Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Тема. Національна безпека та національні інтереси. - Coggle Diagram
Тема. Національна безпека та національні інтереси.
Об'єкти та суб'єкти національної безпеки.
До об'єктів національної безпеки належать:
– людина і громадянин (їхні конституційні права та свободи);
– суспільство (духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище, природні ресурси);
– держава (конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).
Суб'єктами забезпечення національної безпеки є Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки та оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені згідно із законами України; громадяни України та їх об'єднання.
ЗУ "Про національну безпеку України". Виклики і загрози національній безпеці України
У сфері демократичного цивільного контролю за сектором безпеки і оборони можна виділити такі критичні проблеми: органи сектору безпеки і оборони не підзвітні Верховній Раді України; парламент не має реальних механізмів демократичного цивільного контролю за сектором безпеки і оборони; профільний комітет Верховної Ради України не має контрольних повноважень щодо сектору безпеки і оборони; сфера діяльності спеціальних служб та розвідувальних органів перебуває поза будь-яким цивільним контролем; загальна закритість сектору безпеки і оборони для демократичного цивільного контролю через поширення державної таємниці на використання бюджетних коштів, закупівлі для потреб сектору органами сектору безпеки і оборони породжує корупцію і унеможливлює демократичний цивільний контроль; відсутність координації між органами сектору безпеки і оборони у сфері закупівель озброєння, військової і спеціальної техніки; закритість формування бюджету для забезпечення потреб національної безпеки.
Зазначені проблеми однозначно потребують вирішення.
Загалом, демократична система стримувань і противаг в сфері національної безпеки і оборони складається з чотирьох груп повноважень парламенту в цій сфері:
Контроль за застосуванням армії. Його суть полягає у тому, що рішення про застосування армії політичним керівником сектору безпеки і оборони може бути прийняте винятково після згоди на це парламенту. Така вимога не поширюється лише на виконання нею звичайних повсякденних обов'язків, як то патрулювання повітряного та морських просторів держави, охорону військового майна і військових об'єктів та на негайну відсіч несподіваному нападу.
Контроль за обмеженням прав людини в період дії спеціальних правових режимів. Цей вид контролю забезпечується шляхом заборони обмеження гарантованих Конституцією прав людини у будь-який інший спосіб, окрім запровадження правових режимів надзвичайного чи воєнного стану та шляхом обов'язковості згоди парламенту на введення таких спеціальних правових режимів.
Визначення парламентом пріоритетних завдань уряду у сфері національної безпеки. Ці завдання визначаються шляхом затвердження парламентом основ національної безпеки через встановлення національних пріоритетів (національних інтересів) та шляхом визначення реальних чи потенційних загроз національній безпеці, яким має протидіяти сектор безпеки і оборони. Просто кажучи, через цей механізм парламент як представник народу ставить перед найманою виконавчою владою завдання.
Контроль за виконанням урядом завдань, визначених суспільством через делеговані парламенту повноваження. Ця група повноважень становить собою систему цивільного демократичного контролю за сектором безпеки та оборони, що складається із:
Стратегія національної безпеки України. Воєнна доктрина України.
Воєнна доктрина України є сукупністю цільових настанов, керівних принципів і поглядів на забезпечення воєнної безпеки України.
Воєнна доктрина має оборонний характер. Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником. Разом з тим Україна вважатиме потенційним воєнним противником будь-яку державу, послідовна недружня політика якої загрожуватиме воєнній безпеці України.
Правовою основою Воєнної доктрини є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, а також міжнародні договори України у воєнній сфері, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини є основою для визначення її воєнно-стратегічної, воєнно-економічної та військово-технічної складових.
Воєнно-політична обстановка навколо України характеризується динамічністю і нестабільністю подій та процесів, які виникають внаслідок таких (як позитивних, так і негативних) основних чинників:
прагнення більшості держав світу до обмеження використання воєнної сили як засобу досягнення політичних цілей;
реформування воєнної організації більшості держав у напрямку скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їх ефективності;
подальший розвиток міжнародних систем безпеки та, водночас, недостатня ефективність (в окремих випадках) спроб вирішення за їх допомогою протиріч, які виникають між державами;
прояви міжнаціональних та міжетнічних протиріч, що призводять до нестабільності та конфліктів;
зростання небезпеки розповсюдження ядерної та іншої зброї масового ураження, актів міжнародного тероризму та виникнення територіальних спорів між державами;
загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впливу в окремих регіонах світу, володіння ринками збуту та сировинними ресурсами, небезпека застосування воєнної сили для вирішення економічних і ресурсних проблем;
поява нових викликів міжнародній безпеці і миру, в тому числі поширення діяльності екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних, терористичних рухів і організацій, незаконно утворених збройних формувань;
зростання обсягів незаконного обігу зброї і наркотиків, а також нелегальної міграції;
поява новітніх видів і систем зброї, інформаційних технологій, що змінюють традиційні уявлення про характер збройної боротьби.
Основними факторами сучасної воєнно-політичної обстановки є:
з одного боку ? зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження ймовірності розв’язання великомасштабної війни, перш за все, ядерної;
з іншого боку ? збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягнення до них України.