Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Найхарактерніші особливості поведінки при порушеннях мовлення (Ковальчук…
Найхарактерніші особливості поведінки при порушеннях мовлення
(Ковальчук Карина, ЛОГб1-20-4.0д.)
За патологічними формами поведінки виявлено емоційно-вольові порушення. Серед останніх особливо часто зустрічаються такі:
недостатність загального, в тому числі психічного, тонусу, тобто низька психічна активність зі швидким насиченням (є причиною зниження уваги і порушення цілеспрямованості дій);
причина порушень в афективній сфері — джерело виникнення тривожності і страхів)
Дитина, що має порушення спілкування і порушення в емоційно-вольовій сфері, не набуває різноманітних і гнучких способів адаптації до світу і взаємодії з оточуючими його людьми.
Розлади особистісної сфери у дітей з порушенням мовлення негативно впливають на їх навчальну діяльність, часто зумовлюють порушення поведінки і соціальної дезадаптації.
Виявляється властивість , що свідчить про їх зосередженні на власних
проблемах, концентричності схильності все переживання тримати в собі, замкнутості.
Т.Б. Філічева
вважає, що для дітей характерні замкнутість, різкість, сором’язливість, скутість, байдужість, підвищена чутливість, емоційна
збудливість, агресивність. Для них властива різка, іноді безпричинна зміна настрою.
О.Ю. Фірсанова
у процесі дослідження адаптації до нових соціальних умов, виділяє декілька типів поведінки з відхиленнями у першокласників.
Конфліктна поведінка
Агресивна поведінка.
Діти самі провокують конфлікт, намагаються за
допомогою сили довести свою перевагу, поводяться агресивно по відношенню до інших дітей (дорослих). У дітей з даним типом поведінки відзначається негативне ставлення до дорослих і однолітків, спостерігається низька або несформована потреба в спілкуванні.
Демонстративна поведінка.
Зовні багато в чому схоже з агресивною поведінкою. Різниця полягає в мотиві поведінки. Мета демонстративної поведінки — залучення уваги. Поведінка дитини залежить від ситуації. Висока потреба у спілкуванні поєднується з амбівалентним ставленням до оточуючих.
Пасивна поведінка
Зовнішнє і внутрішнє підпорядкування вимогам оточуючих.
Це діти із заниженою самооцінкою. Школярі відводять собі пасивну роль в спілкуванні. У дітей з даним типом поведінки відзначається амбівалентне ставлення до дорослих і однолітків при низькій потребі у спілкуванні.
Зовнішнє підпорядкування вимогам оточуючих.
Діти виконують правила,
підтримують думку більшості, яке часто суперечить власним уявленням. У дітей з даним типом поведінки часто спостерігаються афективні спалахи. Відзначається висока потреба в спілкуванні і амбівалентне ставлення до оточуючих
Чинниками ризику порушень поведінки у дошкільному віці можуть стати:
імпульсивність поведінки, схильність до емоційного зараження, запальність, що обумовлює сварки і бійки навіть з незначних причин;
пряме непідкорення і негативізм з озлобленістю, агресією у відповідь на покарання, зауваження, заборони, втечі як реакції протесту;
недостатня виховна робота у дитячому садку, коли у дітей немає цікавої діяльності, спонукає до виникнення афективних спалахів, сварок, бійок, капризів;
негативно впливають надмірне потурання або суворість, непослідовність у вимогах;
схильність дитини до «космічної» брехні — прикрашання ситуацій, у яких вона знаходиться, а також до примітивних вигадок. Вона використовує їх як засіб виходу зі складної ситуації або конфлікту. Дитина, схильна до навіювання їй неправильних форм поведінки, імітує відхилення у поведінці однолітків, дорослих;
яскрава психомоторна розгальмованість, труднощі вироблення притаманних вікові гальмівних реакцій і заборон;
складність в організації поведінки (навіть в ігрових ситуаціях);
інфантильні емоційні прояви з руховими розрядками, гучним настійливим плачем та криком;
Підліткам з ТПМ властиві
:
стійкі комунікативні труднощі та бар’єри об’єктивного план (фонетичні, семантичні, стилістичні бар’єриспілкування, пов'язані з системним недорозвитком мовлення, порушенням його просодичних характеристик)
суб'єктивного характеру, пов'язані з особистістю, недосконалістю володіння мотиваційним, рефлексивним, емоційно-особистісним і практичнодієвим компонентами комунікативної культури