Кларнетизм — світоглядно-естетична концепція П. Тичини. Термін походить від назви збірки «Соняшні кларнети». Його запропонували літературознавець Ю. Лавріненко та письменник В. Барка для визначення індивідуальної стильової манери П. Тичини в його ранній ліриці (1912-1920-і роки). За основу поняття взято явище синестезії1 — поєднання багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо.