Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй допомогти на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.
