В середині XIX століття досить суттєвим елементом європейської дійсності став пацифістський рух, найбільш рельєфно відображений у мирних конгресах, які скликалися з 40-х років XIX століття. Перший мирний конгрес відбувся у Лондоні в червні 1843 р., другий – в Брюсселі у вересні 1848 р., третій – в Парижі в серпні 1849 р., четвертий – у Франкфурті в 1850 р., п'ятий – у Лондоні в липні 1851 р. Ці конгреси ставали все більш багаточисельними. Якщо на першому конгресі було 325 делегатів, то на п’ятому кількість учасників досягла 1200 осіб. Надалі конгреси продовжували скликатися, однак їх значення зменшилось.Саме в рамках пацифістського руху відбувалася еволюція старих ідей про вічний мир та повернення до старих європейських ідей та проектів. Але цей рух був неоднорідним за своїм складом, метою та формами діяльності. З одного боку, в ньому, особливо спочатку, досить помітно відчувався вплив революційно-демократичних рухів, які намагались створити деяку противагу об'єднанням європейської реакції, поклавши в його основу ідеї загальноєвропейського миру та свободи. Серед діячів цього напряму були Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді, В. Гюго, Л Блан.Однак вже на перших конгресах, окрім революційно-демократичної течії, позначився активний вплив помірно-ліберальних кіл. Вони апелювали до загальногуманістичних настроїв, намагаючись знайти собі прихильників не тільки серед громадськості, але і в європейських урядах.Новим явищем стало “підключення” до пацифістського руху представників урядових кіл, що поклало початок формуванню так званого “офіційного пацифізму”. Розмежування всередині пацифістського руху і прояви “офіційного пацифізму” більш повно визначилося пізніше, але вже в 40-50-х роках XIX століття перші ознаки цього розмежування простежуються доволі чітко.