Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Образ природи і людини у поезіях Т. С. Еліота - Coggle Diagram
Образ природи і людини
у поезіях Т. С. Еліота
засобами художнього слова намагався знайти можливі шляхи для відродження “спустошеної землі” і “порожніх людей”
Поезія інтелектуально насичена, багата філософськими традиціями
поет
відкидає захоплення красою природи
не співає любовних пісень
не радіє весні, зорям, сонцю.
“людська душа, приречена на страждання, б’ється у безвиході й не може знайти себе”
звідси панують у його поезії
розірваність
розчарування
неміч
Про загальне виродження культури під тиском цивілізації говорять його ранні твори “Пісня про кохання Альфреда Пруфрока”, “Безплідна земля”, “Порожні люди”.
“Безплідна земля”
витворює свій міф
про хаос сучасного життя
про вульгарність цивілізації і прогресу
про духовну деградацію людини
про занепад культури й крах філософії гуманізму
не бачить
краси природи
любові
весни
бачить
ніч
осінь
бруд
Що то за корінь продовбується, що за галуззя росте
На пустирі каменистому? О сину людський,
Не можеш мовити, ні передбачити. Ти знаєш тільки
Купу розбитих образів, де сонце палить,
Де мертве дерево тіні не дає, ані цвіркун – полегшення…
безплідна, спустошена земля
символ природи й людського духу
впертий пошук відродження
попри всю його неможливість у безплідній землі
“Порожні люди”
сучасний світ прямує у безвихідь через спустошену землю і людину, яка виснажила себе сама
Причина спустошеності та бездуховності людини - у руйнівній силі цивілізації
Світ спустошених людей не має жодного шансу на виживання, бо знищив себе, зруйнувавши природу, зневаживши мораль
віщує апокаліпсис
виплеканий порожніми людськими душами