Законодавство більшості країн, де дозволені місцеві та регіональні референдуми, передбачає факультативні референдуми на вимогу певної частини виборців електорату. За критерієм обов’язковості рішень референдумів виділяють імперативні та консультативні місцеві референдуми. Відповідний вибір залежить від місця інституту народного голосування у системі прийняття публічно- владних рішень на місцях. Аналіз норм законодавства європейських країн свідчить, що прагнення органів місцевого управління лише консультуватися з населенням є більш поширеним (Бельгія, Данія, Естонія, Ірландія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Швеція), ніж практика автоматичного визнання юридичної сили прийнятих на місцевих референдумах рішень (Болгарія, Франція, Іспанія). Тим не менше, навіть у Бельгії (незважаючи на те, що там передбачена практика виключно консультативних референдумів) органи місцевого самоврядування досить серйозно ставляться до належної організації їх проведення: місцева чи провінційна рада повинні дати роз’яснення громадськості своїх рішень, що стосуються питань, котрі були предметом референдуму. Країни ж, в яких існує інститут імперативного місцевого референдуму, можуть окреслити досить широке коло питань, що можуть бути його предметом (наприклад Закон про місцеве самоврядування в Угорщині 1999-го року передбачає обов’язковість проведення місцевого референдуму щодо: об’єднання та роз’єднання громад, створення нової громади, створення місцевого представницького органу або його поділу, питань, визначених самоврядними постановами; водночас на місцевий референдум не можуть виноситися питання бюджету, місцевих податків, кадрового забезпечення).