Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Друга Світова на теренах України. - Coggle Diagram

- - - - Важливим питанням внутрішньої політики була «українізація», а точніше деполонізація регіону. На відміну від «українізації» в УРСР в 1920-х рр., в Західній Україні «українізація» здійснювалась без «коренізації», тобто без залучення місцевих кадрів, до яких радянська влада не мала довіри. Для проведення «українізації» залучалися привезені з Центральної та Східної України «перевірені, надійні» кадри, які здійснювали показову «українізацію», наповнюючи її радянським зmістом. З одного боку почали виходити сотні українськомовних газет і книжок, та з другого – це були типові радянські газети.
    - - насадження комуністичної та радянської символіки.
        
        На початку 1939 р. розгорнулася кампанія з посилення трудової дисципліни. Газети мерехтіли гучними заголовками на кшталт «Жодної хвилини байдикування!», «Без жодного прогулу. Різке зниження прогулів і спізнень на роботу!», «За максимальне ущільнення робочого дня!» та ін. Преса також активно повідомляла про покарання порушників – жертв новорічних святкувань, яких нова законодавча норма заскочила зненацька.
        
        Ще одним заходом влади щодо посилення контролю стало запровадження трудових книжок.
        
        У 1940 й на початку 1941 рр. у робітничому законодавстві було прийнято цілу серію «драконівських» постанов і указів. Ключовим тут став т. зв. «червневий закон». 25–26 червня 1940 р. політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло питання про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і заборону самовільного уходу робітників і службовців з підприємств та установ.
        
        На перший погляд усе це виглядало оптимістично – країна модернізується! Проте залучення сотень тисяч молодих людей до навчання у середньотехнічних закладах було фактично безальтернативним. Надалі уряд СРСР отримав право щорічно призивати від 800 тис. до 1 млн осіб міської й колгоспної молоді, починаючи з 14-річного віку, в училища і школи фабрично-заводського навчання. Випускники одержували направлення на підприємства, де були зобов’язані відпрацювати принаймні 4 роки. Власне, таким чином сталінська система заганяла людей до певних соціальних страт, вибратися з яких було доволі складно. Водночас для селян звільнення від колгоспного кріпацтва шляхом здобуття робітничої професії було певним виходом, як і служба в армії. До того ж освіта у військових училищах була безкоштовною.
  - - - За роки радянської влади населення вже звикло до того, що позики являли собою добровільно-примусову здачу грошей державі. Тож пересічні громадяни приречено купували облігації, переважно ставлячись до них як до «обдиралівки і грабунку». На тлі низьких зарплат і загального зростання цін передплата на державні позики викликала в багатьох гостре незадоволення.
        
        Значне незадоволення серед населення викликала ще одна новація влади – постанова РНК СРСР No 1860 від 2 жовтня 1940 р. «Про встановлення платності навчання у старших класах середніх шкіл та у вищих навчальних закладах СРСР і про зміни порядку призначення стипендій».
        
        Унаслідок запровадження платної освіти кількість випускників середніх шкіл скоротилася вдвічі. Власне, на це влада й розраховувала, адже подібні заходи мали на меті сприяти залученню молоді до процесу підготовки кваліфікованих робітничих кадрів. Країні, що індустріалізувалася, була потрібна ціла армія трударів.