Відбувалися зрушення не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, будівництві, торгівлі, фінансах. Базовими підвалинами розвитку промисловості того часу були ремесла та промисли. Серед ремісників Правобережжя найбільше було шевців, кравців, теслярів, ковалів, кушнірів, чинбарів, пекарів, м’ясників, ткачів, гончарів, ювелірів тощо. Проте розвиткові ремесел і промислів та економічному зростанню правобережних і західноукраїнських міст перешкоджали монопольні права магнатів і шляхти на найбільш прибуткові галузі господарства: млинарство, ґуральництво, броварництво, воскобійні, поташні, цегельні. Тому зростання ремісничого виробництва відбувалося повільно й нерівномірно. Одним з найбільших ремісничих центрів Волині у другій половині XVIII ст. стало Дубно, де провідними галузями були металообробне, шевське й кравецьке ремесла. В місті діяли 10 кузень, 12 водяних млинів, механізми яких використовували і в ремісничому виробництві. В Житомирі склався центр металообробного та ювелірного ремесел. Ремісники різноманітних спеціальностей працювали в Луцьку, Острозі, Кременці, Кам’янці-Подільському, Тульчині, Немирові та інших містах.