Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Радянізація. Розгром легальних політичних партій і об’єднань.…
Радянізація. Розгром легальних політичних партій і об’єднань. «Українізація»
Найперше за радянським зразком було уніфіковано суспільно-політичне життя. Всі українські, польські та єврейські політичні партії або громадські організації ліквідовувалися шляхом «саморозпуску», встановлювалася однопартійна політична система з монополією компартії на державну владу
Ще 21 вересня 1939 р. УНДО й декілька інших політичних партій були розпущені. Решта, остерігаючись репресій самі припинили свою діяльність. Частина українських політичних лідерів після перших звісток про наступ радянського війська покинули Львів і перебралися у німецьку зону
4 грудня Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про ліквідацію на території Західної України старого адміністративно-територіального устрою і створення 6 областей - Львівської, Станіславівської, Волинської, Тернопільської, Рівненської і Дрогобицької.
Залучення до компартії та радянських громадських організацій. Кількість членів ВКП(б) на Західній Україні до червня 1941 р. зросла з нуля до 37 тис.осіб.
Величезною проблемою для становлення нової влади була низька компетентність осіб, направлених на роботу в західноукраїнські області. Після репресій у 1934-1938 рр. старих і освічених кадрів у партійному і державному апараті переважали молоді люди «пролетарського походження» без відповідного досвіду й освіти.
Важливим питанням внутрішньої політики була «українізація», а точніше деполонізація регіону. На відміну від «українізації» в УРСР в 1920-х рр., в Західній Україні «українізація» здійснювалась без «коренізації», тобто без залучення місцевих кадрів, до яких радянська влада не мала довіри.
Російська мова й література, яку почали вивчати у Західній Україні, викликала мішані почуття. Загалом із читанням російською у західноукраїнців великих проблем не було, але говорити й писати було важко.
З перших днів почали проводити насадження комуністичної та радянської символіки.
Соціально-економічні перетворення
Впровадження на західноукраїнських теренах економічної матриці казарменого соціалізму розпочалося із суцільної націоналізації землі, промисловості й торгівлі
Одержавлення понад 2,2 тис. промислових підприємств західноукраїнського регіону проходило згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 3 грудня 1939 р. «Про націоналізацію промислових підприємств і установ на території Західної України й Західної Білорусії»
Одночасно із великою й середньою промисловістю націоналізувалися дрібні ремісничі майстерні.
Майно кооперативних установ націоналізували.
Прискореними темпами на приєднаних територіях почали розвиватися промислові галузі, що мали військове значення
Протягом зими-весни 1939-1940 рр. повністю ліквідували стару банківсько-фінансову систему
Ознакою часу на приєднаних територіях стала боротьба радянської влади з приватною торгівлею
Масові репресії
Упродовж 1940–1941 рр. із метою «очистки регіону від неблагонадійного елементу» радянські органи держбезпеки провели декілька спецоперацій з адміністративного виселення місцевого населення.
1 хвиля депортацій. За рішенням політбюро ЦК ВКП(б) від грудня 1939 р. до східних районів СРСР у лютому 1940 р. депортувалися польські військові осадники та цивільні колоністи, працівники державної лісової охорони («лісники») – загалом близько 85 тис. осіб.
Під час другої хвилі депортацій – на початку квітня 1940 р. – з приєднаних територій виселяли «класово ворожі групи» поляків та українців. Серед них були громадські й політичні діячі, українські націоналісти, а також члени колишньої Комуністичної партії Західної України, яких більшовицьке керівництво вважало «не вповні лояльними». Загалом кількість депортованих склала до 30 тис. осіб.
Третя хвиля депортацій, яка припала на червень 1940 р., стосувалася біженців, котрі тікали з окупованої німцями частини колишньої Польщі.
Жорстоку боротьбу НКВС вів і проти українського національно-визвольного руху
радянські органи держбезпеки заарештували не лише націоналістів з ОУН, а й представників українських демократичних партій.
Катинський розстріл польських військовополонених
Катинський розстріл 1940 – узагальнена назва масового знищення в спеціальних таборах НКВС та тюрмах 22 тис. польських офіцерів і державних службовців, захоплених у полон під час радянсько-польської війни 1939
радянський уряд звинуватив у вбивстві поляків у Катинському лісі гітлерівський режим
Однак під час Нюрнберзького процесу 1945–1946 радянській стороні не вдалося довести факт причетності гітлерівців до Катиньського розстрілу