У міжвоєнний період (1919–1939) наука на західноукраїнських землях розвивалася попри обмеження з боку Польщі, Чехословаччини та Румунії. Головним науковим центром було Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові, де працювали Іван Крип’якевич, Володимир Кубійович, Степан Рудницький. Діяли також Таємний український університет, Греко-католицька богословська академія, Карпатський науковий інститут. Українці зберегли розвиток науки завдяки самоорганізації та культурному спротиву.