Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями. В розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті такі системи престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія, Японія), кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція).Однією з особливостей статусу монарха є те, що в конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція). Аналогічні положення можна знайти в конституціях, прийнятих у так званих мусульманських країнах, форма правління яких визначається як дуалістична монархія. Не мають відповідних повноважень щодо розпуску парламенту або його нижньої палати глави держав у таких парламентарних монархіях, як Норвегія і Швеція.
У деяких парламентарних монархіях (Великобританія, Бельгія, Данія, Люксембург) вирішення всіх питань щодо розпуску парламенту формально вважається конституційною прерогативою глави держави. Останнє не відповідає дійсності: монарх майже завжди приймає відповідне рішення, виходячи з позиції глави уряду.