Йоган Фіхте розглядав своє вчення як пряме провадження філософії Канта. Водночас Фіхте вважав, що з міркувань Канта можна без будь-яких втрат вилучити “річ-у-собі”, адже вона все одно не мала ніяких визначень.
Розробку філософських проблем він починає з виведення вихідного принципу. Таким принципом для Фіхте є “Я”. “Я” – певний ідеал, тотожній поняттям свобода, воля, високі моральні норми. Самореалізація “Я” йде через діяльність. Зауважимо, що діяльність Фіхте розумів як діяльність розуму; вона не виходить за межі самосвідомості, це абстрактно-теоретична діяльність. Три положення є основними у філософії Фіхте: “Я” покладає “Я” (самотворення, самоствердження); “Я” покладає “не – Я” (творення всього, що оточує); “Я покладає самого себе”, тобто суб’єкт і об’єкт, взаємовідносини між ними. “Я”, за Фіхте, – це все, що може мислитися. “Я” як “не – Я”.
Роль Фіхте в німецькій класичній філософії полягає в тому, що він закріпив ідею активності суб’єкта в пізнанні. Мислитель відстоював ідеали свободи, підіймав гідність людини як автономної особи. Для Фіхте гідність людини – найвищий ідеал. Той, хто посягає на гідність людини, не може бути вільним, а є рабом. Тільки той вільний, хто бажає всіх зробити вільними, підкреслював Йоганн Фіхте.