Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Рух Землі та літосферних плит, рух Землі, рух літосферних плит - Coggle…
Рух Землі та літосферних плит
Літосфера не може бути суцільною, її утворюють окремі блоки – літосферні плити завтовшки від 60 до 100 км. Вони розділені глибинними розломами. Плити лежать на в`язкій, пластичній поверхні астеносфери, вони дуже повільно переміщуються.
Сили, які здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Їх називають внутрішніми силами Землі . Внутрішні сили штовхають літосферні плити , і вони рухаються уздовж розломів. Розрізняють повільні горизонтальні і вертикальні рухи земної кори.
рухи
Зближення плит
Розсування
Зміщення плит
Вертикальні рухи зумовлені внутрішніми силами Землі, - це повільні підняття й опускання окремих ділянок земної кори. Наприклад, північна частина Скандинавського півострова піднімається на 1 см за рік, а море відступає. Про це свідчать шари піску і глини із залишками морських організмів.
Найзначнішими рухами літосферних плит є рухи горизонтальні. Рухаючись, плити здатні зближуватися, розсуватися або зміщуватися одна відносно одної.
Якщо плити зближуються, то в наслідок зіткнення їхні краї зминаються в складки і утворюються гори (на стику плит Індоавстралійської і Євразійської виникли гори Гімалаї). Якщо ж стискаються материкова та океанічна плити, то океанічна занурюється під материкову. Тоді на материку так само виникають гори, а уздовж узбережжя – глибоководні западини( жолоби).
Якщо плити розсуваються, то утворюються розломи. Найбільше їх виникає на дні океанів, де земна кора тонша. Місця розривів на дні океану , де утворюються нові ділянки земної кори , називаються серединно-океанічними хребтами. Наприклад у наслідок розсування Південноамериканської та Африканської плит на дні Атлантичного океану утворився Південноатлантичний серединно-океанічний хребет.
Сучасні уявлення про будову земної кори спираються на гіпотезу дрейфу (переміщення) материків. Її висунув у 1912р. німецький учений Альфред Вегенер. Він припустив, що мільйони років тому на Землі існував один гігантський материк Пангея («Єдина земля»). Він був оточений єдиним океаном, що увібрав у себе всю воду. З часом суперматерик розколовся на Лавразію і Гондвану, які пізніше були розбиті тріщинами-розломами і також розпалися на окремі материкові частини.
Період повного обертання Землі навколо своєї осі дорівнює 23 год 56 хв 04 с. Цей період часу заокруглили до 24 год і назвали добою. Осьовий рух нашої планети спрямований проти руху годинникової стрілки. Обертання Землі навколо осі має ряд географічних наслідків. Зокрема, воно вплинуло на формування сплющеної з полюсів форми Землі, спричиняє добові ритми в географічній оболонці, є причиною існування сили Коріоліса.
Форму нашої планети вчені назвали геоїдом, що в перекладі з грецької означає «землеподібна».
У зв’язку з рухами Землі в космосі географічній оболонці притаманна ритмічність – повторюваність природних процесів та явищ у часі з певною періодичністю. Добова ритміка пов’язана з осьовим обертанням Землі. Її прикладами є зміна дня і ночі й, відповідно, створена людиною система відліку часу, зміна температури повітря протягом доби, морські припливи та відпливи тощо.
Поясний час – час у межах одного часового поясу.За поясний час у межах усього поясу прийнято місцевий час меридіана, який проходить посередині поясу – середнього меридіана. На цьому меридіані поясний час збігається з місцевим, тому похибки в обчисленні часу немає.
Через осьове обертання існує відхиляюча сила Зем-лі – сила Коріоліса. Завдяки їй всі тіла, що рухаються паралельно поверхні планети (річки, повітряні маси, морські течії), у Північній півкулі відхиляються праворуч, у Південній – ліворуч. На лінії екватора відхиляючої сили немає. До полюсів дія сили Коріоліса посилюєть-ся
Географічним наслідком орбітального руху Землі є річна ритміка географічної оболонки, що проявляється в закономірній зміні пір року,
Найбільше Північна півкуля освітлюється Сонцем 22 червня. Цю дату нази-вають у Північній півкулі днем літнього сонцестояння. Дату 22 грудня називають у Північній півкулі днем зимового сонцестояння
21 березня та 23 вересня Земля займає таке положення щодо Сонця, що на всій планеті (крім полюсів) тривалість світлового дня дорівнює тривалості ночі. Тому ці дати називають відповідно днями весняного та осіннього рівнодень.
рух Землі
рух літосферних плит
