Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Методика розвитку мовлення. Зв'язне мовлення, особливості оволодіння…

- - - - Мовлення виконує функції
        
        повідомлення,
        
        емоційного самовираження,
        
        спілкування,
        
        впливу на інших
        людей,
        
        для учнів — це ще й засіб успішного навчання в школі.
    - - Розвивати мовлення — означає вчити школярів правильно і доцільно, відповідно до норм літературної мови користуватися всім арсеналом мовних засобів у процесі побудови зв’язних висловлювань.
    - - завдання
        
        а) створити хороше мовленнєве середовище для учнів: сприймання мовлення дорослих, читання книг, відвідування театрів, перегляд фільмів тощо;
        
        б) організувати мовленнєву практику для школярів, тобто створювати на уроці і в позаурочній діяльності мовленнєві ситуації, які визначають мотивацію власного мовлення учнів, розвивають їхні інтереси, потреби і можливості самостійного мовлення;
        
        в) забезпечити правильне засвоєння учнями достатнього лексичного запасу, граматичних форм, синтаксичних конструкцій, лексико-логічних зв’язків; активізувати вживання слів, утворення форм, побудову конструкцій; забезпечити формування конкретних мовленнєвих умінь;
        
        г) проводити систематичну роботу з розвитку мовлення на різнихрівнях(орфоепічному, лексичному, морфологічному, синтаксичному, текстовому), пов’язуючи її з матеріалом, що вивчається на уроках мови, читання;
        
        д) створити в класі атмосферу прагнення до високої культури мовлення. Виконання зазначених завдань є також необхідним фактором успішного розвитку зв’язного мовлення школярів.
    - - Зовнішнє мовлення — це мовлення для інших. Воно розраховане на сприймання слухачами.
        
        види
        
        слухання (аудіювання)
        
        Слухання (аудіювання) — це сприймання усного мовлення та його розуміння.
        
        говоріння,
        
        Говоріння — це вираження думки за допомогою слів в усній формі, тобто усне мовлення. Розрізняють два види усного мовлення — діалог і монолог.
        
        читання
        
        Читання — це зорове сприйняття і розуміння написаного чи надрукованого.
        
        письмо.
        
        Письмо — це вираження думки на письмі за допомогою графічних знаків. Перші два види мовлення — аудіювання й говоріння — належать до усногомовлення, а читання й письмо — до писемного.
      - Внутрішнє мовлення — це мовлення в думках, яке відбувається без участі органів мовлення; воно уривчасте, позбавлене чітких граматичних форм. Це ніби розмова із собою.
- - - - 2) планування викладу думки;
      - 3) добір відповідних мовних засобів для її вираження;
      - 1) орієнтування в завданнях і умовах спілкування;
      - 4) забезпечення зворотного зв’язку.
- - - - методи розвитку мовлення ґрунтуються на комунікативній функції мови, тобто її призначенні бути засобом спілкування, комунікації, а також самовираження.
        
        Комунікативні методи передбачають ряд вимог:
        
        1) усі висловлювання учнів мають бути мотивованими
        
        2) автор висловлювання (усного і писемного) мусить добре розуміти те, про що він буде говорити, тобто володіти достатньою
        
        3) мета комунікації буде досягнута за умови достатнього володіння її учасниками мовними засобами: багатим активним словником
        
        4) висловлювання учня повинно бути комусь потрібним, тобто мати адресата.
        
        Комунікативні методи мають свої прийоми, засоби навчання, типи вправ, за допомогою яких здійснюється:
        
        — накопичення матеріалу для мовлення в результаті екскурсій, походів, рольових ігор, спостережень тощо;
        
        — створення мовленнєвих ситуацій;
        
        — організація різних видів діяльності, які створюють потребу у спілкуванні;— ведення записів, щоденників;
        
        — створення казок, незвичайних історій;
        
        — творчі літературні проби в прозі, віршах.
        
        Виділяють сім груп таких умінь:
        
        1) уміння, пов’язані з темою твору, її розумінням і розкриттям;
        
        2) уміння підпорядковувати свій твір певному задуму, виражати в ньому свою думку, позицію, емоції, ставлення;
        
        3) уміння збирати, накопичувати матеріал, розмежовувати головне й другорядне відповідно до теми і задуму;
        
        4) уміння систематизувати матеріал, обдумувати й складати план, працювати над композицією;
        
        5) уміння у сфері мовної підготовки тексту;
        
        6) уміння будувати текст, в усній формі імпровізувати, в письмовій — записувати без помилок, ділити на абзаци;
        
        7) уміння вдосконалювати написане, редагувати
    - - Прийоми розподіляються по групах:
        
        2) робота над словосполученнями (складання словосполучень з конкретним словом, перевірка сполучуваності слів на основі мовного чуття і т. ін.);
        
        3) робота над реченням (складання, інтонування, редагування реченьтощо);
        
        1) словникова робота (тлумачення значень слів, добір антонімів і синонімів, робота зі словниками тощо);
        
        4) логічна робота (побудова узагальнень, міркувань, доведень, виправлення логічних помилок у тексті тощо);
        
        5) вправи з теорії тексту (відпрацювання типів зв’язку в тексті, складання текстів різних типів і стилів тощо).
    - - ґрунтуються на тому, що мова передається з покоління в покоління і засвоюється дитиною шляхом наслідування.
        
        Імітативні методи охоплюють: аналіз зразків текстів, синтез власних мовних конструкцій, пошукову діяльність — добір слів та інших мовних засобів, моделювання зразків текстів, конструювання за моделями речень і текстів, узагальнення, формулювання правил, усні і письмові перекази.