Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Античний Рим - Coggle Diagram

- - - - Найвидатнішим королем Риму за часів царату був Сервій Туллій. За допомогою реформ він послабив владу патриціїв та надав права плебеям. Проти Сервія Туллія була здійснена змова, ініційована сенатором Тарквінієм. Коли Сервій увійшов до сенату, то його спочатку скинули зі сходів, а потім наказали вбити. Після узурпації влади він проголосив себе новим царем. Донька вбитого Сервія Туллія була дружиною Тарквінія, і коли вона дізналася про те, що її чоловік став царем, то вирішила поїхати до нього на колісниці, щоб привітати. Поки її везли, то на дорозі перебував труп Сервія, але донці було абсолютно байдуже на свого батька, і тому вона приказала водію переїхати його труп, щоб швидше доїхати до Тарквінія.
        
        Тарквіній Гордий був останнім царем Риму. Він провадив диспотичну політику: рідше скликав сенат, проводив експансіоністську зовнішню політику, забрав права у плебеїв, до римської армії тепер набиралось більше найманців. Тиранічна влада обернула проти царя все населення Риму. Приводом до повстання проти Тарквінія було згвалтування його сином Секстом Тарквінієм відомої римлянки Лукреції. Родичі цієї дівчини (Луцій Юній Брут та інші) підняли повстання, вигнали Тарквінія та його синів, а також запровадили в Римі республіку, щоб обмежети владу всіх наступних царів.
  - - - Corsus Honorum - послідовність ординарних магістратур, через які проходила політична кар'єра будь-яких сенаторів.
        
        Магістрат - загальна назва державних посад в Римі
    - - 2 Консули - Командували військом, скликали Сенат. Консули скликалися лише на один рік для уникнення зловживання владою.
        
        2 Цензори - Стежили за дотриманням звичаїв та традицій
        
        8 Претори - Здійснювали судочинство
        
        Нижчі
        
        4 Едили - Стежили за правопорядком у місті
        
        12 Квестори - Помічники консулів: відповідали за скарбницю
        
        1 more item...
        
        Найвища посада в Римі
        
        Проконсули - володіли повноваженнями консулів, але в рамках лише однієї провінції.
      - Вищі
    - - Сенат - вищий орган влади в Римі, який складався виключно з патриціїв. Цей орган влади займався зовнішньою політикою, економікою та законодавством.
    - - Зрештою, вони домоглися обрання двох народних трибунів, які захищали Їхні права. Плебеї також могли накласти заборону на рішення сенату чи консу- лів, вимовивши одне лише слово «вето» - «я забороняю».
      - Згодом, у 449 р. до н.е., плебеям вдалося змусити патриціїв ухвалити писані закони, так звані закони XII таблиць. Вони були викарбувані на 12 мідних дошках і розміщені в центрі Риму на головній площі - Форумі. Тепер для всіх громадян, незалежно від походження, закон був один.
      - Закони XII таблиць передбачали смертну кару за злочини проти респу- бліки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді.
- - - - https://www.youtube.com/shorts/HxZtgpJ30Ek
    - - На початку ІІІ ст. до н.е. Рим запанував майже над всім Апенінським півостровом. Завойовані поліси та держави вони позбавляли будь-яких політичних прав, змушували чоловіків йти воювати до війська та забирали в них землю. Але, на той момент часу єдиним регіоном Апенінського півострову був тільки південь, який потрібно було підкорити. На півдні була розташована грецька колонія Тарен, яка покликала на свій захист великого полководця Пірра. Спочатку у двох битвах Пірр переміг римлян, бо у нього було 20 бойових слонів, яких римляни бачили вперше. Але перемога Пірру далась настільки важко, що він сказав: "Ще одна така перемога, і мені не буде з ким повернутись до Греції". Саме від цих битв і пішов знаменитий вислів "Піррова перемога". В 275 р. до н.е. Пірр зазнав поразки в битві під Беневенте. Взагалом, Пірр вважається другим по значимості полководцем в історії античності після Александра Македонського (до речі, Пірр був троюрідним братом Александра). Пірр помер при доволі смішних обставинах: під час спроби захопити місто грецьке Аргос, на вулицях міста Пірр зустрів молодого воїна. Поки Пірр намагався вбити його, то мати того воїна, яка сиділа на даху, кинула цеглу прямо в Пірра. Через він впав на землю, що дало хлоплю добити Пірра.
    - - Римське військо складалося з легіонів. Легіон мав 4,5 тис. піхотинців і 300 вершників. Ним командували військові трибуни, яких обирали на Народних зборах. Кожен воїн мав сам забезпечити себе спорядженням. Ухилення від військової служби суворо каралося, аж до продажу в рабство.
      - У другій половині IV ст. до н. е. військовий і політичний діяч Камілл постановив, що воїн за службу в легіоні має отримувати платню, за рахунок якої Рим видавав йому спорядження, зброю та харчування. У цей період римське вій- сько складалося із двох армій, кожна з яких мала по два легіони. На чолі армії стояв консул. До цих армій входили й війська так званих «союзників» підкорених італійських племен, які не мали римського громадянства.
      - У 107 р. до н. е. римський полководець і політичний діяч Гай Марій провів військову реформу. Справа в тому, що військова служба була невигідною. Основний дохід більшість римських громадян мала від землеробської праці, а служба тільки забирала час. Тому Марій почав набирати до війська всіх незалежно від майнового стану та похо- дження. Воїни отримували платню, а також повністю забезпечувалися спорядженням і харчуванням. Тепер бідна
        
        незнатна людина могла покращити своє життя завдяки відданій службі. Проте основним доходом легіонера була військова здобич. Тому вони прагнули нових військових походів. Після 16 років служби воїни ставали ветеранами і могли отримати наділ землі.
        У результаті реформи було змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який по- ділявся на десять когорт. Когорта складалася із трьох маніпул, маніпула із двох центурій. У легіоні тепер налічувалося 5—6 тис. осіб. Кожний легіон мав свої від- знаки, номер і назву.
        
        В армії була встановлена сувора дисципліна. Існувало багато різноманітних покарань для її порушників. Найбільш жорстоким із них була децимація страта кожного деся- того воїна в легіоні за втрату прапора, бунт або дезертирство (втеча з місця військової служби). Для підтримання дис- ципліни воїни мали постійно бути зайнятими: вони навча- лися, працювали в таборі, будували дороги та укріплення. Раніше за армією слідувала довга череда возів - обоз. Він повільно пересувався й був легкою здобиччю для військ ворога. За реформою Марія всі припаси та спорядження воїни несли на собі. Тому їх називали «марієвими мулами». Обози повністю не зникли, але стали значно меншими та більш організованими.
        
        Завершальний етап перетворення римської армії на професійну припадає на середину I ст. до н. е. Це відбулося завдяки двом видатним полководцям Гнею Помпею та Гаю Юлію Цезарю. Цезар змінив принципи набору до ле- гіонів. Легіон знову зменьшився до 4,5 тис. осіб, але до його складу входила кавалерія, а також значна кількість військової техніки: баліст, катапульт тощо.
        На цьому етапі римська армія існувала як організація людей, єдиною справою в житті яких була війна. Їх сім'єю були передусім військові товариші та командири.
  - - - Причини
        
        Поки Римська Республіка продовжувала розширювати свої кордони та захоплювати все нові й нові території, на іншому боці Середземного моря почав набувати сил одний поліс - Карфаген. І Рим, і Карфаген прагнули заволодіти островом Сицилія, який знаходився поблизу як Рима, так і Карфагену. Особливістю Сицилії полягало в тому, що воно мало неймовірно важливий військовий, економічний та сировинний вплив над регіоном. Той, хто керував би Сицилією, керував би всім Середземномор'ям. Римляни не хотіли допустити того, щоб Сицилія повністю потрапила до рук Карфагену, який вже почав будувати там свої колонії, тому і почав війну.
        
        Підпорядкувавши південь Апеннінського півострова. Римська республіка розширила свої кордони до Мессинської протоки, що відділяла її від острова Сицилії. Існуючі тут грецькі колонії до IV—III ст. до н. е. перетворилися на квітучі міста, що викликало заздрість войовничих сусідів, і раніше усього Риму. Захопивши Апеннінський півострів, Рим став втручатися в сицилійські справи, що зачіпало інтереси перш за все Карфагена. Будучи однією з наймогутніших держав Західного Середземномор'я, Карфаген розглядав Сицилію як зону свого впливу, поступово відтісняючи слабшаючі грецькі міста. = конфлікт за західне Середземномор`я був неминучий
        
        У першій чверті VII ст. до н. е. до Карфагена прибуває нова хвиля переселенців з Фінікії. Місто швидко зростає, налагоджуються торговельні зв'язки не лише з метрополією і іншими фінікійськими колоніями, але й з Етрурією і Грецією, зокрема з Коринфом. У 663 р. до н. е. карфагеняни заснували і першу власну колонію - Ебес на острові Пітіуса біля іспанського узбережжя. Проникнення карфагенян на далекий захід Середземного моря викликало конфлікт із Массалією, яка вважала ці території власною «вотчиною». Карфагеняни зазнали поразки і змушені були зосередитись насамперед на освоєнні африканського узбережжя. Так, наприкінці VII — початку VI ст. до н. е. був заснований Керкуан на півострові Бон, встановлений контроль над Гадруметом, Сабратою і Лептісом.
        
        Карфаген, також Картаґена - стародавнє місто у Північній Африці (руїни якого розташовані за 16 км на північ від міста Туніс у Тунісі), у давнину - самостійне місто-держава.
        
        Карфаген був заснований у 823 р. до н. е. переселенцями з фінікійського міста Тір і отримав назву, що з фінікійської перекладають як Нове Місто. «Новим» Карфаген був насамперед щодо сусідньої Утіки (чиє ім'я, відповідно, перекладають як «старе (місто)»), але деякі дослідники розуміють назву як «новий Тір». За легендою колоністів- засновників очолювала царівна Елісса (інше ім`я - Дідона), що втекла з рідного міста після того, як її брат — цар Пігмаліон вбив її чоловіка Сіхея. Перекази стверджують, що місцеві мешканці фактично відмовили фінікійцям, дозволивши їм зайняти землі не більше, аніж її вкриє бича шкіра. Проте Елісса розрізала шкіру на смужки і зв'язаною з них мотузкою відмежувала цілий пагорб, на якому і заснувала цитадель нового міста (майбутню Бірсу).
        
        5 more items...
        
        У 814 р. до н. е. Елісса наклала на себе руки (за легендою - зруйнувавши таким чином плани ватажка максіїв Ярбаса взяти її за дружину і отримати місто у «посаг»), і в Карфагені був встановлений республіканський устрій аристократичного зразка (олігархічне правління). Вища влада в місті належала Раді десяти (Ашарату) — спочатку із супутників Елісси, а потім із їхніх нащадків. Існували і народні збори (ам), але про їхні повноваження практично нічого невідомо, що може свідчити про те, що їхній вплив був незначним. Командувача військом (рабімаханата) призначала Рада десяти, саме він представляв Карфаген і у зовнішніх зносинах
        
        При́да́не[1] (частіше наголос при́дане[2]), по́саг[3], ві́но[4] або ви́пра́ва[5], заст. діви́зна[6] — майновий та/або грошовий внесок родини нареченої в нову сім'ю. Посаг становив частину сімейного майна, що надавалося дочці, коли вона одружувалася.
        
        Бірса назва міської цитаделі Карфагена і пагорбу, на якому вона була розташована. Швидше за все походить від фінікійського слова, що позначає фортецю або ж міське укріплення. Водночас співзвучність імені пагорбу 3 дав.-гр. Bupaa — «бича шкіра» — сприяла
        популярності легенди про заснування Карфагена, згідно з якою максії (місцеве плем'я) дозволили фінікійським переселенцям зайняти землі не більше, аніж її вкриє бича шкіра, а мудра царівна Елісса (Дідона) розрізала шкіру на смужки і зв'язаною з них мотузкою відмежувала цілий пагорб, на якому і заснувала цитадель нового міста.
        
        Згодом, 21 квітня 753 року було засновано місто Рим. Але, якщо Карфаген був заснований політичними втікачами, а згодом почав процвітати через активну торгівлю, то Рим був містом, що було засновано на суперечці двох братів, але почало процвітати через активну експанціоністську політику (відразу після того, як Ромул став правити Римом, він приказав своїм войнам викрадення сабінянок, що згодом призвело до війн і т.д.; отже, Рим з самого початку свого існування був доволі воєнною державою, тим часом як Карфаген розвивався за рахунок торгівлі)
      - Особливості війська обох держав
        
        В Римі було професійне, дисципліноване військо, яке гарно справлялось зі своїми задачами на суші, але не були вправними у морській справі. Військо Карфагену було найманим та неорганізованим, військові приймали участь у бойових діях тільки за гроші, також їм бракувало дисципліни. Незважаючи на все це, у Карфагену був потужний флот, з яким не могли рівнятись римляни.
      - Розвиток подій
        
        Для того, щоб перемогти карфагенців, римляни швидко побудували флот зі 120 військових кораблів. Після здобуття декількох перемог над карфагенцями протягом довгих років виснажливої війни, між Карфагеном та Римом був укладений мирний договір, за яким Сицилія опинялася під повний контролем Риму та ставала його провінцією, карфагенці повинні були заплатити контрибуцію в розмірі 84 тис. кг срібла та повернути римських полонених. Згодом Рим завоював Корсику та Сардинію.
        
        Найважливіші битви
        
        260 р. до н.е. - битва під Мілами. Рим здобув блискучу перемогу
        
        256 р. до н.е. - битва при мисі Екнон. Рим знову здобув перемогу. Згодом римські війська висадились на узбережжі Північної Африки, але війська Карфагену розгромили римські
        
        Після поразки в Африці воєнні дії знову перенеслись на Сицилію. До воєнних невдач також додалось те, що сильний буревій знищив частину римського флоту. Тривала війна стала виснажливою для обох сторін. Першим від складнощів війни відновився Рим. За допомогою високих податків влада Риму змогла зібрати кошти на відновлення свого флоту, який згодом продовжував знищувати війська Карфагену на морі.
      - Привід до початку війни
        
        Захищаючи місто Мессана (що на острові Сицилія) від карфагенян, Рим відправив свої війська і таким чином почав війну
    - - Причини
        
        Карфаген, принижений поразкою війни з Римом, хотів повернути Сицилію під свій контроль та завоювати ще більше земель в Середземномор'ї. Після закінчення ППВ Карфаген захопив значні території на Піренейському півострові, і заснував там колонію "Новий Карфаген". За допомогою активної експлуатації ресурсів регіону Карфаген зміг відновити свої сили та армію. "Новим Карфагеном" керував відомий на весь Карфаген полководець Ганнібал Барка, який і очолив ДПВ
      - Розвиток подій
        
        Талановитий полководець Карфагену Ганнібал в 218 р. до н.е. почав похід проти Риму через Піренейський півострів, щоб потім атакувати Рим з півночі (вони не могли використати свій флот, так як води Середземномор'я контролювалися Римом). В ході цього походу померло більше половини війська Ганібала (найбільше воїнів померло під час переходу через Альпи, а в результаті залишилось 26 тис. вояк, хоча на початку їх було 60 тис.), а також всі бойові слони. Коли він нарешті прибув до Альп, то вирішив переманити на свій бік племена галлів, які проживали там, і які ненавиділи римлян. Заручившись підтримкою галлів Ганнібал пішов у атаку, і розгромлював римські війська битва за битвою. Але, зважаючи на те, що в Ганнібала не вистачало техніки для облоги самого міста Рим, він не став брати його. Під час походу Ганнібала, римляни обрали свого війьскового диктатора Фабія Максима Кункатора, який надавав перевагу маленьким військовим битвам з ворогом, таким чином виматуючи їхні війська. Тим часом римські війська розбили війська брата Ганнібала Газдрубала, який йшов йому на допомогу. Битва відбулася під містом Зама (202 р. до н.е.), що знаходився безпосередньо в Карфагені. Саме тут і відбулась вирішальна битва Другої пунічної війни, яку карфагеняни програли.
        
        Найграндіознішою битвою під час ДПВ стала битва під містом Канни (2 серпня 216 р. до н.е.). Військо Ганнібала, яке було в два рази меншим за римське, перемогло свого ворога використовуючи тактику оточення. Все римське військо, яке складало із себе 87 тисяч осіб, було практично знижено (вбито або взято в полон було 70 тис.). Згодом римляни навчились із своїх помилок, і застосували подібну тактику в майбутніх битвах
        
        Сципіон Африканський
      - Пудсумки
        
        Після довгих років війни Рим все ж таки виграв. За умовами мирного договору Карфаген повинен був виплачувати римлянам контрибуцію в тричі більшу за ту, що вони платили після ППВ. Більше того, Карфаген втрачав всі свої колонії ("Новий Карфаген став провінцією Риму), весь свій флот та бойових слонів. Також Карфаген не міг самостійно вести війни проти інших держав без дозволу Риму
    - - Причини
        
        Незважаючи на ті складнощі, в яких перебував Карфаген, він все рівно залишався могутньою державою Середземномор'я. Правлячі кола Риму боялись того, що Карфаген зможе знову зібрати могутнє військо та атакувати Рим. Для того, щоб події ДПВ не повторились, Рим і розпочав війну на повне знищення Карфагену
      - Розвиток подій
        
        Римська армія почала облогу Карфагена, який почався в 149 році, і закінчився тільки через 3 роки. Карфагенці хоробро обороняли свій поліс, але врешті-решт він пав. Римляни зробили Карфаген своєю провінцією, а такоє перейменували його на "Африка". Всі 50 тис. жителів Карфагену стали рабами, а саме місто Карфаген було підпалено. Карфаген горів 17 днів, після чого руїни міста було засипано сіллю та проклято.
  - - - 146 р. до н.е. римські війська захопили грецьке місто Коринф, і всю Грецію було перетворено на провінції Ахая та Етолія. Тільки Спарті та Афінам було дозволено зберегти обмежене самоврядування
- - - - На початку існування Риму його форма правління була монархія, тобто містом правив цар, хоча влада не була спадковою. Всього за історію Риму було 7 царів, включаючи Ромула. Цар був верховним суддею, керував армією, видавав накази.
        
        В Римі суспільство поділялось на громадян та негромадян. Громадянами могли бути тільки чоловіки. Громадян поділяли на плебеїв (тих, хто не мав землі) та патриціїв (тих, хто володіли землею). Негромадянами були жінки, діти, раби та іноземці.
        
        Перенаселення - це збільшення кількості населення. Людям потрібно десь жити, а якщо їх стає багато, то їм потрібно шукати нове місце для проживання. Звідси випливає і нестача земель, бо якщо багато людей, то землі усім не вистачатиме