Християнство виникло в умовах, коли численні вресвти вільних землевласників перетворювались на залежних орендарів, поповнювали наймане військо або лишалися без засобів існування і пересилялися до великих міст. Утримання армії, численних чиновників, підтримання розкоші імператорських палаців - все це вимагало ддаткових коштів, і призводило до збільшення податків. Основна маса населенння в імперії не лише втратила будь-яку можливість впливати на життя держави, а й відчувала себе беззахисною перед всевладдям імператора і чиновників, і чужою у своїй державі. Ще складнішим було становище в підкорених римом провінціях, де народ потерпав від сваволі своїх та чужих правителів. Саме в одній з провінцій Римської імперії - Палестині - і зародилась нова релігія - християнство. Християнство проголошувало єдинобожжя, основною його покладено віру євреїв в єдиного Богу, вірність перед Богом, братерство всіх народів. Засновником нової релігії вважається Ісус Христос. Тривалий час точилися дискусієї щодо того, чи існував Ісус Христос як реальна історична особа. Вивчення історичних джерел, в тому числі і Біблії, свідчення сучасних йому і пізніших ітсориків дали підстави припускати, що Ісус Христос мое бути реальною особою. Він народився, можливо, 6-4 року до н.е. в Вефлеємі на півдні Іудеї. Дитинство Ісуса минуло в Лазареті. Його сприймали як сина Божого, Месію - тобто виконавця рятівною місії та посланця Бога на землі. В своїх проповідях Ісус Христос проголошував необхідність Царства Божого через зречення всього земного, матеріального, оскільки найвижчше благо людини не в земному житті, а за його межами. Отже, до царства небесного можуть увійти прості люди, здатні духовно обновитись, і проповіді Ісуса знайшли відгук у найбідніших верствах населення. Успішність проповідей Ісуса Христа викликала невдоволення фарисеїв, послідовників релігійної течії, що виражали інтереси заможних іудеїв. Один з уснів Ісуса Христа - Скаріот - видав його фарисеям, які засудили Ісуса на смерть. Вирок затвердив римський прокуратор Понтій Піла. Ісуса Христа розіп'яли на хресті, ховали його у печері за межами міста в п'ятницю, а на 3-й день Ісус воскрес. Пізніше Ісус являвся своїм учням і близьким, зміцнюючи їхню віру. Після загибелі вчителя його учні - апостоли - роз'яснували у своїх проповідях суть і значення того, що відбулося. Вони сформували основні символи християнської віри - віри у спокутну смерть Ісуса Христа та його воскресіння. Апостоли були авторами перших описів життя Ісуса - Євангеліє. Звіста про жертовну смерть Ісуса Христа, розповіді про його воскресіння і вознесіння, яке поширювалось по всій території Римської імперії сприяло збільшенню віруючих. Прихильниики нової віри - християни - утворюали християнські громади. Їхні члени збиралися разом читати молитви, спілкуватися, перші громади з'явилися в Єрусалимі, пізніше в багатьох інших містаї імперії. Володарі Риму жорстоко переслідували перших християн, бо вони хаперечували існування багатьох богів та відмовлялися вшановувати імепртоара. За імператора Діоклетіана, християни, які відмовлялися відріктися віри, спалювали живцем. Щоб здійснювати обряди, християни збиралися таємно, зазвичай вночі. Першим притулком християн у Риму були катакомби - підземні ходи природного або штучного походження. Наприкінці 3 - початку 4 століття християнство мало багато прихильників, що весь час зростав. Добре організовані християнські громади об'єднувались, утворюючи церковну організацію імперії. Громадами керували старійшини - присвітери, служителі - диякони та адміністратори - єпископи. Константин оцінив авторитет християнської церкви, і вирівшивши скористатися цим для зміцнення імперії від перейшов до рішучої підтримки християнства. У 313 році Константин і його союзник Ліциній у Медіаламі (сучасному Мілані) видали Едикт, за яким християнство оголошувалося рівним з іншими релігіями. Це був вирішальний крок до перетворення християнства з гнаної релігії на панівну. З наверненням у віру імператора, християнство стало загально
загальновизнаною релігією. Один із наступників Константина - Флавій Клавдій Юліан в 361 - 363 роках на короткий час повернув язичництво, за що був прозваний "Відступником". Він заборонив християнам навчатися в школах і навіть сам виступав з промовами проти них. Юліан загинув під час війни з персами в 363 році, і відтоді христини почали відновлювати свій вплив на жителів римської імперії. Проте у віддалених від міст поселень все ще була стара язичницька віра. З 390 року в країні почалося переслідування язичників і знищення храмів старих богів. У 391 році натовп християн під керівництвом єпископа Феофіла пограбував та зруйнував величний храм бога сонця в Александрії. У 392 році імператор Феодосій І офіційно заборониів язичництво. Християнство стало державною релігією. Переслідуючи язичників, імператор заборониів олімпійські ігри, останні з яких відбулися в 393 році і потім будуть відновлені напередодні ПСВ. Руйнувалися або перетворювали на християнські храми, і тоді ж світова культура зазнала найбільшу за всю історію втрату - Аелксандрійську бібліотеку, книжки якої зберігали тисячолітню мудрість давніх цивілізацій. Зв'язок часів перервався. Як вже зазначалося, христяни об'єднувалося у громади. Найголовніша заповідь християн - любіть ближнього свого. У громаді всі мали рівні права і повинні були допомагати один одному. Члени громади вважалися братами, не існувало жодинх відмінностей між різними племенами і народами, між рабами та вільними людьми. У перших громадах спочатку існувало загальне майно, а головним правилом було "хто не працює, хай не їсть". Віруючі вважали, що тільки бідні та знедолені мають право на винагороду в загробноиу житті. У проповіях говорилося: "Верблюдові легше пройти у вушко голки, ніж багатому в Царство Небесне". Християни засуджували багатство, тому спочатку багаті люди огли стати членами спільноти тільки у випадку, якщо вони перед тим роздали все своє багатство. Потім від заможних людей вимагалося лише дати щедрі пожертвування на користь спільноти. Між громадами були встановлені тісні зв'язки, які підтримували спеціальні посланці - апостоли та проповідники. Апостоли, будучи проповідниками нової віри, ставали організаторами громад, збирали внески, необхідні для їхньої діяльності. Згодом керівниками громад стають єпископи, наглядачі громадського майна. Їм допомагали пресвітери, які стежили за порядком під час молитовних зборів, а диякони були організаторами повсякденного життя громади. З окремих громад утворилась єдина організація християн - християнська церква. На чолі церкви стояли єпископи. Спочатку християна не мали спеціальних богослужебних споруд. Вони збиралися в спеціальних будинках, разом молилися, відзначали свята, обговорювали норми поведінки в житті, слухали читання Євангелія, співали гімну Богу. Згодом стали зводидитися спецальні храми. У зв'язку зі збільшенням кількості общин христиняство ще наприкінці 2 ст. зіткнулося з серйозною проблемою. Вона полягала в тому, що діяння і життя Ісуса Христа, описані в Євангеліє, християни розуміли і тлумачили по-різному. Щоб утвердити в усіх общинах одне розуміння вчень Ісуса Христа і однакові обряди, єпископи разом з пресвітерами збирались для обговорення спірних питань. Ухвалене спільне рішення було обов'язковим для всіх. Тих, хто відступав від затвердженого порядку або вчення вважався єретиком. Його відлучали від церкви, але різні тлумачення християнського вчення охоплювали цілі регіони імперії. Так, у Карфагені згуртувалися просвітера Доната, який вважа, що справжні християни не повинні йти на союз з державою, яка впродовж влаштовувала на них гоніння. Їх називали агностиками, захисниками давніх християнських ідеалів. Одночасно в Єгипті александрійський просвітер Арій виступив з ідеєю, що Христос стоїть нижче Бога Отця. Ісус існував не вічно, і тому він не Бог, а лише посередник між Богом і людьми. Щоб вгамувати всі ці суперечки, в 325 році за ініціативою Константина Великого в місті Нікея викликали всії єпископів на перший вселенський собор. На ньому з
На ньому затвердили основи віри, її символи. Вони були зазначені у каноні - стислому викладені основних положень християнства, яких мають дотримуватися віруючі. Були визначені канонічними 4 Євангелія, що стало основою Нового Заповіту. Також засуджувалось Аріанство як єресь. З того часу Вселенські собори скликались, коли виникала потреба розв'язати важливі для християн питання. Наприклад 2-й Вселенський собор відбувся в Константинополі в 381 році.