Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Державний сувернітет - Coggle Diagram

- - - - Отже, до основних прав народу, які закріплюють його суверенітет, можна віднести:
        
        можливість бути носієм і джерелом влади в державі;
        
        право визначати і змінювати конституційний лад;
        
        право на законні форми протесту;
        
        право змінювати територію власної держави;
        
        право на володіння, користування і розпорядження національним багатством;
        
        1 more item...
      - Стосовно аспектів співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу, необхідно зазначити, що суверенітет держави не обов’язково передбачає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усієї влади є установча влада народу. Тут суверенітет народу є первинним стосовно державного суверенітету, служить його джерелом.
        Суверенітет держави відображає державну організацію народу. Тільки суверенітет демократичної держави є формою вияву народного суверенітету
  - - - право на існування і вільний розвиток, здатність реалізувати право на політичне самовизначення;
        
        право на духовно-культурний розвиток, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;
        
        право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;
        
        право на мирне співіснування з іншими народами і націями;
        
        право на екологічну безпеку й ін.
        
        Таким чином, суверенітет нації, повновладдя однієї нації неможливе без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їхніх національних потреб і прав.
  - - - 2) народ має невід'ємне право як установлювати, так і змінювати форми державного правління;
      - 3) державний суверенітет є похідним від народного, однак останній не обмежує і не ущемляє його самостійності, тому що вони взаємозалежні;
      - 4) народ не може реалізувати свої права без наявності держави, і в той же час держава, яка не визнає суверенітету свого народу, ніколи не буде названа демократичною;
      - 5) держава виступає правовим гарантом дотримання прав людини на практиці;
      - 6) суверенітет у багатонаціональній державі не може належати одній нації – тій, яка представляє більшість. Обов'язки суверенітету стосовно інших націй такі ж, як і стосовно титульної нації;
      - 7) державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, повинен гарантувати суверенітет кожної з націй, ще об'єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення Об’єднанням у союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається забезпеченням суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі;
      - 8) будь-який прояв дискримінації щодо нації, яка представляє меншість, є неприпустимим. Нація, що представляє більшість та дала назву державі, не може використовувати свою перевагу;
      - 9) відповідно до статуту ООН, будь-яке державне утворення має поважати право нації на самовизначення і забезпечити гарантії цього права. Однак право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності між правом народів на самовизначення і правом на самовизначення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід зі складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії - через розвиток національної мови, здійснення викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо;
      - 10) у той же час важливо виключити можливість використання народу як інструменту досягнення державних цілей певними політичними силами всупереч інтересам самого народу. Зокрема, не обмежуючи суверенних прав народу, обмежити спроби звернення до нього в корисливих політичних інтересах.
- - - - у внутрішніх відносинах (усередині країни):
        
        Верховеснтво
        
        Неподільність
        
        Повнота
        
        Самостійність
      - у зовнішніх відносинах (з міжнародним співтовариством):
        
        Рівність
        
        Незалежність
      - Відповідно розрізняють суверенітет внутрішній та зовнішній.
        
        Зовнішній суверенітет характеризується такими ознаками:
        
        1) незалежність державної влади. Дана ознака проявляється у двох аспектах:
        
        внутрішня незалежність, що забезпечується принципом невтручання окремих держав та міжнародної спільноти в цілому у внутрішні справи будь-якої держави;
        
        зовнішня незалежність, котра полягає в можливості держави вільно, незалежно від інших держав обирати модель своєї зовнішньополітичної діяльності та здійснювати її в межах своїх міжнародних зобов’язань за загальним міжнародним правом і міжнародними угодами;
        
        2) рівність державної влади – виявляється в рівності прав і свобод; рівності юридичних властивостей, в межах яких суб’єкти права здійснюють свою діяльність, а також рівності перед законом і судом.
        
        Внутрішній суверенітет має такі ознаки:
        
        верховенство (або прерогатива влади) – розуміється виключно як територіальне верховенство, згідно з яким держава має виключну владу в межах своєї території, що виключає діяльність в цьому просторі будь-якої іншої публічної влади
        
        самостійність – це можливість самостійно приймати рішення загальнодержавного значення всередині країни і зовні при дотриманні норм національного і міжнародного права;
        
        повнота (універсальність або всеосяжність) – тобто розповсюдження державної влади на всі сфери суспільного життя, на все населення і суб’єкти політичної системи суспільства;
        
        єдність (неподільність) державної влади – базується на положенні, що в межах відповідної території не може бути двох або більше суверенів, тобто влада є єдиною, що належить виключно народові в цілому і тільки функціонально поділяється на галузі влади: законодавчу, виконавчу, судову.
        
        1 more item...