Джерела та наслідки економічного піднесення.

Після поразки Японії в Другій світовій війні країна перебувала під
міжнародним контролем союзників. Японська армія була роззброєна, воєнних
злочинців засудив міжнародний трибунал.

США прагнули перетворити Японію на мирну державу.

У Японії були проведені політичні й соціальні реформи, зокрема забезпечено
виборче право й інші демократичні права та свободи.

У травні 1947 р. набула чинності конституція Японії. Згідно з конституцією, країна стала парламентською конституційною монархією.

У Японії запроваджувався двопалатний парламент; виконавчою владою був кабінет міністрів, причому прем’єр-міністр і всі
міністри мали бути цивільними особами.

Імператор залишався формальним
главою держави й виконував представницькі функції. Понад 60 років
імператором Японії був Хірохіто.

Сполучені Штати Америки підготували договір, який улітку 1951 р. схвалила
Японія та ще 48 інших країн (Сан-Франциський мирний договір).

Цей договір означав офіційне закінчення Другої світової війни.

Японія відмовилася
від своїх претензій на імперію, погодилася виплатити компенсацію цивільним особам і колишнім військовополоненим, покарати воєнних злочинців, визнати
Статут ООН і Загальну Декларацію прав людини.

Проте Радянський Союз відмовився укладати мирний договір з Японією, він підписав декларацію про
припинення війни в 1956 р.

Японія розпочала процес модернізації економіки з використанням
найсучасніших технологій.

Завдяки союзу із США в зовнішній політиці країна поступово відновила й навіть посилила свої позиції в міжнародній торгівлі. Було
реформовано податкову систему.

Реформи пожвавили конкуренцію серед підприємців, сприяли зростанню
економіки країни.

Також були запроваджені 8-годинний робочий день, система
оплачуваних відпусток, охорона праці.

В освіті ввели спільне навчання хлопців і дівчат, зі шкільних підручників вилучили матеріали, пов’язані з ідеологією
мілітаризму.

Рекордне зростання японської економіки, яке почалося із середини 1950-х років і тривало до світової нафтової кризи 1973 р., отримало назву японського
«економічного дива».

Приріст економіки в цей період становив майже 10 %
щорічно. Це були найвищі темпи зростання серед розвинених країн.

Одна з причин «дива» полягала в інтенсивному освоєнні японською наукою нових
технологій.

Стрімкі темпи зростання допомогли Японії швидко відновити економіку й посісти друге місце у світі, обігнавши Францію, Італію, Канаду,
Велику Британію, Західну Німеччину, поступаючись тільки США.

Стрімким
злетом Японія зобов’язана насамперед працелюбності свого народу.

Японці, з їхнім культом освіти й відданості справі, запровадили систему довічного найму.

Роботодавці дбали про працівників та їхні родини, заохочували до ефективнішої праці, винагороджували за всі пропозиції щодо
вдосконалення роботи компанії

Ще одним стимулом японського «економічного дива» була Корейська війна (1950–1953).

США щедро фінансували свої війська на території Японії. Потужні капіталовкладення стимулювали виробництво й сприяли зростанню зайнятості в
країні.

Оскільки Японія не має власних сировинних ресурсів, за основу економічної моделі країни було взято виробництво й експорт
високотехнологічних товарів.

Також до початку 1950-х років було проведено земельну реформу, у
результаті якої ліквідовано поміщицьке землеволодіння.

Держава викупила в
поміщиків і продала селянам майже 80 % сільськогосподарських угідь.

Японія майже не витрачала коштів на оборону, оскільки, з одного боку, країна перебувала під захистом США, а з іншого — японська конституція
забороняла уряду витрачати на оборонні потреби більше 1 % ВВП.

Японці вирішили не відбудовувати зруйновані американськими бомбардувальниками старі металургійні заводи, а збудувати нові з
використанням матеріало- й енергозбережувальних технологій.

Як наслідок, наприкінці 1970-х років Японія стала одним з центрів світової металургії.

Висока якість виробництва й помірні ціни зробили країну одним зі світових лідерів у
кораблебудуванні автомобілебудуванні, радіоелектроніці.

Користувався
попитом випуск товарів широкого вжитку: одягу з нейлону, модного в 1950-х — на початку 1960-х років, транзисторних
радіоприймачів, а згодом стереофонічних систем, електронних годинників.

Японці вдало використали проведення в країні Олімпійських ігор у 1964 р. З метою реклами учасникам і гостям Токійської олімпіади (того року 13 українських спортсменів стали олімпійськими чемпіонами) дарували дорогі годинники,
магнітофони, фотоапарати, кінокамери.

У Японії щорічні темпи
промислового зростання знизилися з 10 % до помірних 4–5 %.

Після Другої світової війни провідною політичною силою в країні була Ліберально-демократична партія (ЛДП).

Сформовані нею уряди забезпечили
«економічне диво» й успіхи в зовнішній політиці.

Своєрідним рубіконом, який умовно поділив життя Японії на післявоєнний та сучасний періоди, стало перебування при владі в середині 1980-х років уряду прем’єр-міністра Ясухіро
Накасоне.

Він проголосив програму «підведення підсумків післявоєнної політики».

Метою програми було перетворення країни на світового лідера не тільки за економічними показниками, а й за політичним впливом і військовою
потужністю.

Заклики Я. Накасоне позбутися «комплексу поразки» у Другій світовій війні та скасування обмежень, накладених війною, були сприйняті неоднозначно не тільки в Японії, а й за кордоном.

До того ж конституція обмежувала витрати на оборону та забороняла відправляти за кордон японських солдатів.

Спроби ЛДП скоригувати внутрішню й зовнішню політику не виправдали сподівань. У середині 1990-х років майже сорокарічне правління партії
закінчилося й вона вперше програла вибори до нижньої палати парламенту.

Відтепер партія мусила вступати в коаліції з іншими політичними силами.

На початку 90-х років ХХ ст. розвиток японської економіки сповільнився.

Причиною кризи стало зниження цін на акції на нерухомість, унаслідок чого в
Японії розпочався період економічного застою.

Наприкінці XX ст. стало зрозуміло, що в розвитку Японії настав новий етап.

Японська модель вичерпала свої можливості. Наздогнавши й перегнавши за багатьма економічними показниками більшість розвинених країн, Японія постала перед необхідністю створення нової моделі розвитку.

Так зване «втрачене десятиліття» (90-і роки ХХ ст.) стало переломним періодом
в новітній японській історії.

Японці відмовилися від системи довічного найму, що призвело до періодичного загострення проблеми безробіття зниження соціальних гарантій.

У період «холодної війни» в Японії відбулися демократизація та
американізація суспільного життя.

Нині міжнародний вплив Японії набагато менший за її економічний потенціал.

У сучасному глобалізованому світі японці дбають про збереження унікальної національної ідентичності, що ґрунтується на гармонізації природи, людської діяльності та технічного прогресу.

Основу зовнішньої політики Японії наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. становить відмова від претензій на роль великої держави та від самостійної воєнної доктрини.

Країна постала перед викликами, пов’язаними з посиленням конкуренції за економічне та політичне лідерство в Тихоокеанському регіоні.

По-перше, пріоритетом у зовнішній політиці Японії залишається оборонний союз зі Сполученими Штатами Америки, який більшість японців вважає
гарантією безпеки й територіальної цілісності країни.

По-друге, Японія повинна враховувати посилення світових позицій Китаю,
який нині є економічно найпотужнішою азійською державою.

По-третє, Японії доводиться зважати на інтеграційні процеси в
Тихоокеанському регіоні.

У XXI ст. країна зіткнулася з негативною реакцією на посилення своєї обороноздатності й активізацією зовнішньої політики азійських сусідів, насамперед Китаю та Південної Кореї.

По-четверте, Японія протидіє міжнародному піратству в районі Африканського Рогу, бере участь у ліквідації руйнівних наслідків стихійних лих, спалахів інфекційних захворювань.

Країна докладає чимало зусиль для
налагодження відносин з Китаєм, Північною Кореєю та Південною Кореєю.

Досі
залишається невирішеним територіальне питання з Росією щодо Північних Курильських островів, які були анексовані СРСР після Другої світової війни.

Японія визнала незалежність України в грудні 1991 р., відтоді наші країнирозвивають економічні й культурні відносини.

Минуле Японської імперії, зокрема уроки Другої світової війни, свідчать, що країна зацікавлена в мирному
співіснуванні, економічна потужність поєднується з гуманізмом японської культурної цивілізації.

Палата представників Японії проголосувала за резолюцію, яка рішуче
засуджує російське вторгнення в Україну.

Депутати закликали російські війська негайно припинити атаку на Україну та залишити її кордони.

Японія запровадила санкції проти 49 російських компаній, організацій та
інститутів через війну Росії в Україні.

Окрім організацій, під японські санкції
потрапили президент РФ Володимир Путін, заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв, глава МЗС Сергій Лавров, міністр оборони Росії Сергій
Шойгу, начальник Генерального штабу Валерій Герасимов.