Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Найхарактерніші особливості поведінки при порушеннях мовлення - Coggle…
Найхарактерніші особливості поведінки при порушеннях мовлення
Чинниками ризику порушень поведінки у дошкільному віці можуть стати:
Інфантильні емоційні прояви з руховими розрядками, гучним настійливим плачем та криком;
Імпульсивність поведінки, схильність до емоційного зараження, запальність, що обумовлює сварки і бійки навіть з незначних причин;
Схильність дитини до «космічної» брехні — прикрашання ситуацій, у яких вона знаходиться, а також до примітивних вигадок.
Пряме непідкорення і негативізм з озлобленістю, агресією у відповідь на покарання, зауваження, заборони, втечі як реакції протесту;
Складність в організації поведінки (навіть в ігрових ситуаціях);
Недостатня виховна робота у дитячому садку, коли у дітей немає цікавої діяльності, спонукає до виникнення афективних спалахів, сварок, бійок, капризів;
Яскрава психомоторна розгальмованість, труднощі вироблення притаманних вікові гальмівних реакцій і заборон;
Негативно впливають надмірне потурання або суворість, непослідовність у вимогах
Соціальна дезорієнтація проявляється у труднощах, що виникають під час оволодіння нормами і правилами поведінки. У результаті цього з’являються:
Нерозуміння заборон
Імпульсивність
Агресивні дії щодо живих та неживих об'єктів
Гіперактивність (рухова розгальмованість
Некерованість
Т.Б. Філічева вважає, що для дітей із загальним недорозвиненням мови характерні:
1) Замкнутість;
2) Різкість,
3) Сором’язливість;
4) Скутість;
5) Байдужість;
6) Підвищена чутливість;
7) Емоційна збудливість;
8) Агресивність;
Для них властива різка, іноді безпричинна, зміна настрою.
О.Ю. Фірсанова, у процесі дослідження адаптації до нових соціальних умов, виділяє декілька типів поведінки з відхиленнями у першокласників з ТПМ. Основним критерієм автор визначає характер взаємовідносин з однолітками і дорослими.
Відсторонена поведінка
Такі діти або уникають спілкування з оточуючими, або спілкуються з малим колом однокласників. У конфліктних ситуаціях дитина може вести себе агресивно, або постаратися піти від проблеми (не брати чиюсь сторону в суперечці). Негативне або амбівалентне ставлення до ровесників і дорослих поєднується з низькою або несформованою потребою в спілкуванні.
Вони з труднощами включаються до гри, уникають візуального контакту, завжди у стресі, займаються своїми справами та часто не використовують мовлення як засіб загального спілкування.
Пасивна поведінка
Пасивна поведінка проявляється у двох формах:
2) Зовнішнє і внутрішнє підпорядкування вимогам оточуючих. Це діти із заниженою самооцінкою. Школярі відводять собі пасивну роль в спілкуванні. У дітей з даним типом поведінки відзначається амбівалентне ставлення до дорослих і однолітків при низькій потребі у спілкуванні.
Відмовляється від провідних ролей в іграх; уникає розмов; не відповідає, хоча знає відповідь. Під час звернення чи прохання може червоніти, смикати в руках олівець, одяг.
1) Зовнішнє підпорядкування вимогам оточуючих. Діти виконують правила, підтримують думку більшості, яке часто суперечить власним уявленням. У дітей з даним типом поведінки часто спостерігаються афективні спалахи. Відзначається висока потреба в спілкуванні і амбівалентне ставлення до оточуючих.
Конфліктна поведінка
Конфліктний тип поведінки має дві форми:
2) Демонстративна поведінка. Зовні багато в чому схоже з агресивною поведінкою. Різниця полягає в мотиві поведінки. Мета демонстративної поведінки — залучення уваги. Поведінка дитини залежить від ситуації. Висока потреба у спілкуванні поєднується з амбівалентним ставленням до оточуючих.
1) Агресивна поведінка. Діти самі провокують конфлікт, намагаються за допомогою сили довести свою перевагу, поводяться агресивно по відношенню до інших дітей (дорослих). У дітей з даним типом поведінки відзначається негативне ставлення до дорослих і однолітків, спостерігається низька або несформована потреба в спілкуванні.