Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Тема 4: Теорії держави Нового і Новітнього часу - Coggle Diagram
Тема 4: Теорії держави Нового і Новітнього часу
2. Теорії держави, що базуються на елітарних засадах формування складу вищих органів влади
Теорія політичних еліт
Теорія еліти – це сукупність соціально-політичних концепцій, які стверджують, що необхідними складовими будь-якої соціальної структури є найвищі привілейовані верстви, правляча меншість, що панує над іншим населенням.
В. Парето у своїх поглядах виходив з того, що світом за всіх часів правила і має правити вибрана меншість, яка наділена видатними соціальними і психологічними якостями – еліта*.
Головна теза Парето полягає в тому, що люди надзвичайно відрізняються одне від одного за розумом, талантами, працелюбством, духовним багатством
В.Парето поділяє еліту на “правлячу”, що безпосередньо чи опосередковано (але ефективно) здійснює управління,
і “неправлячу” – контреліту, людей, які володіють характерними для еліти ознаками та якостями, але не мають доступу до керівних функцій через свій статус й інші різні перепони.
Г. Моска доводив неминучість розподілу будь-якого суспільства на дві нерівні верстви — клас керівників і клас керованих.
Важливішим критерієм формування керівного класу є здатність до управління іншими людьми
Правлячий клас фактично виправдовує свою владу, спираючись на певні універсальні моральні принципи, які відповідають його інтересам і цінностям.
Тенденції зміни еліти:
перша – аристократична, яка виявляється у прагненні правлячого класу якщо не юридично ввести спадкоємництво свого положення;
друга – демократична, означає оновлення політичної еліти через вибори
Залізний закон олігархії — принцип теорії еліт сформований Робертом Міхельсом.
Будь-яка форма соціальної організації, незалежно від її початкової демократичності неминуче вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.
В процесі функціонування партії її апарат набуває самодостатності та перетворюється в «партійну еліту».
Партійна демократія перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт».
Прагнення до олігархії міститься вже в самій природі будь-якої соціальної організації. «Кажучи “організація” – маємо на увазі “олігархія”».
Концепція технократичної держави
Дж. Бернхем висуває тезу про те, що відбувається усунення влади капіталістів-власників над корпораціями і банками, яка переходить в руки технократів і бюрократів.
Держава все більше перетворюється у власність менеджерів - нових фактичних власників і "головних контролерів" засобів виробництва.
Г. Саймон, Б. Беквіт, З. Бжезинський зображують технократію як засіб для вирішення глобальних проблем (війни і миру, екологічних, енергетичних, продовольчих, демографічних) і розбудови держави.
Перехід влади від власників до технократів Дж. Гелбрейт пов'язував зі зміною співвідношення основних факторів виробництва, таких як земля, капітал, праця, знання.
Досвід минулого дає підстави припускати, що джерело влади в промисловому підприємстві переміститься ще раз - на цей раз від капіталу до організованих знань.
Правляча еліта намагається виправдати розвиток суспільної системи в своїх інтересах логікою науково-технічного прогресу, замінити традиційну ідеологію технократичним ерзацом.
Небажання виробничої технократії боротися за пряму політичну владу аж ніяк не означає відсутності у ніс політичних інтересів - просто реалізація їх досягається своєрідними методами.
1. Основні тенденції сучасного державорозуміння
Державорозуміння-процес сприйняття держави як цілісного соціального явища, що має свої властивості та ознаки.
Об'єктом державорозуміння є суспільні відносини, в межах яких виокремлюється публічно-владна організація(держава), що взаємодіє з іншими явищами.
Суб'єкт державорозуміння-людина
Усі сучасні теорії розуміння держави слід поділяти на окремі групи в залежності від наступних критеріїв:
функціональне призначення держави в сучасному суспільстві;
склад суб’єктів процесу управління суспільством;
визнання (або невизнання) класового поділу суспільства та роль останніх у функціонуванні суспільства;
трактування права та визначення його соціальної ролі.
3. Теорії держави, що базуються на демократичних засадах
Теорія плюралістичної демократії (Г. Ласкі, А. Бентлі, К. Поппер)
Основою діяльності людей є їх інтереси, задля реалізації яких вони об’єднуються в групи.
Держава здійснює регулюючий вплив на діяльність груп, попереджує між ними конфлікти, забезпечує рівновагу
Для суспільства ідеалом є держава, владні органи якої сформовані за територіальним принципом за участю профспілки об’єднань громадян, творчих спілок, церкви.
У разі, якщо суспільство надасть державі більше влади в питаннях економічного втручання і одночасно не буде підсилювати демократичні інститути, то воно втратить свободу.
За відсутності свободи та влади у людей, ідея підвищення їх добробуту залишиться нереалізованою.
4. Теорії держави, що базуються на ліберальному підході до визначення ролі держави
держава не втручається у справи суспільства, окрім визначених випадків.
держава діє в інтересах усіх без винятку членів суспільства;
Проголошення і конституційне закріплення права на свободу, приватну власність і вільну економічну діяльність, втілення в життя принципів вільної ринкової конкуренції і поділу влади забезпечили прискорений розвиток продуктивних сил, сприяли становленню правової держави, парламентаризму й демократії.
Л. Ерхард, В. Ойкен стверджували, що держава повинна охороняти спокій громадян, забезпечувати функціонування громадянського суспільства, і порядку в ньому.
А. Сміт обґрунтував концепцію “невидимої руки”, згідно з якою поведінка окремих індивідів, що діють в інтересах суспільного добробуту, супроводжується невтручанням держави в економічні відносини та необмеженою свободою ринкової діяльності.
Проголошення і конституційне закріплення права на свободу, приватну власність і вільну економічну діяльність, втілення в життя принципів вільної ринкової конкуренції і поділу влади забезпечили прискорений розвиток продуктивних сил, сприяли становленню правової держави, парламентаризму й демократії.
5. Теорії держави, що базуються на етатистському підході
Засновником теорії «держави загального благоденства» по праву вважається К. Мюрдаль, який стверджував, що сутністю такої держави є здійснення ненасильницьким шляхом скоординованої ефективної публічної політики, яка б сприяла розвитку економіки відповідно до інтересів більшості її громадян.
Розвиток демократії, підвищення добробуту її громадян, децентралізація влади, наявність органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Держава є надкласовим інститутом, який виражає інтереси всіх верств населення та забезпечує добробут усіх членів суспільства;
Держава активно втручається в економічне життя суспільства з метою згладжування класових протиріч, оздоровлення та стабілізації економіки.
Теоретичні основи соціалістичної держави були закладені у працях засновників наукового комунізму К. Маркса та Ф. Енгельса та розвинуті у творах В.І. Ленін.
Демократія і свобода передбачаються лише для робітників, насамперед для пролетаріату. У центр уваги поставлена політична свобода, а про громадянську й не йдеться.
Повне відкидання приватної власності, а відтак, усякої автономії особи, відсутність фундаментального принципу поділу влади.
Організація політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного життя суспільства з метою поступового перерозподілу соціалістичної державності .
Теорія соціальної держави (X. Хеллер, Т. Ріттер, Дж. Роулз)
Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості);
"Держава добробуту" (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення "рівності, кооперації та солідарності").
"Позитивна держава" (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю);
6. Авторитарні (тоталітарні) теорії держави
Усім авторитарним теоріям притаманне антидемократичне трактування таких факторів та інститутів державно-правового життя.
Національна теорія держави - ця теорія набуває поширення в окремих державах колишнього СРСР. Її суть зводиться до основного принципу: «Україна - для українців; Африка - для африканців»
О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм - це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство.
Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм. Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань
Властивим є також звеличення особистості правителя та правлячої еліти, посилання на природність правління кращих та сильніших, нездатність маси до вирішення суспільних та державних справ, невміння користуватися свободою з розумом.
Т. Адорно, М. Горкгаймер, Г. Маркузе, аналізують поняття "Авторитарна особистість " з позицій неомарксизму.
На думку Е. Фромма, носії «авторитарного характеру» становлять «людську базу» фашизму: вони свідомо чи несвідомо ототожнюють себе із владою, задовольняючи таким чином власні амбіції та переживаючи приналежність до чогось значного.
7. Концепції юридичного спрямування
У правовій державі юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів.
Головним фундатором концепції вважається видатний німецький філософ І. Кант.
Основними рисами правової держави вважають:
верховенство і панування правового закону;
постійне ствердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної влади;
поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;
забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;
урегулювання взаємовідносин між особою та державою, ґрунтуючись на принципі: дозволено все, що не заборонено – для осіб, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;
взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави перед громадянським суспільством;
ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і режиму законності.
**8. Теорія анархізму.
П'єр Жозеф Прудон - творець анархізму як окремого напряму політичної та правової думки XIX ст. і основоположник такого напряму в анархізмі, як індивідуалістичний анархізм.
Він обстоював такий суспільний лад, який базується на взаємній співпраці членів суспільства, з гарантованою автономією людської особистості.
Міхаїл Бакунін - основоположник нового напряму анархізму - колективістського анархізму.
На думку Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи, натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної свободи і повної автономії особи можливе тільки шляхом ліквідації держави.
П.Кропоткін обґрунтував закон взаємної допомоги та солідарності, як всезагальний біосоціологічний закон.
У суспільстві рішення повинні ухвалюватися на підставі спільної згоди та на засадах моралі. Досягнути такого суспільства можна через анархістську революцію. Кропоткін заперечував не тільки приватну, але й особисту власність. На його думку, одразу ж після повалення існуючого ладу, ліквідації держави повинен бути запроваджений принцип - "Кожному за потребами".
Анархісти, незалежно від напряму, до якого вони належать, беззастережно сприймають ідею, що засадничим злом, яке деформує суспільство, нормальні суспільні відносини, є держава.
Існування держави породжує класову боротьбу, конкурентну боротьбу між окремими особистостями, в результаті чого збагачуються одні і злидарюють інші.