ДРАГОМАНОВ
"Наріжний камінь" теорії
Основна одиниця суспільства є людина, добробут і щастя якої він вважає вищим критерієм суспільного розвитку
Воля — явище стародавнє, а насильство, соціальне і національне пригноблення виникають на певному історичному етапі
Політична історія — колообіг трьох форм правління
З'являється держава — втрачається первинна свобода. Хоча іноді люди повертають її на певний час, утверджуючи демократію, але потім втрачають її.
Держава за своєю суттю є інститутом, що заперечує свободу індивіда, обмежує її і за логікою свого існування постійно прагне до обмеження прав і свобод особистості.
Тому він створює ідею "безначальства".
"От дійти до того, щоб спілки людські, великі й малі, складались з таких вільних людей, котрі по волі сходились для спільної праці й помочі у вільні товариства, — це й єсть та ціль, до котрої добиваються люде, і котра зовсім не подібна до нинішніх держав. Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей і товариств"
У цілому його суспільно-політичний ідеал є анархістським. "Соціалістичним ідеалом Драгоманова був ідеал Прудона: федерація вільних спілок вільних людей. Ідеал, який повну волю людині і громаді клав в основу ідейної організації будучого суспільства
Але з анархізмом, як таким, Драгоманов не мав нічого спільного. Він ставився до них негативно, тому що вони не розуміли історичної необхідності держави.
Все таки він вважав, що завданням будь якого прогресивного політичного діяча, що щиро прагне до свободи народу є боротьба за вплив на державу, за те, щоб з допомогою держави, яку необхідно відповідним чином реорганізувати, добитись мінімізації її ролі в суспільному життя та максималізації свободи особистості.
Драгоманов був політичним прагматиком, і був готовий відкинути те, що було помилковим і не допомагало досягненню його поставленої цілі
"Ясно, що діло не в способах, а цілі..."
Вчений своїм першочерговим завданням ставив створення такої програми дій, виконання якої забезпечило б реалізацію ідеалу організації суспільного буття — безначальства.
Розробку цього плану М. Драгоманов вважав своїм призначенням, своєю особистою історичною місією.
Це була більш ніж амбіція, це було глибоке переконання у своєму покликанні знайти відповіді на важливі запити суспільства, нації цивілізації.
Свою історичну місію М. Драгоманов не обмежував ні Україною, ні Російською імперією. Його думка охоплювала історичний процес всієї Європи і світу в цілому. Україна ж, в силу особливостей своєї історії, була лише однією з найбільш зручних територій для реалізації того, що він вважав метою світової історії — звільнення людини і людства.
Стратегічна мета розвитку людства — забезпечення якнайкращих умов для вільної самореалізації особистості, та шляхи її здійснення випливають з тези про те, що всі люди від природи прагнуть не лише до задоволення своїх особистих потреб та інтересів, а й до спілкування та об’єднання, де ці інтереси лише і можуть бути реалізованими.
Основними формами таких об’єднань, де не порушують суверенітету особистості, є громада і товариство.
Громада — це не просто добровільне об'єднання людей, вона мусить бути об'єднанням вільних людей
Головна відмінність від держави в тому, що громада добровільно об'єднує вільних громадян. Громада не може нав’язати свою волю будь-кому з своїх членів силою. Лише переконання, апеляція до розуму і совісті є допустимими засобами нав’язування волі колективу одиниці
Індивід
Об'єднання індивідів
Далі, до створення національних і світових добровільних об'єднань індивідів — громад
Федералізм
Виступає не стільки як форма територіального устрою
скільки головний спосіб взаємозв'язку суб'єктів політичної дії — індивідів, їх об’єднань, держави, міждержавних союзів і т.п. — сутність якого полягає в їх рівноправності
Основа федерації
громади, спілки вільних людей, що добровільно вступали в певні політичні зносини для реалізації спільних інтересів
Спілки громад в подальшому об’єднувались в спілки спілок
Спілки спілок —у світову спілку, яка була покликана вирішувати глобальні питання
НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ
Свою історичну місію Дргоманов не обмежував ні Україною, ні Російською Федерацією. Його думка охоплювала історичний процес всієї Європи і світу в цілому. Україна лише одна з найбільш зручних територій для реалізації цього.
Він зазначає про співвідношення українських національних задач і загальнолюдських.
"Ми ж думаємо, що усяка громадська праця на Україні повинна мати українську одежу, — українство... в кожній країні, в кожній людській породі, далі, навіть, в кожній громаді і коло кожної особи, — мусять бути осібні підходи й приводи до однакової цілі; кожна країна і купа людська може показати більш ясно, ніж другі, потребу і спосіб тієї чи іншої з тих праць, з того чи іншого способу праці, потрібної для всіх людей"
Шлях знизу догори
Громадівство і федералізм, що базувався на добровільності об'єднання та встановлюваних зв'язків між людьми в поєднання з правом виходу індивіда зі спілок, повинні були стати механізмами гарантування свободи особистості.
Анархістська риторика використовувалася не з метою ліквідації держави, а для її можливо більшого ослаблення на користь прав і свобод особистості
Тобто він схилявся до федеративної, але держави, а не абстрактної федерації, що виступала замінником будь-якої державності
Тому перетвореннія Російської імперії, Європи та всього світу на основі федералістичної ідеї є тим засобом, який дозволить реалізувати головну мету всього суспільного розвитку
Людство перетворюється з відокремлених національних організмів на єдине ціле, в існування якого тільки й можна зрозуміти напрямок прогрсу та його зміст
Українці відіграють певну роль в загальнолюдському прогресі. Україна втратила державність, але набула ряд суттєвих переваг. Державність на думку Драгоманова дає суттєві переваги, але не дає простим людям суттєвих переваг у забезпеченні їхніх прав і свобод.
Українці втратили державність, а разом з нею і експлуататорські класи, що робить їх надзвичайно сприятивими для ідей федералізму та громадівського соціалізму
"Ми думаємо, що наша Україна, котра немає ні свого попівства, ні панства, ні купецтва, ні держави, а має доволі розумне від природи мужицтво, — залюбки прийме науку про безначальні й товариські порядки, що через те на тій Україні, варто працювати громадівцям, а найбільш тим, котрі зросли в Україні"
Драгоманову імпонувала безелітність нації, але залучення української інтелігенції до справи визволення народних мас Драгоманов вважав одним з головних завдань свого життя
Драгоманов висуває жорсткі вимоги до української інтелігенції, вимагаючи від неї навіть певного самозречення в ім'я майбутнього народу
"От через те ці люде між письменними Українцями, котрі не хотять, щоб все де далі більше Україна й її мужицтво тратило свої сили, — мусять заректися не йти з України"
Драгоманов дійшов до думки, що в українській нації не виробилася в достатній мірі національна гордість народу, пов'язана з ідеєю власного державно-політичного самостійного існування. Для українців є характерним доволі негативне стаавлення до держави
Для Драгоманова пропаганда національної винятковості, формування в українській свідомості ідеї ненависті до інших людей за етнічною ознакою буор неприйнятним способом відродження України
"... і русинам, і москалям, і полякам, замість того, щоби ворогувати, треба освічатись і добувати і укупі волі, то тоді й усякі причини до незгоди щезнуть".
Вороги українців є не росіяни, не поляки, чи представники інших національностей, а державно-бюрократичний апарат імперії.
При цьому він не сприймав і ідею "єдиного русского народа", бо це є одним засобів закабалення України.
Закликаючи до єднання пригноблених всіх націй до спільної боротьби за соціальне і національне визволення народів та індивідів, за панування ідеалів загальнолюдських, а не вузько національних, М. Драгоманов, одночасно, звертав увагу на те, що далеко не всі, хто проголошує прихильність до революційної риторики та інтернаціоналістичних гасел є справжнім прихильником ідеї емансипації особистості.
Драгоманов розрізняє націоналізм націй панівних, що пригнічують інші народи і націоналізм пригноблених, що борються за свободу. Останній може стати складовою загальнолюдського прогресу
"...націоналізм у французів і німців зростається з імперіалізмом ... у італьянців ріднився з поклонами Римській імперії, а то й самому папству (неогвельфізм), у поляків і венгрів — з олігархізмом, у великорусів — з царизмом і т.д. Коли нація яка попалась у неволю або стратила власну державу, то націоналізм зростається з поривами до волі, становиться більш демократичним — і це тілько й дає йому прогресивну силу в XIX в."
Але національні домагання не повинні заступати собою питання соціального звільнення пригноблених мас, створення умов для всебічного розвитку індивіда, незалежно від його походження
"...ми відкидаємо не національності, а націоналізм, а надто такий, котрий сам себе виразно противуставляє людськості, або космополітизму; ми не признаємо примусових думок і почуть, котрі видаються за національні, ніяких обов’язкових історично-національних святощів, а надто ненависті до других національностей"
Тобто загальнолюдські інтереси мають домінувати над національними
Треба пошукати чогось іншого, такого, щоб стало вище над усіма національностями та й мирило їх, коли вони підуть одна проти одної. Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільною всім національностям
Держава, навіть національна, власна українська, не була для М. Драгоманова абсолютною ідеєю зовсім не тому, що він страждав на якісь комплекси русофільства. Вона не була вищою цінністю тому, що вчений був твердо переконаний в тому, що епоха державної організації міжлюдських відносин закінчується
М. Вебер вважав, що вченому вдалося досить вдало поєднати у своїй соціально-політичній концепції ідеї соціального і національного визволення. Саме це поєднання робило М. Драгоманова цікавим для тогочасної європейської науки, європейських визвольних рухів
Українська справа, з позиції М. Драгоманова, полягала в звільненні не просто України, відтворенні її державно-політичної самостійності, а у свободі, в усіх її виявах, представників тих соціальних верств, що репрезентували українську націю, зберегли вірність мові і національним традиціям, в першу чергу — українського селянства.
Велика чисельність українського народу та великі розміри території змушують будувати майбутню Україну як федеративну спілку вільних громад. Україна є багатонаціональним краєм
Реалізація українцями їх прагнення до соціальної і національної емансипації не повинна входити в суперечність з інтересами трудових класів інших національностей.
"Замість того, щоб нам рвати ті нитки, котрі так, чи сяк, а єднають нас з другими, нам ліпше в купі з ними переробити теперішнє поєднання з невільного, на вільну спілку рівних громад".
Майбутня Україна буде федерацію вільних громад, що об’єднуватимуть в собі представників різних національностей. Це дозволить не вступати в конфлікт з українцями як з титульною нацією.
Формування майбутньої вільної федерації громад України повинне відбуватись шляхом не здобуття спочатку національної держаної незалежності, а потім соціальних реформ, а через постійну роботу над підривом основних принципів існування держав експлуататорських, до складу яких входять українські землі. Користуватись требу будь якою, навіть найменшою нагодою, для того, щоб держава втрачала свої директивні функції.
Становлення нового, справедливого суспільного ладу є закономірним результатом світового історичного процесу. Людство наближається до встановлення нового порядку, що адекватно відповідатиме сутності людини як природної істоти. Особливу місію покладає на науку.
"Нова наука природня мусить перевчити письменних людей і в їхніх думках про зміни порядків громадських, одучити од звичок держати свої думки найбільше на державних справах та державних змінах, та скорих переворотах, та повстаннях, і привчити пам’ятати, що всі порядки в людських громадах ростуть, а не робляться одразу, і що державні, чи противудержавні заходи й повстання
Виступає проти використання насильства у досягненні ідеалу громадівсько-соціалістичної організації суспільного життя — "чиста справа вимагає чистих засобів".
Однак саме М- Драгоманов поставив питання про українців як про націю, його ідеї в значній мірі сформували нову еліту з усіма її перевагами і недоліками, що сприяло перетворенню етнографічної маси в народ і, врешті-решт, в націю.
І. Лсяк-Рудницький відзначав: "Драгоманов не був прихильником самостійної української державності. Проте в час, коли більшість представників верхніх класів на Україні вважали себе членами російської нації, і коли маси селян не мали викристалізованої модерної політичної свідомості, Драгоманов розглядав Україну як націю".