Правосубект. правоздатність

Міжнародна правосуб'єктність виявляється у володінні певними правами та обов'язками, що виникають із норм міжнародного права.
Міжнародна правосуб'єктність складається з міжнародної правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Міжнародна правоздатність - це здатність володіти міжнародними правами та обов'язками, тоді як міжнародна дієздатність - це здатність набувати власними діями міжнародних прав та нести міжнародні обов'язки.

Під міжнародною деліктоздатністю розуміється здатність нести міжнародно-правову відповідальність.

• укладання договорів;

• підтримка дипломатичних та консульських відносин;

• участь у міжнародних організаціях;

• звернення до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;

• застосування самооборони;

• несення міжнародно-правової відповідальності

Під суб'єктом міжнародного права розуміють носія міжнародних правий і обов'язків, які з норм міжнародного права.

1) первинні (суверенні) суб'єкти міжнародногоправа – є держави, а за деяких умов – і нації та народи, що самостійно беруть участь у міжнародних відносинах і намагаються створити власні форми державності.

2) вторинні (несувірені) суб'єкти міжнародного права - створюються первинними, і наділяються ними залежно від їх намірів та бажань певним та завжди обмеженим обсягом міжнародної правоздатності.

3) специфічні суб'єкти міжнародного права - беруть участь у міжнародних відносинах лише епізодично, в окремих випадках, а їхня міжнародна правосуб'єктність - швидше виняток, ніж правило.

Міжнародно-правове визнання — односторонній акт держави, яким юридично визнається виникнення нового суб'єкта міжнародного права з метою встановлення з ним дипломатичних або інших відносин. Визнання нових держав або урядів є виключною прерогативою інших суверенних держав.

  1. Визнання де-юре — повне офіційне визнання держав (державоподібних суб'єктів міжнародного права) або їх урядів. Встановлення чи підтримка дипломатичних відносин завжди свідчить про таке визнання, хоча не є обов'язковим для нього.
  1. Визнання де-факто — неповне і неостаточне визнання. При такому визнання дипломатичні відносини не можуть бути встановлені, проте укладаються двосторонні торговельні, фінансові, освітні, екологічні та інші угоди. Застосовується, коли у держави, що здійснює визнання, немає впевненості в міцності нового суб'єкта міжнародного права, або коли сам суб'єкт себе вважає тимчасовим утворенням. При цьому слід зазначити, що на відміну від двосторонніх угод, сам факт участі двох держав в одному багатосторонньому міжнародному договорі або міжнародній організації не може свідчити про їх взаємне визнання в будь-якій формі.
  1. Визнання ad hoc — разове тимчасове визнання, коли такий акт має вимушений характер для того, щоб вирішити конкретні питання між державами, які офіційно не бажають визнавати одна одну.

концепцій правонаступництва

  1. Універсального (повного) правонаступництва - згідно з якою державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов'язки, які пов'язані з ними елементами.
  1. Часткового правонаступництва - згідно з якою держава-попередниця зберігає всі права й обов'язки, які не пов'язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов'язання переходять до держави-правонаступниці.
  1. "Tabula rasa" ("чистої дошки" або "чистого листа") - згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов'язання держави-попередниці, оскільки перехід прав і обов'язків не відбувався.