Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Методика роботи з розвитку мовлення молодших школярів - Coggle Diagram
Методика роботи з розвитку мовлення молодших школярів
1.Робота з розвитку мовлення учнів на вимовному рівні
Техніка мовлення
охоплює правильність дихання і чіткість дикції. Слід розрізняти фізіологічне дихання і мовленнєве
Завдання розвитку мовленнєвого дихання полягають у тому, щоб:
1)тренувати тривалий видих, а не вміння вдихати значну кількість повітря;
2)тренувати вміння раціонально використовувати і своєчасно відновлювати запас повітря під час мовлення.
Слід враховувати недоліки функціонування мовленнєвої бази молодших школярів.
Поширений характер має неточна робота артикуляційного апарату:
по-перше
, у результаті в’ялості і недостатньої гнучкості (рухливості, «слухняності») частин мовленнєвого апарату спостерігається нечіткість вимовляння;
по-друге
, у результаті надмірного напруження м’язів мовленнєвого апарату виникає велика поспішність промовляння
На початковій стадії оволодіння мовленнєвим диханням беруть участь воля і свідомість, однак після тривалого тренування цей процес стає невимушеним. Розвиток мовленнєвого дихання необхідно здійснювати шляхом опосередкованого впливу на дихальний апарат за допомогою постановки елементарних дієвих завдань, запропонованих обставин, уявлення, асоціації.
Виявлення зазначених недоліків допомагає визначити основні напрями їх подолання:
1)проведення артикуляційної гімнастики, спрямованої на розвиток і зміцнення м’язів губ, язика, щелеп, рота;
2)організація вправ для відпрацювання артикуляції голосних і приголосних звуків (ізольованих і в контексті).
Найефективнішою є така послідовність роботи над скоромовкою:
1)повільне, ритмічне промовляння скоромовки вчителем;
3)повторне промовляння скоромовки вчителем з посиленою (яскравішою) артикуляцією;
4)виявлення учнями повторюваного звука і хорове ритмічне промовляння скоромовки;
2)усвідомлення змістової сторони з використанням за необхідності наочного
матеріалу;
5)індивідуальне промовляння учнями відповідно до поставленого завдання;
6)аналіз виконання вправи з погляду правильності дикції та інтонації.
Розвиток орфоепічних умінь
Процес формування в учнів орфоепічних умінь, за Л. П. Федоренко, складається з таких компонентів:
2)розуміннямовниходиниць,постійнезіставленнявласноївимовизізразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення);
3)запам’ятовування орфоепічних норм (робота пам’яті).
1)активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення: фізичні рухи м’язів артикуляційного апарату, напруження слухових органів);
Під час їх опрацювання молодші школярі засвоюють орфоепічні правила:
1)чітка вимова всіх голосних звуків у наголошених складах;
2)повнозвучна і якісна вимова голосних [а], [у], [і] в усіх позиціях;
3)вимова ненаголошеного [е] з наближенням до [и], а ненаголошеного [и] —
до [е];
4)злита вимова африкат [дж], [дз], [дз' ];
5)вимова дзвінкого гортанного фрикативного приголосного [г] (голуб, грім, сніг) та здвінкого проривного задньоязикового приголосного [ґ] (ґава, ґанок, аґрус);
6)дзвінка (неоглушена) вимова приголосних [б], [г], [ґ], [д], [д' ], [ж], [з], [з' ], [дз], [дз' ], [дж] у кінці слова та в середині перед наступними глухими (сад, дуб,
мороз, ложка, везти);
7)оглушення в окремих випадках дзвінкого приголосного [г] перед глухими
всередині слів: [к' іхт' і], [вохко];
8)дзвінка вимова глухих приголосних перед наступними дзвінкими в середині слів: [молод' ба], [проз' ба], [воґзал].
Робота над інтонацією мовлення
Інтонація
— це звукові засоби мови, за допомогою яких передається смисловий та емоційний характер висловлювання, комунікативне спрямування, стилістичне забарвлення тексту, індивідуальність виражальних прийомів мовця.
До структури складного явища інтонації входять такі елементи:
2) інтенсивність (силовий чи динамічний компонент);
3) темп чи тривалість;
4) пауза;
5) особливий тембр як засіб вираження емоцій.
1) мелодика (підвищення і пониження тону);
2.Лексичний рівень роботи з розвитку мовлення. Зміст лексичної роботи
Мета лексичної роботи в початковій школі полягає в реалізації двох завдань:
а) накопичення в пам’яті учнів значної кількості слів з усвідомленням усіх відтінків їх значення та експресивного забарвлення;
б) формування вмінь активно користуватися власним словниковим запасом,тобто швидко і точно добирати слова для побудови речень і текстів.
Проводиться за чотирма напрямам
и:
2)уточнення словника, тобто поглиблення розуміння вже відомих слів,
з’ясування відтінків у значенні між синонімами, добір антонімів, аналіз багатозначності;
3)активізація словника, тобто використання якомога більшої кількості слів
умовленні кожного учня, введення слів у речення, засвоєння сполучуваності слів з іншими словами, використання їх у конкретному тексті;
1)збагачення словника, тобто засвоєння нових слів та нових значень слів, що раніше учням були не відомі;
4)вилучення нелітературних слів, які вживаються іноді молодшими школя-
рами, виправлення помилок у наголошуванні та вимовлянні слів.
Джерелами поповнення словника молодших школярів є:
—мовленнєве оточення в сім’ї, серед друзів тощо;
—книги, засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення;
—навчальна діяльність у школі (підручники, мовлення вчителів);
—словники, довідники.
Типи лексичних помилок і шляхи запобігання їм
Уживання слова в неточному значенні як наслідок неправильного розуміння його значення чи значеннєвих відтінків. Наприклад: Бабуся крокувала додому (замість ішла, шкандибала). Орли поселилися на обривній скелі (замість обривистій). На горі сидів зайчик (замість на горбочку).
Порушення загальноприйнятої сполучуваності слів. Наприклад: Потяг робив швидкість (замість набирав швидкість). Ветеранам видали нагороди (замість вручили нагороди).
Повторення тих самих слів, наприклад: Наталочка захворіла. Марійка
іЛіза провідували Наталочку. Дівчатка допомагали Наталочці виконувати домашні завдання. Після хвороби Наталочка не відстала у навчанні.
Уживання слів без урахування їх емоційно-експресивного й оцінного за-
барвлення: ворони щебетали (каркали), час гнався невпинно (біг, спливав).
Уживання діалектних слів і словосполучень. Наприклад: ниньки (замість
сьогодні), хлобись в калабаню (замість упав у калюжу) тощо.
Робота з розвитку мовлення на синтаксичному рівні.
Робота над словосполученнями
робота над словосполученнями проводиться у двох напрямах:
а) виділення словосполучень у реченні та встановлення зв’язку між словами за допомогою питань;
б) побудова словосполучень під час вивчення частин мови й активізації нової лексики.
види вправ зі словосполученнями
2.Поясненнязначеньокремихсловосполучень.
3.Побудова словосполучень з новими словами.
Виділення словосполучень у реченні шляхом ставлення питань від головних слів до залежних.
4.Пояснення значень стійких словосполучень, фразеологізмів, образних висловів.
Побудова словосполучень з різних частин мови.
Знаходження та виправлення помилок у побудові словосполучень.
Робота над реченням
Основна мета
– навчити учнів висловлювати відносно закінчену думку в чіткій і правильній синтаксичній структурі.
Речення
— це мінімальна одиниця мовлення, яка являє собою граматично організоване поєднання слів (або одне слово), словосполучень і має певну смислову й інтонаційну завершеність.
У роботі над реченням необхідно брати до уваги, що:
по-друге,
речення — це організована одиниця, тому робота над ним тісно пов’язана з граматикою і, що надзвичайно важливо, вона має бути зосереджена на структурі і зв’язках у реченні, на різних типах речень;
по-третє,
реченнямаєсмисловуєдністьіпевнусмисловузавершеність,тому необхідно працювати над смисловою, фактичною основою речення, над його значенням і значеннєвими відтінками, над їх залежністю від структури речення;
по-перше
, речення є одиницею мовлення, тому до вправ з реченнями висуваються такі самі вимоги, як і до мовленнєвих вправ загалом
по-четверте,
велике значення має інтонація речення, яку необхіно відпрацьовувати, домагаючись усвідомлення зв’язку інтонації і змісту.
Вправи за зразком
Побудова речень за запитанням учителя. На початковому етапі навчання запитання служить основою для побудови речення.
Складання речень, аналогічних до даних, але на іншу тему.
Читання зразків речень
Конструктивні вправи
Поділ тексту,
Поступове поширення простого речення за допомогою запитань.
Побудова речень з окремих слів.
4.Поєднання простих речень в складне:
Побудова кількох варіантів складних речень з різних елементів.
Висловлення однієї думки різними реченнями.
7.Побудова речень певного типу
8.Складання речень за схемою.
Редагування речень, у яких допущено помилки.
Творчі вправи
1.Побудова речення за опорними словами (не більше 2—3 слів).
2.Побудова речення з даним зворотом (фразеологізмом, сталим висловом).
3.Складання речення за предметним малюнком.
4.Створення речення за сюжетним малюнком.
5.Побудова речення на задану тему.
6.Довільне складання речення.
Методика формування уявлень про текст
—текст — це зв’язне висловлювання;
—текст має певну тему, яка виражається в його змісті;
—текст має певне призначення — мету;
—текст може мати назву — заголовок;
—тексту властива певна будова: зачин, основна частина, кінцівка;
—текст може складатися з одного чи кількох абзаців.