До січня 1923 р. між поляками у Галичині було розподілено майже 200 тис. га землі, на Волині – 112 тис., на Поліссі – 113 тис. га. Як правило осадники поселялися не в селах, а окремо, створюючи власні хутори. За польськими джерелами загальна кількість осадницьких господарств (військових та цивільних) дорівнювала 47 тис. Українські дослідники називають цифру до 40 тис. Не всі осадники витримували ворожість місцевого населення, у якого для поляків забирали землю, незважаючи на їх малоземелля.
Послабити малоземелля уряд прагнув активною еміграційною політикою. Аргументуючи її необхідність, міністерство закордонних справ вказувало
Українські селяни, не маючи достатньої кількості землі для прогодування своїх родин, змушені були емігрувати до США та Канади. Протягом 1919 —1939 рр. еміграційний потік зі Східної Галичини становив 190 тис. осіб., із Західної Волині та Західного Полісся — 50 тис. осіб. Десятки тисяч селян виїхали в Північну Америку із Закарпаття, Буковини і Бессарабії.
Аграрна реформа на Буковині була здійснена в 1921 р. Вона майже не похитнула попереднього характеру землеволодіння: за поміщиками і Буковинською митрополією залишилось більше половини орних земель і всі лісові масиви. У власність дрібних господарств перейшло тільки 6% поміщицької землі.
В Бессарабії поміщицьке землеволодіння було ліквідоване ще до її захоплення королівською Румунією. Уряд не наважився відновити попередній стан і залишив у власності селян три чверті поміщицьких земель.
На Закарпатті аграрна реформа затягнулася на багато років і мало вплинула на характер землеволодіння. Чеський уряд викупив у поміщиків 29 тис. га землі, які були розподілені між 32 тис. селянських господарств. Найкращі землі залишились в руках поміщиків.
- 1 more item...