За другим поділом Речі Посполитої, що відбувся в 1793 році, до Російської імперії увійшли Київщина, Брацлавщина, Поділля, частина Волині. Відповідний царський маніфест зачитували у храмах, де до присяги приводилися військові. Представники інших соціальних станів, зокрема шляхта, духівництво, містяни, а також єврейське населення подавали особисті присяжні листи, де засвідчували свою відданість імператриці Катерині II. Не складали присяги селяни, за них це робили їхні власники. Вільні мешканці, які відмовлялися складати присягу на вірність, мали виїхати за межі імперії. У результаті третього поділу 1795 року Росія поширила владу на Західну Волинь. До Петербурга було вивезено всі польські та литовські державні архіви, король Станіслав II Август Понятовський зрікся влади в день святої Катерини, й у 1795 році Річ Посполита припинила своє існування. Наступного року Росія, Австрія, Пруссія уклали таємну угоду, що забороняла за будь-яких обставин вживати терміни «Королівство Польське» і «Польща» та зобов'язувала підписантів придушувати всі спроби щодо відновлення цієї держави.
На території Правобережжя, принаймні на деякий час, продовжували діяти Литовські статути, за винятком статей, що стосувалися державного управління. Діяла також традиційна для Речі Посполитої система судочинства. Після поділів Речі Посполитої на приєднаних до Російської імперії землях було ліквідовано воєводства, а натомість у 1796 році створено Київську (центр — Київ), Подільську (Кам'янець-Подільськ) і Волинську (Житомир) губернії, які управлялися губернаторами. Правобережні губернії об'єднувалися в генерал-губернаторство. Саме генерал-губернатору належа- ла повнота влади, і він був намісником царя Південно-Західного краю. Губернії, в свою чергу, ділилися на повіти, які очолювали справники. На міста поширилася дія «Жалуваної грамоти містам» 1785 року, згідно якої містом управляла виборна міська дума, яка перейняла функції магістрату. Вона мала право відкривати майстерні, засновувати школи, влаштовувати торги і ярмарки, утримувати та передавати в оренду корчми. Міста володіли прилеглими угіддями та водоймами. В українських містах почали з'являтися перші мануфактури і регулярний поштовий зв'язок.
У соціальній сфері Російська імперія діяла традиційно. Шляхтичам було даровано титули дворян, греко-католицьку церкву почали силоміць повертати до православ'я і, водночас, утискати церкву римо-католицьку. Щоб якось знівелювати українське населення краю, імперський уряд заохочував переселення сюди болгар, росіян, євреїв, німців та представників інших національностей, створюючи їм пільгові умови. У містах мешкало безліч різного люду, але повноправними містянами вважалися лише власники будинку чи землі у місті. Становище селян-кріпаків, якими були переважно українці, залишилося таким же складним, як і раніше, хіба що душу зігрівали думи та легенди про козацьке минуле, а забутися від тяжкої праці допомагала українська пісня.