Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Іслам Allah_logo.svg буквально означає смирення, сумирність, упокорення…

- - - - Шиїзм виник на початку другої половини VII ст. у процесі боротьби за владу в ісламі й Арабському халіфаті, коли утворилось політичне угруповання прихильників Алі (аш-шиа), які визнавали його виключне право на верховну владу — імамат. У шиїтів імамат — інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, що в ньому поєднується світська і релігійна влада, внаслідок чого він не може залежати від бажання людей, тобто обиратись, як вважають суніти. Виконавцем «божественного розпорядження» в них є імам (від араб. — стояти попереду, верховодити, ватажок мусульманської громади), а імамат сприймається як космічна сила, еманація «божественного світла», тому тільки під керівництвом носія цієї сили — законного імама — пересічний мусульманин може пізнати істинну віру й отримати спасіння.
      - Шиїти, таким чином, вважають халіфа Алі божественним. Згідно з їхньою версією, Аллах розглядав Мухаммеда і Алі рівновеликими, до того ж, архангел Джабраїл мав передати його «одкровення» Алі, а не Мухаммеду (брати були дуже схожими), тому вони хоч і визнають статус Мухаммеда, проте звеличують постать Алі. Шиїти розраховують на прихід месії. Це імам Махді. Він — один з дванадцяти «світлих імамів». Першим був Алі, останнім — Махді. Він зник в XI ст., але не помер. Махді — очікуваний безгрішний імам із роду Алі, продовжувач справи Пророка, повноправний правитель внаслідок «божественного визнання». Махді після свого повернення віддасть незаконно відібрані права обраному Богом роду Алі і відновить на Землі справедливість.
      - Шиїти по-особливому ставляться до Корану, оскільки в ньому немає імені Алі. В них навіть є власна версія Корану зі сурою «Два світила», у якій ідеться про рівність Мухаммеда й Алі. При цьому вони не ставлять під сумнів Коран, але вважають, що знають його лише імами.
- - - - Віра в Аллаха, його імена та його атрибути;
      - Віра в ангелів — істот, створених Аллахом із світла, позбавлених волі, які є виконавцями волі Бога;
      - Віра в Священні Книги. Маються на увазі всі Божественні одкровення, які надходили Його посланникам у різні періоди історії людства. Мусульмани визнають щирі тексти стародавніх сувоїв Ібрахіма (Авраама), Таури (Тори), Зубура (Псалмів), Інджіла (Євангелія) та Коран. Однак мусульмани вірять, що попередні писання скасовано Кораном.
      - Віра в Пророків. За Кораном та Сунною приймаються всі попередні посланці Аллаха. Є твердження, що їх існувало близько 124 000, серед них і пророки Дауд (Давід), Муса (Мойсей), Іса (Ісус). Магомет вважається останнім з пророків.
      - Віра в Кінець світу, воскресіння, Божий суд, рай та пекло.
        
        Віра в день Воскресіння, кияма також є основною для мусульман. Вони вважають, що час киями зумовлюється Богом, але є невідомим для людини. Випробування й страждання, напередодні й протягом киями описуються в Корані й хадисах, а також в коментарях ісламських дослідників. Коран наголошує на воскресінні після смерті, що зламало уяву про смерть в доісламській Аравії. Коран стверджує, що воскресіння буде завершено збором людства на суд Божий
        Коран містить список кількох гріхів, які можуть привести людину до пекла, як, наприклад, невір'я, лихварство й нечесність. Мусульмани розглядають рай (в ісламі — Джаннат) як місце радості й блаженства. У Корані є опис його особливостей і фізичних задоволень після прибуття. Є також посилання щодо більшого спілкування з Богом (ридван). Містичні традиції в ісламі розміщують ці високі захоплення в контексті несамовитого усвідомлення Бога
      - Віра у передвизначеність.
        
        Бог має повне знання й керує всім, що відбувається. Це пояснюється у віршах Корану, як, наприклад, «Говорять: Нічого не трапиться до нас окрім того, що наказав Аллах для нас: Він — наш захисник»
        
        Для мусульман, все що відбувається у світі, добре або зле, все передбачено й нічого іншого не може трапитися, окрім того, що вирішується Богом. В ісламській теології, божественне попереднє відзначення не пропонує відсутність обурення Бога проти зла, тому, будь-яке зло, яке відбувається, кінчається надалі відплатою, і люди можливо, не можуть це побачити. Згідно з ісламськими богословами, хоча події зумовлені, чоловік володіє свободою волі в цьому, він має здатність, щоб вибрати між злом і добром, і тому відповідальний за свої дії. Згідно з ісламською традицією, наказом Бога все це записується в «аль-Лавх аль-Мафхуз».
        
        Ші'а, має значення «Божественне правосуддя» (Адалах). Ця доктрина, спочатку розвинена мутазилітами, підкреслює важливість внутрішнього стану людини і відповідальність за її власні дії. У контрасті, суни підкреслюють роль індивідуальної свободи волі в контексті створення Бога і передбаченні всіх речей.