історії коливаються в межах двох класичних моделей: моделі "стану війни" і моделі "ненадійного миру" або "порядку, що порушується" (4, р. 674-675). Відповідно до першої з них, сутністю міжнародних відносин є війна або підготовка до неї. Так звані загальні норми -- крихкі крихкі, тимчасові, вони пропорційні підтримуючій їх силі, підпорядковані минущому збігу інтересів. Прихильники цієї моделі (Фукідід, Макіавеллі, Гоббс, Руссо, Кант, Гегель) сходяться в думці, відповідно до якої в міжнародних відносинах не існує спільного розуму, який приборкував би амбіції кожного актора, а є лише інституційна раціональність: пошуки найкращих засобів для особливих цілей, розрахунок сил, які призводять не до гегемонії, а до конфліктів. Водночас вони розходяться у своїх оцінках подібного типу міжнародного порядку, а отже, і шляхів його подолання і заміни новим, більш довершеним.