Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Характеристика еволюційних періодів ставлення суспільства до осіб з…

- - - - Початок: Час християнізації Русі і виникнення перших монастирських притулків.
      - Отже: слов’яни язичники не виявляли агресії до осіб з відхиленнями у розвитку, відносились до них терпимо, із співчуттям; київські князі відрізнялись особистим милосердям до сиріт та убогих, тому з легкістю перейняли досвід Візантії, доручили опіку церквам і віддавали частину своїх доходів на потреби благодійності.
        
        Потім феодальні війни (XI–XV ст.), сторіччя іга (XIII-XV ст.) призвели до занепаду національної традиції милосердя до убогих. У землях, які були під владою московських князів, київський досвід опіки не отримав розвитку.
        
        Русь піде по шляху створення світської системи опіки через європеїзацію країни Петром І.
        
        Кінець: Накази Петра I, які забороняли умертвляти дітей з вродженими дефектами (1704) та наказували повсюдно відкривати церковні притулки і шпиталі ля надання допомоги сиротам та убогим.
      - Київська Русь в готовому вигляді отримала систему монастирської благодійності та опіки в X ст., коли визнала християнство офіційною державною релігією. Князь Володимир доручив опіку інвалідів церкві (996), а його сучасник, один із засновників Києво-Печерської Лаври – преподобний Феодосій, заснував першу монастирську богадільню-лікарню, де надавалась допомога калікам та глухонімим.
      - Кінець періоду зумовлений знайомством монарха із західноєвропейським державним устроєм і його намаганнями реформувати країни за західним зразком, в контексті якого і виникає перший прецедент державної турботи про інвалідів.
- - - - Кінець періоду: завершився в ті ж терміни, що і на Заході, прецедентами відкриття перших спеціальних шкіл для глухих і сліпих дітей (початок XIX ст.).
      - Перше спеціальної навчально-виховної установи в Росії (дослідне училище для 12 глухонімих) було відкрите 14 жовтня 1806 р в м Павловську за вказівкою імператриці Марії Федорівни французьким тифлопедагогом В. Гаюї, запрошеним в країну Олександром I.
        
        Перша школа для сліпих заснована з ініціативи Олександра I в 1807г. В. Гаюї.
      - Відкриття спеціальних шкіл в Росії відбулося під впливом знайомства монарха із західноєвропейським досвідом і було обумовлено прагненням перенести його на вітчизняний грунт силами запрошених вчителів. Росія в готовому вигляді запозичує західну модель організації спеціального навчання - спеціальну школу.
        
        Прецедент відкриття спеціальних шкіл в столиці виникає в принципово інших соціокультурних умовах і пояснюється виключно бажанням імператора перейняти ліберальні новинки Заходу.
      - Аналіз феноменів економічної, політичного і культурного життя Росії ХVII-ХIХ ст. дозволяє стверджувати, що деспотія абсолютної монархії, всесословное політичне безправ'я, кріпосне право виключали можливість обговорення соціального статусу осіб з відхиленнями у розвитку, їх прав і потреб, зобов'язань перед ними суспільства і влади.
      - Активна секуляризація церкви призводить до різкого ослаблення її ролі в організації християнсько-благодійної діяльності. Духовенство практично не може брати участь в організації піклування інвалідів. Таким чином, церковна благодійність слабшає, а становлення світської утруднено.
      - Зародковий стан вітчизняної науки, медицини, університетської та шкільної освіти перешкоджає виникненню спроб індивідуального навчання осіб з сенсорними порушеннями.
        
        Ще не усвідомлена роль освіти в житті людини.
      - Отже, на відміну від Західної Європи в Росії не склалися се необхідні соціокультурні передумови для усвідомлення можливості і доцільності навчання дітей з сенсорними порушеннями, але при цьому була запозичена модель организації їх навчання і створений прецедент відкриття в столиці спеціальних шкіл.
      - Початок: вітчизняній історії умовним кордоном першого і другого періодів стало час виходу петровських указів, які заборонили; умертвляти «аморальні» дітей, що засновують богадільні і сиро-поживні будинку, які заборонили жебракувати і подавати милостиню (початок XVIII ст.).
- - - - Формується нова культурноісторична норма – повага до відмінностей між людьми.
      - Горизонтальна структура освіти враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності і характер порушення.
        
        Горизонтальна структура спеціальної освіти представлена спеціальними закладами, у яких навчаються діти з порушеннями: 1) слуху, слабочуючих; 2) зору, слабозорих; 3) мовлення; 4) опорно-рухового апарату; 5) інтелектуального розвитку; 6) психічного розвитку; 7) комбінованими порушеннями.
      - Вертикальна структура базується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Вертикальна структура визначається віковими періодами:
        
        раннього дитинства (від 0 до 3 років);
        
        дошкільний період (з 3 до 6- 7 років);
        
        період шкільного та професійного навчання (з 6-7 до 16-21 років)
      - Завершенням четвертого періоду можна вважати прийняття Організацією Об'єднаних Націй Декларацій «Про права розумово відсталих осіб» (1971) і «Про права інвалідів» (1975). Названі міжнародні акти юридично скасували існувало протягом декількох тисячоліть в умах європейців нерівність людей.
      - Суспільство перестає розглядати себе як унітарний соціум, поступово відмовляючись від уявлення про те, що кожен його член зобов'язаний відповідати прийнятому стандарту.
      - У Радянському Союзі цей період від початку ХХ століття до кінця 70-х років характеризується диференціацією й удосконаленням системи спеціальної освіти, перехід до 8 типів спеціальних закладів (1950-1990 рр.).
      - Модель нормалізації (інтеграція) – ХХ століття середина 60-х років – середина 80-х років. Ця модель в період 60-х років визначала політику у ставленні до дітей з особливостями психофізичного розвитку. В цей період стає нормою процес інтеграції дітей з особливостями розвитку в середовище звичайних однолітків.
      - Інтеграція в цьому контексті розглядається як процес асиміляції, що вимагає від людини прийняття норм, характерних для домінуючої культури. Людина має бути «готовою» до прийняття в суспільство.
      - В основі поняття «нормалізації» лежать наступні положення: дитина з особливостями розвитку – людина, яка розвивається, здатна освоювати різні види діяльності; суспільство має визнавати це і забезпечувати умови життя, максимально наближені до загально пройнятої норми.
- - - - - Цей період у країнах пострадянського простору розпочався у 90-х роках і збігається з розпадом СРСР та кардинальною перебудовою державного устрою.
        
        На початку 90-х років попереднього століття в Україні функціонувала розгалужена мережа спеціальних навчально-виховних закладів: спеціальні дитячі садки, спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), спеціальні класи при загальноосвітніх дошкільних і шкільних закладах, спеціальні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського спілкування, дитячі будинки, в яких навчалися й одержували комплекс лікувально-корекційних та соціальних послуг діти з різними нозологіями.
        
        Зміна державної політики у сфері освіти у 90-х роках ХХ ст. – на початку ХХІ ст. регламентується законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», Національною доктриною розвитку освіти, які стимулюють стрімке зростання мережі навчально-реабілітаційних центрів державного й комунального підпорядкування для найбільш вражених категорій дітей.
        
        У 2001 р. Міністерство освіти і науки України, Інститут спеціальної педагогіки АПН України та Всеукраїнський фонд „Крок за кроком” започаткували науково-педагогічний експеримент „Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх закладах”, основна мета якого є розробка і реалізація механізму інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади, ранньої інтеграції цих дітей в соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індивідуальних особливостей .
        
        Ратифікація у 2009 р. Верховною Радою України Конвенції ООН «Про права інвалідів» і Факультативного протоколу до неї, мета яких полягає в заохочені, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма людьми з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод.
        
        Остаточно інклюзивна освіта стала підтримуватись законодавчою базою України з 2010 року, коли до Закону України „Про загальну середню освіту” були внесені зміни, згідно з якими загальноосвітні навчальні заклади могли повноправно створювати спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими потребами.
        
        У жовтні 2010 року МОНмолодьспорту України затвердило „Концепцію розвитку інклюзивної освіти”.
        
        В серпні 2011 року Кабінет міністрів України затвердив „Порядок організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах”, де у загальному вигляді окреслюються конкретні заходи щодо організації цієї інноваційної форми освіти, надання освітніх послуг учням, створення умов для безперешкодного доступу до таких закладів, забезпечення їх навчально-методичними, наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними засобами, створення інклюзивних класів, комплектування та наповнення їх учнями, а також забезпечення шкіл з інклюзивною формою навчання відповідними педагогічними кадрами.
        
        За такої системи спеціальної освіти значна кількість дітей залишалася поза освітнім простором, велику роль у цьому відігравало те, що в минулому столітті освітня політика радянської держави тривалий час була орієнтованою на ізоляцію таких дітей від сім’ї і соціуму.
- - - - У Радянському Союзі, в складі якого була Україна, спроби спільного навчання відбувалися постійно й досить широко обговорювалися на різних педагогічних зібраннях.
        
        Зокрема, у 1924 р. на ІІ-му Всеросійському з’їзді з питань соціально-правової охорони неповнолітніх було ухвалено резолюцію, де зазначалося зокрема: «…сліпі мають право вступати до звичайних навчальних закладів для зрячих... в кожному окремому випадку з дозволу керуючого органу, коли є підстави сподіватися, що вони виконуватимуть основні вимоги, які ставляться до їхніх зрячих товаришів».
      - Незважаючи на переважання в цей історичний період сегрегаційних установок щодо навчання дітей з обмеженнями і розгортання системи спеціальних закладів, спроби спільного навчання дітей з порушеннями та їхніх здорових однолітків не припинялися.
      - Початок періоду знаменується відкриттям перших шкіл для глухонімих (1806) і сліпих (1807).
      - У Росії, розвиваються три основних напрямки допомоги дітям з відхиленнями у розвитку: християнсько-благодійне (організаційні форми - притулок, богадільня, будинок піклування), лікувально-педагогічне (спеціальне відділення при лікарні, школа-санаторій) і педагогічне (школа, дитячий сад, колонія).
      - Масове відкриття установ для глухонімих на исконно русских територіях відбулося в другій половині XIX ст., Що закономірно і обумовлено насамперед:
        
        Скасуванням кріпосного права (1861);
        
        Установою земства, котрий мусив управління місцевим охороною здоров'я і народної освіти, а також прийняттям нового статуту початкових шкіл, який дозволив відкриття шкіл з ініціативи місцевої влади та громад (1864);
        
        Реформою місцевого самоврядування, що дозволяла міських дум самостійно відкривати лікувальні та освітні установи (1870);
        
        Економічним підйомом і розвитком благодійності, в тому числі створенням Відомства установ імператриці Марії Федорівни.
      - Для Росії третій період був перерваний двома революціями, що призвели до корінної перебудови держави і суспільства.
        
        Передумови формування національної системи спеціальної освіти почали складатися в одному типі держави - монархічної Росії, а оформляється вона в державі іншого типу - соціалістичному. З цього моменту вітчизняна система будується в логіці соціалістичної держави на принципово інших ідеологічних, філософських постулатах, ціннісних орієнтаціях, іншому розумінні прав і свобод людини.
      - Під впливом тих же факторів в Росії з'являються навчальні заклади для сліпих.
      - Тільки запровадження законодавчих актів про загальне обов'язкове початкове освіту і загальної військової повинності призводить до неминучої рефлексії держави і суспільства на присутність в ньому розумово відсталих дітей і дорослих. Саме ці законодавчі акти спричинили організацію мережі установ для розумово відсталих дітей. До цього моменту спроб учити розумово відсталих в Росії не робилося.
      - Отже, до початку XX в. в Росії, виникає дуже багато спеціальних освітніх установ для трьох категорій дітей: глухих, сліпих і розумово відсталих. Однак немає підстав вважати, що в дореволюційній Росії була створена і оформлена національна система спеціальної освіти.
        
        Тому, в дореволюційній Росії була створена мережа спеціальних освітніх установ, але не була оформлена система спеціальної освіти.
      - Кінцем третього періоду в Росії можна вважати 1926-1927 рр. - Час законодавчого оформлення системи спеціальної освіти для трьох категорій аномальних дітей: глухих, сліпих, розумово відсталих.
      - Документ про комплектуванні спеціальних шкіл (1926) рекомендує при вирішенні питання про прийняття на навчання дитини-інваліда враховувати його класову і станову приналежність:
      - Оформлення вітчизняної системи спеціальної освіти відбулося в кінці 20-х рр.