і вченим. Його філософія, відома як піфагореїзм, поєднувала математику, космологію, етику і релігію. Основні принципи піфагореїзму були базовані на ідеї чисел, гармонії та духовного розвитку.
        
        Один з центральних принципів піфагореїзму полягав у вірові в числа як основу всього існуючого. Піфагор вважав, що числа мають космічний характер і виступають основою всіх законів природи. Він розвинув концепцію числових відношень, гармонії та пропорцій, які мали велике значення не тільки в математиці, але й у всіх сферах життя.
        
        Піфагор вважав, що всесвіт побудований за допомогою чисел і геометричних форм. Він розглядав космос як гармонійну систему, де рухи небесних тіл регулюються числами та законами. Це була рання форма космологічного мислення, де природа розглядалася як організована система.
        
        Піфагор також покладав великий наголос на етику та духовний розвиток. Він вчив, що душа людини є божественною і бісмертною, і повинна прагнути до очищення та гармонії. Піфагореїзм підкреслював важливість моральних цінностей, таких як справедливість, поміркованість і самовладання.
        
        Крім філософії, Піфагор також розробив значний внесок у математику. Він відкрив важливі математичні принципи, такі як теорема Піфагора, розвинув учення про числа і відношення, і розвинув систему математичних символів і термінів.
        
        У загальному розумінні, філософія Піфагора мала великий вплив на розвиток давньогрецької філософії і науки. Вона поєднала раціональне мислення з духовними аспектами, відкрила шлях до подальших досліджень у багатьох галузях знання і стала фундаментом для багатьох філософських шкіл і течій.
        
        Піфагорійська школа була однією з найвпливовіших філософських шкіл давньої Греції, заснованою Піфагором (570-495 до н.е.), грецьким філософом, математиком і містиком. Школа отримала свою назву на честь Піфагора і розвивалася на протязі багатьох століть. Одна з основних ідей піфагорійців полягала у вірові в "гармонію сфер". Вони вважали, що всесвіт побудований на основі чисел та гармонії, і що математика є основою всього буття. Вони вивчали відношення між числами, музику та астрономію. Вчення піфагорійців вплинуло на розвиток математики та музики, і багато з їх відкриттів і принципів використовується й до сьогодні. Піфагорійці також вірили в реінкарнацію та поняття душі. Вони вважали, що душа людини є безсмертною і переходить з одного життя до іншого. Вони практикували аскетизм і вивчали етичні принципи, включаючи справедливість, мілосердя та злагоду. Піфагорійська школа була не тільки філософською, але і релігійною та політичною спільнотою. Вона мала свою власну ієрархію, правила поведінки та обряди. Школа набула значного впливу в Греції та на Сицилії, а її учні включали в себе не тільки філософів, але й математиків, політиків та мистецтвознавців. Згодом піфагорійська школа зазнала розколу і розділилася на різні фракції, кожна з яких мала свої власні інтерпретації вчень Піфагора. Також, через свою таємничість і секретність, багато знань та вчень піфагорійців були втрачені і залишилися тільки фрагменти їх вчень. Тим не менш, вплив Піфагорійської школи на розвиток філософії, математики та культури в цілому був великим і продовжує відчуватися й до наших днів.
        
        Математика: Піфагорійська школа вважалася піонером в математиці, особливо в теорії чисел та геометрії. Вони вивчали відношення чисел, числові властивості та гармонію, а також впровадили поняття числових теорем, таких як теорема Піфагора.
        
        Космологія: Піфагорійці розвивали космологічну модель, в якій Всесвіт вважався гармонійним і залежним від чисел та математичних законів. Вони приділяли велику увагу вивченню руху небесних тіл та астрономії.
        
        Етика та духовний розвиток: Піфагорійська школа накладала значний акцент на етику та духовний розвиток своїх учнів. Вони вчили справедливості, моральним цінностям, розвитку самовдосконалення та внутрішнього спокою.
        
        1 more item...
        
        Емпедокл (490-430 до н.е.)
        
        Ксенофан (570-475 до н.е.)
        
        Філолао (470-390 до н.е.)
        
        Арістотель (384-322 до н.е.)
        
        8 more items...
        
        Філолао з Кротону (470-390 до н.е.) був давньогрецьким філософом, який належав до піфагорійської школи. Хоча його праці не збереглися повністю, його вплив на розвиток філософії був значним.
        
        Одна з основних ідей Філолао полягала у відкритті гармонійного порядку у всесвіті. Він вважав, що природа підпорядкована числовим законам і регулюється числовими співвідношеннями. Філолао висловлював думку, що числа є основними принципами всього існуючого. Він розглядав їх як невидимі, але реальні сутності, що керують рухом та розвитком всесвіту.
        
        Ще одна важлива ідея, яку Філолао впровадив у філософію, полягала у розрізненні двох принципів - обмежуючої межі та необмеженої безмежності. Він вважав, що зіткнення та взаємодія цих протилежностей формують різноманітність і змінність у світі. Ця ідея пізніше знайшла відображення у філософії Геракліта та Іммануїла Канта.
        
        Філолао також вніс вклад у розвиток вчення про душу. Він розвинув ідею про переселення душ, тобто віру в те, що після смерті душа переходить у нове тіло, продовжуючи свій розвиток. Це було пов'язано з піфагорійськими вченнями про перевтілення та цикл народження і смерті.
        
        У своїх працях Філолао також займався різними науковими питаннями, зокрема астрономією, математикою і фізикою. Він розглядав Землю як кулю, навколо якої обертаються інші небесні тіла. Він також вивчав властивості звуку, світла і тепла, розглядаючи їх як прояви числових законів.
        
        Хоча багато з його праць не збереглося, Філолао залишив великий вплив на розвиток філософії, особливо на пізнійші покоління піфагорійців і філософів стародавньої Греції в цілому. Його ідеї стали основою для подальших філософських досліджень у галузі космології, метафізики та природничих наук.
        
        Ксенофан (570-475 до н.е.) був давньогрецьким філософом, поетом і релігійним мислителем. Він належав до колоніальної школи елейців, що розташовувалася в місті Елея на заході Греції. Ксенофан висував новаторські ідеї, які відрізнялися від традиційних вірувань і філософських концепцій свого часу.
        
        Одна з головних ідей Ксенофана була його критика політеїзму та антропоморфних уявлень про богів. Він висловлював думку, що бог є єдиним і непорушним, несхожим на людську форму, безмежним та безстаріючим. Ксенофан вважав, що бог є вищим принципом, який пронизує всю природу та всесвіт.
        
        Крім того, Ксенофан висловлював сумніви стосовно можливості людини пізнати істину. Він підкреслював обмеженість і неповноту людського розуму, а також вплив суб'єктивних чинників на наше сприйняття світу. Це призводило до скептицизму щодо можливості досягнення абсолютної істини.
        
        Також Ксенофан відігравав важливу роль у розвитку етнічної філософії. Він висловлював ідею про рівність усіх людей, незалежно від їхньої раси чи національності. Він критикував етнічний шовінізм і закликав до толерантності та поваги до різних культур.
        
        Хоча багато з творів Ксенофана не збереглося, його вплив на філософію та релігійну думку був значним. Його ідеї про єдиного бога та критику політеїзму відіграли роль у формуванні монотеїстичних тенденцій в подальшій релігійній історії.
        
        Емпедокл (490-430 до н.е.) був давньогрецьким філософом, який відіграв важливу роль у розвитку прасократичної філософії. Він належав до школи мілетських природних філософів, і його праці зосереджувалися на поясненні природи та походження всесвіту.
        
        Одна з найвідоміших праць Емпедокла - це поема "Про природу" («Περὶ φύσεως»), яка збереглася лише частково. У своїй філософії Емпедокл висловив концепцію тетради, яка складалася з чотирьох основних елементів - землі, води, повітря та вогню. Він вважав, що ці елементи змішуються та перетворюються один в одного, утворюючи всі речі у світі.
        
        Емпедокл також розвинув ідею незмінності та вічності природи, а також концепцію "єдиного" («τὸ ἐν»). Він вважав, що це "єдине" є безмежним, вічним та незмінним принципом, з якого походять всі речі. Він називав цей принцип "Нескінченним" і вважав його основою всього існуючого.
        
        Однак, Емпедокл не обмежувався лише природними поясненнями, він також досліджував питання космології, релігії та етики. Він висував гіпотези про походження життя, природу свідомості та розуму. Він вірив у існування безсмертної душі, яка перебуває у стані постійної зміни та перетворення.
        
        Філософія Емпедокла відіграла значну роль у формуванні подальших філософських шкіл і концепцій, особливо в платонівській та аристотелівській філософії. Він вважався одним із засновників природнонаукового мислення і залишив великий вплив на розвиток філософії в Греції та Європі.
        
        Кілікійська школа, також відома як Цицілійська школа, була філософською школою, що існувала у 6 столітті до н.е. в античній Греції, на території сучасної Кілікії (нинішня південна Туреччина). Ця школа мала великий вплив на розвиток філософії того часу. Кілікійська школа була представлена такими відомими філософами, як Критій з Кіосу і Горгій з Леонтуі. Школа була відома своєю спритністю в словесних дебатах і дискусіях, в яких філософи вміло застосовували риторичні та логічні прийоми. Основною темою розмов і досліджень у Кілікійській школі були питання природи і буття. Філософи школи висловлювали різні гіпотези і думки стосовно походження світу та всесвіту. Критій з Кіосу висував тезу про відсутність початку всього існуючого, вважаючи, що світ є вічним і безкінечним. Горгій з Леонтуі ж вважав, що немає такого речення, яке може відображати істину. Школа також зосереджувалась на моральних проблемах і етиці. Філософи Кілікійської школи досліджували питання про добро і зло, моральні цінності і норми поведінки. Вони підкреслювали важливість етики і доброчесності для щасливого життя. Кілікійська школа була популярною серед філософів і вчених свого часу. Її вчення вплинуло на подальший розвиток філософії в Стародавній Греції і вважається одним із проміжних етапів у розвитку філософської думки перед появою Сократа та його послідовників.
        
        Природа і буття: Філософи Кілікійської школи досліджували природу і походження всесвіту. Вони обговорювали питання про початок і природу матерії, висуваючи різні гіпотези щодо походження світу.
        
        Космологія: Кілікійська школа також займалася вивченням космології і намагалася розглянути всесвіт у цілому. Вони розмірковували про рухи небесних тіл, закони природи та їх взаємозв'язок.
        
        Етика: Філософи школи досліджували етику та моральні питання. Вони висловлювалися про добро і зло, про те, як досягти щастя і розуміння справжнього життя. Етика вважалася важливою складовою частиною філософії Кілікійської школи.
        
        Міфологія та релігія: Філософи школи досліджували міфологію та релігійні уявлення свого часу. Вони аналізували різні богів і міфи, спробуючи знайти осмислення у релігійних практиках та віровченнях.
        
        1 more item...
        
        Піфагор (570-495 до н.е.)
        
        Ферекід (6 століття до н.е.)
        
        Алкмаон (5 століття до н.е.)
        
        Емпедокл (490-430 до н.е.)
        
        Емпедокл (Empedocles) був давньогрецьким філософом і природоведцем, який жив у 5 столітті до н.е. Він народився на острові Сицилія в Греції. Емпедокл був одним з видатних представників пресократичної філософії та школи мілетських філософів.
        
        Центральним елементом філософії Емпедокла було вчення про природу та космос. Він вважав, що всесвіт складається з чотирьох основних елементів: вогню, повітря, води та землі. Ці елементи постійно перетворюються один в одного через два принципи - любов і боротьбу. Любов є силою, яка об'єднує елементи, а боротьба є силою, яка роз'єднує їх. Зміна та перетворення відбуваються шляхом поєднання та роз'єднання цих елементів.
        
        Емпедокл також вважав, що всі речовини мають душу, яка виступає як причина руху та зміни. Він вірив, що душа переселяється з одного тіла в інше після смерті, реінкарнується. Його вчення про перевтілення вплинуло на подальший розвиток думок про вічність душі та релігійні уявлення.
        
        Інший важливий аспект філософії Емпедокла стосувався його космологічних теорій. Він вважав, що всесвіт походить з космічного яйця, яке виникає з поєднання всіх елементів. Він також досліджував питання про рух та причини його, висловлюючи концепцію "всесвітнього оберту" (циклічного руху всіх речей у світі).
        
        Філософія Емпедокла вплинула на багатьох наступних мислителів, включаючи Демокріта, Анаксагора та Емпіроклеса. Він сприяв розвитку природознавства, космології та філософії в Давній Греції та залишив великий слід у історії філософії.
        
        Алкмаон (Alcmaeon) був давньогрецьким філософом і природоведцем, який жив у 5 столітті до н.е. Він походив з міста Кротон в Магна Греція (сучасна Італія). Хоча праці Алкмаона не збереглися, ми знаємо про його вчення завдяки згадкам інших філософів, зокрема Геракліта і Арістотеля.
        
        Філософія Алкмаона була зосереджена на вивченні природи та розумінні її принципів. Він вважав, що природа має раціональну структуру і може бути розкрита шляхом спостережень та міркувань.
        
        Одним з важливих принципів, яким він керувався, було вчення про засади життя та здоров'я. Алкмаон вважав, що здоров'я залежить від гармонії та рівноваги в організмі. Він висловлював ідею про існування душі та її зв'язку з фізичним тілом, а також про взаємозв'язок між здоров'ям душі та здоров'ям тіла.
        
        Також відомо, що Алкмаон був зацікавлений у природних явищах, зокрема вивчав фізичні процеси, зорові сприйняття та оптику. Він досліджував питання про сприйняття світла та кольору, і його праці в цій області вважаються передвісниками оптики.
        
        Хоча інформація про філософію Алкмаона обмежена, його вчення вносило свій внесок у розвиток природознавства і філософії в Давній Греції. Його підходи до вивчення природи та здоров'я мали вплив на подальші школи і думки.
        
        Ферекід (Pherecydes) був грецьким філософом і мудрецем, який жив у 6 столітті до н.е. Він народився на острові Сірос у Греції і був одним з перших письменників і вчених, про яких є записи.
        
        Філософія Ферекіда відіграла важливу роль у розвитку грецької філософії того часу. Його праці не збереглися, але ми знаємо про нього з посилань і відомостей інших давньогрецьких філософів, зокрема від Геродота, Платона та Арістотеля.
        
        Одним з ключових аспектів філософії Ферекіда було вчення про космогонію, тобто походження світу. Він вважав, що початок усього є Безмежна Безодня або Хаос, яке виходить зі себе два принципи - Земля (Гея) і Божество (Пойсейдон). З них виникає інші божества, такі як Хронос (вічність), Херус (небо) та інші. Це було однією з ранніх космогонічних теорій, які спробували пояснити, як світ був створений і організований.
        
        Ферекід також вважав, що люди походять від землі. Він розглядав походження людини з печери, а не з богів, як це вірили інші вчені свого часу. Він стверджував, що люди були створені самою Землею та наділені душею.
        
        Іншим важливим аспектом філософії Ферекіда було вчення про релігію та мораль. Він спонукав до духовного розвитку та пропагував моральні принципи, які включали шанобливе ставлення до батьків, відповідальність та правдивість.
        
        Хоча праці Ферекіда не збереглися повністю, його філософія мала вплив на інших давньогрецьких мислителів, особливо на Піфагора, який, за певними джерелами, був його учнем. Філософська спадщина Ферекіда сприяла розвитку давньогрецької філософії та вплинула на подальші школи й думки.
        
        Філософія Піфагора, яка відноситься до періоду ранньої грецької філософії, сформувалася на основі вчення Піфагора, видатного давньогрецького математика, філософа і мудреця. Він народився приблизно у 570 році до н.е. на острові Самос і заснував релігійно-філософську школу у місті Кротоні в південній Італії.
        
        Центральною концепцією філософії Піфагора була ідея гармонії та чисел. Він вірив, що весь світ упорядкований за числовими пропорціями і взаємозв'язками. Піфагорейці вважали, що числа мають космічну силу та духовне значення, і вони використовували числа як ключ до розуміння всього буття.
        
        Одна з фундаментальних концепцій Піфагора полягала у вченні про гармонію сфер. Він вважав, що планети рухаються по орбітах, що утворюють гармонічні відношення, що можна виразити числами та музикою. Він вбачав в цьому взаємозв'язку між математикою та музикою, декларуючи, що "все є число".
        
        Також Піфагорейці вірили у реінкарнацію, тобто перевтілення душі після смерті. Вони вважали, що душа є божественною та бессмертною, і після смерті вона перевтілюється у нове тіло. Це було важливим аспектом їхньої духовності та вчення.
        
        Крім того, Піфагорейці практикували аскетизм та строгий режим життя. Вони відмовлялися від м'яса та приймали тільки вегетаріанську їжу. Також вони займалися філософськими обговореннями та диспутами, що сприяло розвитку філософії як такої.
        
        Згодом ідеї Піфагора вплинули на багатьох інших філософів та мислителів давньої Греції. Його філософська школа існувала протягом багатьох століть після його смерті і мала значний вплив на розвиток давньогрецької філософії.
        
        Кірсійська школа (іноді також називається філософською школою Кіра) була однією з перших філософських шкіл у Давній Греції. Вона була заснована в 6 столітті до н.е. філософом Кіром з Елеї, який відомий як основоположник елейської філософії. Головна філософська ідея Кірсійської школи полягала в тому, що справжня реальність - це беззмістовне й однорідне Буття, а не змінність і різноманітність відчуттів. Кір заявляв, що справжній світ - це однорідна і незмінна реальність, яку він називав "недиференційованим". Змінність, розмаїтість і багатство явищ, які сприймаються нашими чуттями, відповідають "світу довіри", який він вважав ілюзорним. Школа Кіра використовувала парадоксальні аргументи і протиріччя, щоб показати неможливість руху, зміни і багатоманітності в реальності. Вони відверто заперечували існування зміни та багатоманітності як таких. Це спричинило інтелектуальний спір із представниками інших філософських шкіл, зокрема з Парменидом. Кірсійська школа мала вплив на розвиток філософської думки. Її ідеї спонукали до подальших досліджень про природу реальності, зміну і розуміння відношення між зовнішнім світом і сприйняттям. Вона також викликала реакцію та розвиток інших філософських шкіл, які намагалися заперечити чи преодоліти парадокси елейської філософії.
        
        Етика: Кірсійська школа приділяла велику увагу етиці та моральним цінностям. Вона підкреслювала важливість доброчесності, справедливості, самовдосконалення та вироблення характеру.
        
        Самопізнання: Філософія Кірсія стверджувала, що для досягнення мудрості і гармонії людина повинна сприймати себе та світ навколо. Це означало самопізнання, вивчення власного внутрішнього світу, розуміння своїх думок, почуттів і бажань.
        
        Самообмеження: Кірсійська школа рекомендувала відмовлятися від надмірних бажань і страстей, а також вчитися контролювати свої емоції і прагнення. Це сприяло досягненню внутрішньої гармонії і розумового спокою.
        
        Вчення про справедливість: Кірсійська школа займалася вивченням справедливості і її ролі в житті людини і суспільства. Школа вважала, що справедливість є однією з найвищих моральних цінностей і має бути основою для взаємовідносин між людьми.
      - Гераклейт з Ефесу (540-480 до н.е.)
        
        Крітіас (5 століття до н.е.)
        
        Горгіас (5 століття до н.е.)
        
        Параменід (515-450 до н.е.)
        
        Зенон з Елеї (490-430 до н.е.)
        
        Зенон з Елеї (490-430 до н.е.) був визначним давньогрецьким філософом, представником елейської школи філософії. Його філософські ідеї часто пов'язують з парадоксами та дослідами, спрямованими на доведення незмінності та нерухомості Буття.
        
        Одним з найвідоміших внесків Зенона в філософію є його парадокси, відомі як зенонівські парадокси. Вони були спрямовані на показ неприпустимості руху та піддурювали інтуїтивне уявлення про рух і безпосередній досвід. Найвідомішими зенонівськими парадоксами є парадокс Ахіллеса та черепахи, парадокс Дихотомії та парадокс Стрільця. Вони викликали багато дискусій та стимулювали філософську мисленність.
        
        Зенона також цікавила проблема континууму, тобто питання про те, чи може простір або час бути безперервним, або чи складаються вони з найдрібніших частинок. Він аргументував, що континуум складається з нескінченності найменших частинок, і не може бути розділено на безперервні сегменти.
        
        Одним з ключових понять у філософії Зенона було "Апорія" - стан сумніву та нездатності знайти розв'язок у філософських проблемах. Він застосовував апорії для ствердження своїх поглядів та заперечення деяких ідей своїх супротивників.
        
        Зенона великий вплив на розвиток філософії. Його парадокси спонукали філософів до глибоких роздумів про природу простору, часу та руху, і вони стали основою для подальших філософських розмислів і досліджень. Його принципи незмінності та нерухомості викликали великий інтерес і дебати серед філософської спільноти свого часу та наступних поколінь.
        
        Параменід (515-450 до н.е.) був видатним давньогрецьким філософом, представником елейської школи філософії. Його головним твором є поема "Про природу" (Пері Фісеос), яка містить його основні філософські погляди.
        
        Одним з центральних аспектів філософії Параменіда є його учення про природу Буття. Він вважав, що Буття є єдиним і незмінним, існуючим вічно і без початку. Він стверджував, що Буття не може бути зміненим або поглинутим нічим і є повністю однорідним. За Параменідом, рух та зміна є ілюзією, створеною нашими сприйняттями, тоді як істинна реальність полягає у незмінному Бутті.
        
        Параменід вважав, що знання про Буття може бути отримане через розумове міркування, а не через сприйняття чуттєвих даних. Він стверджував, що істинне знання можливе лише шляхом розумової рефлексії і логічного міркування. За його переконаннями, розум є надійним джерелом пізнання і здатний проникнути до сутності Буття.
        
        Філософія Параменіда мала великий вплив на розвиток давньогрецької філософії. Його учення про незмінність та вічність Буття вплинуло на подальший розвиток метафізики та онтології. Він вніс вагомий внесок у розуміння природи реальності та сутності буття.
        
        Важливою рисою філософії Параменіда є його багатозначність та глибокий смисл. Його роздуми про природу Буття та відмова від руху та зміни спонукали до глибоких роздумів і викликали великий інтерес серед філософів і дослідників протягом століть після нього.
        
        Горгіас (483-376 до н.е.) був грецьким філософом і ритором з Леонтіні, Сицилія. Він був одним з провідних представників софістики - філософського течії, яка активно розвивалася у 5 столітті до н.е. Хоча багато з його праць не збереглося, він залишив великий вплив на філософію, логіку та риторику свого часу.
        
        Горгіас вважав, що суть реальності недоступна для людського розуму і що вся реальність є відображенням наших почуттів і сприйняття. Він заперечував ідею об'єктивності існування та можливості знання справжньої істини. За його переконаннями, все, що ми сприймаємо, є суб'єктивним і залежить від індивідуального сприйняття. Він відстоював ідею, що слова та мова є засобами маніпуляції та переконання, а не відображенням об'єктивної реальності.
        
        Горгіас відомий своїми риторичними вміннями та використанням мовних засобів для переконання і маніпуляції аудиторії. Він вважав, що слова можуть створювати різні ефекти, включаючи переконання, розважання і навіть перетворення думок та почуттів людей. Він був майстром ораторського мистецтва і відомий своїми промовами, які вміщали складну синтаксичну структуру, метафори та риторичні прийоми.
        
        У своїх працях Горгіас також звертався до питань етики, політики і онтології. Він висловлював сумніви щодо існування богів та моральних норм, і його роботи містили провокативні твердження, які ставили під сумнів традиційні цінності того часу.
        
        Філософія Горгіаса мала значний вплив на розвиток риторики та філософії у подальші століття. Його погляди на мову, істину і мораль спонукали інших філософів до подальшого вивчення цих питань і розвитку відповідних теорій.
        
        Крітіас (ок. 460-403 до н.е.) був атичним політиком, воєначальником і філософом, який жив у 5 столітті до н.е. Хоча він був відомий своєю політичною діяльністю та участю у тиранії Тридцяти, він також мав вплив на філософію свого часу. Однак його філософські погляди є менш відомими і менш докладно документованими, ніж його політична кар'єра.
        
        Крітіас був впливовою постаттю в кругах софістів, які були групою філософів-вчителів, які набули популярності у 5 столітті до н.е. Він був учнем софіста Протагора і його братом Хармідида. Крітіас був відомий своїм ораторським майстерностям та вмінням переконувати і впливати на громадську думку.
        
        За переданнями, Крітіас відстоював ідею суб'єктивності моральних цінностей і їх залежності від ситуації. Він заперечував ідею існування універсальних і незмінних моральних норм. Це відображалося в його підході до політики, де він відстоював ідею влади і користі як основи прийняття рішень.
        
        Однак, через обмежену кількість джерел та документів, не відомо багато деталей про філософію Крітіаса. Його філософські погляди були складними і поглибленими, але вони не були настільки розвиненими і впливовими, як у інших відомих філософів свого часу, таких як Сократ чи Платон.
        
        Гераклейт з Ефесу, живший у 6-5 століттях до н.е., був видатним давньогрецьким філософом і представником Гераклейської школи, яка була однією зі шкіл давньогрецької філософії. Його філософські погляди були впливовими і мали значний вплив на подальший розвиток філософії та науки.
        
        Одним з головних принципів філософії Гераклейта була ідея постійності зміни. Він вважав, що світ постійно рухається та змінюється, і ніщо не залишається незмінним. Він висловив цей принцип своїм відомим висловом: "Неможливо ступити в одну і ту саму річ двічі, бо ти сам змінився, і річ змінилася".
        
        Гераклейт також вважав, що основою всього є "логос" - внутрішня розумова причина, що керує всесвітом. Він вірив, що цей розум або логос є в основі природи і контролює всі процеси у світі. Логос розумівся як загальний закон природи, що керує гармонійним розвитком усього буття.
        
        Ще одним важливим аспектом філософії Гераклейта була його концепція боротьби протилежностей. Він вважав, що усе в світі складається з протилежностей, які взаємодіють та змагаються між собою. Ця боротьба протилежностей є джерелом руху та зміни. Гераклейт відносив цю боротьбу до основних законів всесвіту.
        
        Філософія Гераклейта була складною та глибокою. Його ідеї про постійну зміну, логос і боротьбу протилежностей викликали великий інтерес серед сучасників і наступних поколінь філософів. Вплив Гераклейта можна відчути в філософії Пресократа, Платона та інших великих давньогрецьких мислителів.
        
        За своє життя Гераклейт не залишив жодних письмових творів, проте його філософію передали його учні та прихильники. Багато з його принципів і ідей до нас дійшли завдяки посиланням у творах інших філософів. Його філософія визнана одним з важливих внесків у розвиток філософії та впливала на подальші школи та напрямки мислення у давньогрецькому світі.
      - Гераклейська школа, також відома як ефеська школа, була філософською школою, заснованою Гераклітом з Ефесу в 6 столітті до н.е. Геракліт був видатним представником прасократичної філософії і вніс вагомий внесок у розвиток давньогрецького мислення. Центральним поняттям у філософії Геракліта було поняття "Логос". Логос розглядався як загальний принцип, що пронизує всю природу і всесвіт. Він розглядав Логос як причину та основу всього буття, яке керує рухом і зміною. Геракліт стверджував, що все на світі постійно знаходиться у стані зміни, і це зміна є основним законом природи. Філософія Геракліта була відома своїм підходом до діалектики. Він розглядав суперечності та протиріччя як необхідну складову реальності. Він стверджував, що протилежності не можна розділити, оскільки вони взаємопов'язані та обумовлюють одна одну. Геракліт підкреслював, що гармонія виникає саме зі суперечностей. Ще одним важливим аспектом філософії Геракліта була його концепція "плину". Він стверджував, що все на світі постійно перетворюється та змінюється. Все рухається і знаходиться у стані постійного плину, і неможливо двічі ступити в одну й ту ж річку, оскільки і річка, і людина постійно змінюються. Філософія Геракліта була складною та глибокою. Вона відображала його роздуми про природу, людське буття та реальність. Його ідеї стали основою для подальших філософських шкіл та вплинули на розвиток мислення в античній Греції. Зауважимо, що багато творів Геракліта не збереглося, і ми маємо доступ до його думок через посилання та цитування в творах інших філософів. Це викликає певні труднощі при спробі повністю реконструювати його філософську систему.
      - Підтримка постійного змінювання: Геракліт стверджував, що все на світі постійно змінюється і перетворюється. Він наголошував на важливості розуміння цієї змінності і відкиданні ідеї сталості та незмінності.
        
        Протиріччя як основний елемент реальності: Геракліт вважав, що протиріччя і суперечності є необхідною складовою реальності. Він вбачав у них принцип гармонії та єдності, згідно з яким взаємодіють протилежності.
        
        Логос як основний принцип: Логос відігравав важливу роль у філософії Геракліта. Він розглядав Логос як загальний принцип, що пронизує всю природу і всесвіт. Логос розумівся як раціональний порядок, що керує світом та усіма явищами.
        
        Аналіз діалектики: Геракліт вважав діалектику, тобто протилежності і суперечності, важливим інструментом для розуміння світу. Він стверджував, що гармонія і розвиток виникають саме зі суперечностей та їх вирішення.
        
        Поняття плину: Геракліт наголошував на тому, що все на світі постійно рухається і знаходиться у стані постійного плину. Все змінюється, і неможливо крокувати у ту ж саму річку, оскільки і ріка, і людина, яка до неї приходить, вже не ті, що були раніше.
    - - Ἡρακλειτική σχολή (Hērakleitikḗ scholḗ)
        
        Κυρσιακή σχολή (Kyrsiakḗ scholḗ)
        
        Κιλικιακή σχολή (Kilikiaikḗ scholḗ)
    - - Солон (640-560 до н.е.)
        
        Пітак (640-568 до н.е.)
        
        Біас (6 століття до н.е.)
        
        Клеобул (6 століття до н.е.)
        
        Клеобул Мітілінський, також відомий як Клеобул з Мітіліни, був давньогрецьким філософом і поетом з 6 століття до н.е. Він належав до Хілоніської школи, яка була однією з п'яти шкіл мудрості або філософських груп, що існували в давній Греції.
        
        Хілоніська школа отримала свою назву від міста Хілон, розташованого на острові Лесбос, де вона розквітала. Ця школа була спрямована на формування моральних цінностей та розвиток людського характеру.
        
        Філософія Клеобула була передана через його максими та вислови. Він висловлювався простими та доступними словами, але його вислови мали глибокий зміст і навчали мудрості. Один з його відомих висловів говорить: "Пам'ятай про кінець перед початком". Це висловлює думку, що перед тим, як розпочати будь-яку справу, слід уявити собі її наслідки та міркувати про кінцевий результат.
        
        Хілоніська школа, включаючи вчення Клеобула, пропагувала моральні цінності, відданість доброчесності, самовиховання і гармонію. Вона наголошувала на важливості розумного способу життя, самоконтролю, обережності у словах і поступках, а також поваги до людей.
        
        Вчення Клеобула та Хілоніської школи внесли свій внесок у формування етичних та моральних принципів у грецькому суспільстві. Його філософія спрямована на підвищення добра, мудрості та самосвідомості у людей.
        
        Біас Мілетський (640-546 до н.е.) був одним із семи мудреців Давньої Греції. Він був відомий своїм філософським поглядом і внеском у моральну філософію. Хоча його праці не збереглися, ми маємо кілька відомих фраз та висловів, які пов'язуються з ним.
        
        Біас вважав, що мудрість полягає у здатності до саморозвитку і вирішення проблем. Він покладав великий акцент на розумність, обачливість та практичність у прийнятті рішень. Одним із його найвідоміших висловів є: "Найважливіша річ - здатність знати себе". Це вказує на важливість самопізнання та розуміння своїх можливостей і обмежень.
        
        Біас також проявляв інтерес до моральних питань і розумів їх значення в житті людини та суспільства. Він сприяв розвитку моральних цінностей, таких як справедливість, милосердя та чесність. Його погляди були спрямовані на зміцнення громадського порядку та гармонії у суспільстві.
        
        Хоча ми маємо обмежену інформацію про філософію Біаса, його принципи мудрості і моральності здобули велику популярність у свої часи та вплинули на подальший розвиток філософської думки.
        
        Піттакос Митіленський (πιττακός ο μυτιληναῖος). Він був одним із семи мудреців Давньої Греції і проживав приблизно в 7-6 столітті до н.е. Хоча його філософські праці не збереглися, ми знаємо про нього завдяки легендам та згадкам в інших джерелах.
        
        Піттакос відомий своїми мудрими прислів'ями, афоризмами та філософськими висловами. Він був відомий своїм моральним і етичним ученням, а також своєю мудрістю в різних сферах життя. Його вислови часто стосувалися справедливості, мудрості, міри, розсудливості та вміння контролювати свої почуття.
        
        Одним із найвідоміших прислів'їв Піттакоса є: "Визначайся: або вчися вмінню покорятися або панувати". Це висловлює його розуміння необхідності самовдосконалення і розвитку в себе як лідера. Він також наголошував на важливості здорового глузду, самоконтролю та розсудливості у прийнятті рішень.
        
        Хоча багато деталей про життя та праці Піттакоса невідомі, його прислів'я та філософські вислови залишилися значущими і досі. Вони демонструють його внесок у розвиток моралі, етики та філософського мислення в Давній Греції.
        
        Солон (640-560 до н.е.) був видатним давньогрецьким державним діячем, поетом і філософом. Він народився в Афінах і відіграв важливу роль у політиці та реформах цього міста-держави.
        
        Філософія Солона була глибоко переплетена з його політичною діяльністю та соціальними реформами. Однією з найвідоміших реформ Солона була його законодавча робота, відома як "солонові закони". Ці закони були спрямовані на забезпечення соціальної справедливості, захисту прав усіх громадян і політичної стабільності.
        
        Солон також вніс значний внесок у філософію шляхом висловлення мудрих висловів та максим, відомих як "солонові гноми" або "солонівки". Вони були короткими поетичними виразами, які містили моральні, етичні та філософські настанови.
        
        Солон підкреслював важливість міри, збалансованості та розумного підходу до життя. Він був прихильником раціонального підходу до проблем, а також визнавав значення закону та справедливості в суспільстві. Він пропагував ідею політичного компромісу та визнавав значення освіти для піднесення суспільства.
        
        Солон також мав зацікавлення у космології та природних явищах. Його філософські відображення можна знайти у його поезіях, в яких він спробував розглянути проблеми людського буття, справедливості та природи.
        
        Філософія Солона відіграла значну роль у давньогрецькому світі, спонукуючи до роздумів про соціальну справедливість, політичні реформи та значення розуму у суспільстві. Він є одним із семи мудреців Давньої Греції і залишається визнаним фігурою світової філософської спадщини.
      - На жаль, історичні джерела щодо життя та філософії Хілона (7 століття до н.е.) є обмеженими, і інформація про нього обмаль документована. Хілон був філософом із міста Спарти на південному сході Греції. Він був одним із семи мудреців, які відомі своїми максимами та прислів'ями.
      - Хілон здобув славу завдяки своїм мудрим висловлюванням, які називаються "хілонічними максимами". Його прислів'я були спрямовані на виховання моральності, розуміння і мудрості. Вони ставали популярними в суспільстві і часто цитувалися як джерело мудрості та настанови.
      - Однак, конкретний зміст та докладні філософські погляди Хілона залишаються невідомими через обмежену кількість інформації, що до нас дійшла. Його максими передають загальні принципи моралі та етики, але не надають деталей щодо його вчень.
      - Залишки Хілонового впливу можна знайти у філософській традиції того часу, але без конкретних записів або філософських трактатів важко зробити висновки про його точні погляди та внесок у філософію.
      - Отже, хоча Хілон не має великого числа конкретних відомостей про свою філософію, його ім'я залишається пов'язаним з мудрістю, етикою та вихованням у давньогрецькій культурі. Його максими збереглися як приклади мудрості та вплинули на подальші покоління філософів та мислителів.
    - - Самоконтроль: Хілоністи підкреслювали важливість володіння своїми емоціями та прагнення до самоконтролю. Вони закликали до стриманості у вираженні гніву, пошани та інших емоцій, що можуть спотворити розумові здібності та завадити гармонійному спілкуванню з іншими людьми.
        
        Дружба та взаємодія: Хілоністи підкреслювали значення дружби та взаємодії з іншими людьми. Вони вважали, що взаєморозуміння, взаємопідтримка та взаємна допомога є необхідними для досягнення гармонії та щастя. Вони рекомендували розвивати як дружбу з ближніми, так і загальнолюдську солідарність.
        
        Пізнання та навчання: Хілоністи підкреслювали важливість неперервного навчання та пошуку знань. Вони вважали, що розуміння світу і самого себе є ключовим для досягнення гармонії та особистого розвитку. Вони рекомендували розвивати свій розум, здобувати нові знання та набувати досвід упродовж життя.
  - - - Одна основна речовина: Філософи Мілетської школи вірили в існування однієї основної речовини, з якої виникають інші речі. Талес вважав, що це вода, Анаксімен вважав безмежну і безформну речовину, а Анаксимандр вважав необмежений та незрозумілий "безмежністю".
        
        Природні закони: Мілетські філософи вірили, що Всесвіт підпорядкований природним законам і порядку. Вони намагалися знайти ці закони та розкрити їх принципи.
        
        Загальна єдність: Мілетські філософи прагнули знайти загальні закономірності та принципи, які могли б застосовуватися до всіх явищ у Всесвіті. Вони шукали універсальність та загальну єдність в різноманітності природних процесів.
        
        Раціоналістичний підхід: Мілетська школа відзначалася раціоналістичним підходом до пояснення явищ. Філософи використовували розумову діяльність та спостереження для виявлення природних законів і закономірностей.
  - - - Анаксімандр (610-546 до н.е.)
        
        Анаксагор (500-428 до н.е.)
        
        Діогенес з Аполонії (5 століття до н.е.)
        
        На жаль, інформація про філософа Діогенеса з Аполонії (або Аполлоніатського) досить обмежена, і його вчення не збереглося в достатній мірі. Діогенес з Аполонії був давньогрецьким філософом, який жив у 5 столітті до н.е., і його ім'я часто сплутується з Діогенесом з Синопа, відомим як Діогенес Синопський, засновник школи циніків. Оскільки немає достовірної інформації про конкретні погляди та вчення Діогенеса з Аполонії, неможливо надати детальний опис його філософії.
        
        Проте, можна припустити, що Діогенес з Аполонії, як і багато інших філософів того часу, цікавився проблемами природи, космосу, моралі та етики. Його праці, якщо вони колись існували, були, мабуть, спрямовані на вирішення цих питань.
        
        Варто також зазначити, що Діогенес з Аполонії вважався одним із Семи Мудреців Давньої Греції, групи мислителів, які відзначалися своїми мудрими висловами та моральними принципами. Проте, точний внесок Діогенеса з Аполонії до мудрості цих Семи Мудреців залишається невідомим.
        
        Загалом, без більш детальних джерел і досліджень важко розкрити конкретні аспекти філософії Діогенеса з Аполонії.
        
        Архелай (5 століття до н.е.)
        
        Архелай (5 століття до н.е.) був давньогрецьким філософом і політиком, який належав до мілетської школи. Він був учнем Анаксімена та співмешканцем Анаксимандрона. Хоча про життя Архелая майже нічого не відомо, його вчення відіграло певну роль у розвитку давньогрецької філософії.
        
        Однією з ключових ідей Архелая було визнання "безмежного" (apeiron) як архе, або початку, усього існуючого. Він вважав, що безмежне є загальною субстанцією, з якої виникають усі речі. Це відділення від вчення його вчителя Анаксименда, який вважав, що архе - це повітря.
        
        Архелай також відіграв певну роль у політиці. Він був визнаним володарем Мілету та займався управлінням містом. Його політичні дії включалися в історію давньогрецького світу, але він був вигнаний з Мілету під час повстання і більше не повернувся до політики.
        
        Незважаючи на те, що праці Архелая не збереглися, його вплив на розвиток філософії був помітним. Його учні, такі як Анаксимен і Анаксимандр, продовжили його лінію думки, а його вчення стало одним з важливих етапів у формуванні давньогрецької філософії.
        
        Парменид (515-450 до н.е.)
        
        Парменид (515-450 до н.е.) був давньогрецьким філософом, який належав до мілетської школи. Він був одним з найвпливовіших філософів свого часу і вважається одним з перших метафізиків.
        
        Однією з найважливіших праць Парменида є його віршована поема "Про природу" (Пері фусеос). У цій поемі Парменид викладає свої вчення про природу і буття. Він стверджує, що існує лише одна реальність, яку він називає "Буттям" (Ον). За Парменидом, Буття є вічним, незмінним і непорушним, і воно повністю заповнює всю реальність.
        
        Парменид розділяє світ на дві основні частини - істину (алея) та оману (доза). Істина відображає Буття і є стійкою та нещирою, тоді як омана є неправильною і несуттєвою. За Парменидом, істину можна досягти тільки шляхом розуміння Буття через розумову діяльність.
        
        Парменид також розвинув поняття про єдність і незмінність Буття. Він стверджує, що Буття не може бути змінним або роздільним, оскільки будь-яка зміна або розділення вказувала б на існування небуття. Тому Парменид відкидає ідею руху, зміни і багатої різноманітності в світі, стверджуючи, що все, що існує, є незмінним і єдиною реальністю.
        
        Філософія Парменида сильно вплинула на подальший розвиток давньогрецької філософії, зокрема на праці Платона і Аристотеля. Його ідеї про незмінність і єдність Буття залишалися важливими темами у філософському дискурсі і стимулювали подальші обговорення про природу реальності.
        
        Анаксагор (500-428 до н.е.) був видатним давньогрецьким філософом, який вніс значний внесок у розвиток природничої філософії та метафізики. Його філософія, відома як анаксагорізм, займала проміжне положення між мілетською школою та елеатською школою.
        
        Одним з основних принципів філософії Анаксагора було розуміння, що ніщо не народжується та не зникає, а лише постають зміни у взаємодії речовин. Він припускав, що вся матерія складається з недільних та нероздільних частинок, які він називав "ноус". Ці нероздільні частинки є непорушними та незмінними, але вони можуть поєднуватися та розділятися, утворюючи різні речі.
        
        Анаксагор вважав, що усвідомлення та розум є присутніми у всій матерії. Він розглядав розум як керівника та організатора всесвіту, що впливає на процеси та рух речовин. Він вважав, що розум є відокремленим від решти матерії, непорушним і безмежним.
        
        Також Анаксагор займався вивченням астрономії та природничих явищ. Він намагався пояснити природу зоряного неба, сонця та місяця, а також розуміння процесів вулканічної діяльності та землетрусів.
        
        Анаксагор мав значний вплив на своїх сучасників та майбутні покоління філософів. Він відкривав нові горизонти в розумінні природи та космосу, поклавши основи для подальшого розвитку філософських ідей. Його вчення про розум як організатора природи залишило значний слід у філософській традиції, віддзеркалившись у подальших роботах філософів, таких як Аристотель.
        
        Анаксімандр (Anaximander) був давньогрецьким філософом, народився близько 610 року до н.е. і помер приблизно у 546 році до н.е. Він належав до мілетської школи філософії, разом з Талесом і Анаксіменом, і його вважають одним з основоположників філософії та науки.
        
        Філософія Анаксімандра була спрямована на пошук початкової речі, з якої виник весь світ. Він відхилився від Талесової ідеї, що вода є основою всього, і запропонував концепцію "апейрона". Термін "апейрон" можна перекласти як "безмежне", "невизначене" або "невиражене". За Анаксімандром, апейрон є початковою речовиною, з якої виникають усі речі. Він вважав, що апейрон є безформним і необмеженим, і з нього виникають протилежності, такі як спека і холод, сухість і вологість.
        
        Анаксімандр також розглядав космологічні питання і вважав, що світ утворюється шляхом розподілу та розпаду апейрона. Він гадав, що з певних ділянок апейрона виникають світила, такі як сонце і зірки, і що земля є нерухомою і знаходиться у центрі всесвіту.
        
        Анаксімандр також був одним з перших філософів, які спробували картографувати світ. Він створив одну з перших відомих карт, на якій зображено Землю, моря та різні географічні особливості.
        
        Його філософські ідеї, зокрема концепція апейрона, внесли вагомий внесок в розвиток філософії та науки
      - Анаксімен (Anaximenes) був давньогрецьким пресократичним філософом, який жив у 6-5 столітті до н.е. Він належав до мілетської школи філософії, яка розглядала походження і природу світу. Анаксімен вважається одним із трьох великих представників цієї школи, разом з Талесом і Анаксімандром.
      - Філософія Анаксімена базувалася на ідеї, що основним елементом всього є повітря (aer). Він вважав повітря безмежним і безперервним, здатним змінювати свою якість та стан. Анаксімен стверджував, що різні стани повітря спричиняють утворення різних речей у світі. Він вважав, що згущення і розрідження повітря викликають появу різних елементів, таких як вода, земля, вогонь тощо.
      - Анаксімен також розглядав величезний діапазон явищ і природних явищ, у тому числі погоду, землетруси, блискавку та інші. Він пояснював ці явища змінами в стані повітря та його якостях.
      - У своїх роздумах про природу, Анаксімен був одним з перших філософів, які відокремилися від міфологічних пояснень і намагалися шукати раціональні пояснення фізичних явищ. Його погляди вказували на розвиток наукової думки і покладали фундамент для подальшого філософського дослідження природи.
      - Незважаючи на те, що багато зі словесних доказів його робіт не збереглося до нашого часу, вчення Анаксімена відіграло важливу роль у розвитку давньогре