Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКІ КОНФЛІКТИ - Coggle Diagram
АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКІ КОНФЛІКТИ
І етап (1948–1949) — Перша арабо-ізраїльська війна
Країни:
Єгипет, Йорданія, Ірак, Сирія, Ліван, Саудівська Аравія, Ємен
Основні події:
Відразу після проголошення держави Ізраїль 14.05.1948 армії семи арабських країн вторглися на його територію й бомбардували м.Тель-Авів.
Ізраїль отримав підтримку від США і СРСР, що полягала у наданні йому військової допомоги.
Ізраїль завдав арабам поразки й узяв під контроль частину територій на якій на яких планувалося створення арабської держави.
Йорданія анексувала Західний берег річки Йордан і східну частину м. Єрусалима.
Сектор Гази перейшов під контроль Єгипту.
Наслідки:
Вішна завершена укладенням Ізраїлем угод про перемир’я з Єгиптом, Йорданією, Сирією (вони мали тимчасовий характер й не передбачали остаточного врегулювання територіальних питань).
Дані угоди встановлювали тимчасові кордони і створення демілітаризованих зон по обидва боки від них.
V етап (1982–2006, з перервами) — Ліванські війни.
Основні події:
У 1982 Ізраїль втрутився у громадянську війну в Лівані з метою знищення баз Організації визволення Палестини.
1985 Ізраїль вивів війська з Лівану.
1994 укладено Ізраїльсько-йорданський мирний договір. Йорданія стала другою арабською країною, що нормалізувала відносини з Ізраїлем.
У 2000 Ізраїль вивів свої війська з Південного Лівану.
Країни:
Ліван, Ізраїль
Наслідки:
11.08.2006 Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 1701 (діє з 16.08), що передбачала припинення вогню й зобов’язувала Ізраїль вивести війська з Лівану, а бойовиків Хезбалли — роззброїти свої загони на півдні Лівану й передати цю зону під контроль ліванських урядових військ і контингенту ООН.
ЗАГАЛЬНІ ПРИЧИНИ:
1.
історико-територіальні
(претензії арабського і єврейського населення на одні й ті ж території й відмінне трактування їхньої історії);
політико-ідеологічні
(зіткнення проголошеного сіоністським рухом наприкінці 19 ст. курсу на створення єврейської держави з радикальною позицією низки арабських лідерів);
релігійні
(існування спільних або близько розташованих святинь)
економічні
(блокада стратегічних торговельних шляхів);
міжнародно-правові
(невиконання сторонами рішень ООН та інших міжнародних організацій);
міжнародно-політичні
(зацікавленість різних світових центрів у каталізації конфлікту на різних його етапах).
ІІ етап (1956–1957) — Суецька криза
Країни:
війна між Єгиптом з одного боку та коаліцією Ізраїлю, Франції та Великобританії з іншого.
Основні події:
29.10.1956 армія Ізраїлю атакувала Сектор Гази та Синайський півострів, швидко окупувавши їх.
Єгипет не погодився на заміну ізраїльських військ, у відповідь на що була розгорнута наступальна операція
Наслідки:
відведення сил французько-британсько-ізраїльської коаліції з Синайського півострова в 03.1957 та їхню заміну миротворчими військами ООН.
ІІІ етап (5–10.06.1967) — Шестиденна війна.
Країни:
Єгипет, Ізраїль
Основні події:
Ізраїль завдав нищівної поразки коаліції арабських держав (Єгипет, Йорданія, Сирія).
Ізраїль узяв під контроль стратегічно важливі території: Сектор Гази, Синайський пів-в, Голанські висоти та Західний берег річки Йордан.
Ізраїль взяв під контроль стратегічно важливі території: Сектор Гази, Синайський пів-в та Західний берег річки Йордан.
Наслідки:
Ізраїль створив довкола себе «зону безпеки».
Розпочалося створення воєнізованих поселень.
ІV етап (1973) — Війна Судного дня.
Країни:
Єгипет, СРСР, Югославія, Сирія
Основні події:
06.10.1973р. збройні сили Єгипту за військової допомоги СРСР і Югославії форсували Суецький канал й увійшли на Синайський півострів.
Сирійські війська завдали невдалого удару по Голанських висотах.
Ізраїль форсував Суецький канал і розгорнув наступ на м. Каїр.
Наслідки:
Кемп-Девідські угоди та Єгипетсько-ізраїльський мирний договір 1979р.
Ізраїль повертав Єгипту Синайський півострів і визнавав т. зв. «законні права палестинського народу».
VI етап (з 1987) — інтифади і збройні конфлікти в Секторі Гази.
Країни:
Ізраїль, Палестина
Основні події:
Перша інтифада розпочалася 1987 й завершилася створенням у 1993 Палестинської автономії.
Друга інтифада триває з 2000. Провідну роль в обох інтифадах відіграє ОВП, створена Лігою арабських держав 1964. Внаслідок досягнутого компромісу в 1988 ОВП визнала Державу Ізраїль.
Улітку 2007 відбувся збройний конфлікт між прихильниками партії Фатх і руху Хамас, унаслідок якого Сектор Гази перейшов під контроль Хамас, а частини Західного берега річки Йордан, на які поширюються повноваження ПНА, опинилися під контролем Фатх.
З літа 2007 Ізраїль посилив блокаду Сектору Гази, що триває дотепер.
2008–2009 відбувся збройний конфлікт між Ізраїлем та воєнізованими угрупуваннями Хамас, Ісламський джихад та Народний фронт визволення Палестини.
11.2012 відбулася операція Армії оборони Ізраїлю «Хмарний стовп» з метою знищення військової інфраструктури Сектору Гази і припинення ракетних обстрілів території Ізраїлю.
Наслідки:
В м. Осло укладено мирні угоди, згідно з якими було створено Палестинську національну адміністрацію (ПНА), яка отримала контроль над частиною Західного берега річки Йордан і Сектором Гази. Згідно з «Угодами Осло» упродовж 5 років планувалося укласти остаточний документ і створити на територіях, зайнятих Ізраїлем 1967, Палестинську державу.
02.09.2010 відновлено прямі переговори між ПНА та ізраїльським урядом. Дотепер вони не дали остаточних позитивних результатів.