Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
ПРОМОВА В СИСТЕМІ РИТОРИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ - Coggle Diagram
ПРОМОВА В СИСТЕМІ РИТОРИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ
завжди знай, що говориш; добре тому жити, хто вміє
говорити; умієш сказати, умій і змовчати; яка людина, така й мова.
Промова – як історія кохання: розпочати її може кожен, а для її
завершення потрібен майстер.
«найкращим оратором є той, який своїм словом і повчає слухачів, і дає
насолоду, і справляє сильне враження».
Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу
на розум, почуття й волю слухачів; характеризується логічною стрункістю
тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Основоположник
античної риторичної думки Аристотель усі промови поділяв на три типи:
дорадчі, епідейктичні й судові. Цицерон створив учення про три види промов
– судові, дорадчі й похвальні, пов’язавши їх із трьома типами ораторів:
перший тип ораторів, які мали «величну поважність думок і пишність слів»,
«здатні й готові хвилювати й полонити душі», досягали цього промовою
«гладкою, стрункою й завершеною».
На такій теорії Цицерона пізніше сформувалося вчення про три експресивні
стилі: високий, низький і середній (помірний).
епідейктичні (похвальні, урочисті, вітальні) – з нагоди ювілею, свята тощо;
присвячуються певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи
осіб, урочистостям на честь подій з життя й діяльності організації, установи,
закладу тощо.
євхаристичні (подячні) – навчальному закладові, керівникові, викладачам,
учителям при одержанні диплома, нагороди, звання, допомоги, подарунків
тощо; термін походить з гомілетики (церковного красномовства), промову-
подяку Богові називають євхаристією;
агітаційні – під час обрання на посаду, рекомендації до присудження звань,
нагород, під час конкурсів тощо, профорієнтаційна агітація.
Усі названі види промов мають спільні риси: змістовність, логічність і точність
викладу, чітка структура, доступність викладу, яскравість, емоційність,
образність.
Головні вимоги до виголошення промови
– це невимушеність (природність, розкутість спілкування);
– безпосередність (спілкування віч-на-віч);
– емоційність (збудження пристрастей за допомогою вербальних і
невербальних засобів).
Етапи підготовки до промови (як і до будь-якого виступу):
інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція;
Будова – вступ, основна частина і висновки.
«Усяка промова повинна бути складена, наче жива істота, – у неї повинно бути
тіло з головою, ногами, причому тулуб і кінцівки повинні пасувати одне
одному і відповідати цілому» – ця думка Платона є надзвичайно переконливою
для якісної підготовки промови.
Початок промови повинен бути надзвичайно
рішучим.
«Кінець промови – розв’язання всієї промови. Кінець повинен бути таким,
щоб слухачі відчули, що далі говорити ні про що» (А. Коні).
Похвальна й подячна промови мають бути насичені урочистою, образною
лексикою, фразеологією, вдалими афоризмами, яскравими тропами (епітети,
порівняння, метафори, перифрази тощо),
Агітаційна промова має на меті надихнути, переконати, викликати реакцію у
відповідь.