HaпeрeДoДнi pociйeьo турецької війни 1768-1774 рр., коли питання про лікві дацію Січі було вирішено, Катерина II, закликаючи запо- рожців до участі у війні, запевняла: «Ми вважаемо [ запорожців] найзичливішими нашими підданими і за пер- шої нагоди Височайшу нашу милість усьому нашому вірно- му Війську Запорозькому низовому вчинимо». У війні запорожці активно воювали на боці Росії. До за- порозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці пере- шкодили прориву 100-тисячної турецької армії в глиб Укра- Іни. Зокрема, на початку червня запорожці раптово атакува- ли очаківську флотилію Османської імперії у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору по Дніпру. Ко- заки захопили три кораблі й примусили турецькі війська від- ступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковом. Важливим був успіх козацької флотилії з 19 чайок, яка в дельті Дунаю розгроми- ла турецьку флотилію, захопивши сім великих і багато дріб- них суден. Запорожці уславилися під час штурму Бендер, у рейдах на Тульчу, Ісакчу тощо. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. Вдячна Катерина II запевняла, що ніколи не забуде заслуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а... И поглиблені будуть». Кошовий отаман П. Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами особисто імператрицею Катериною II. Ще 17 старшин також були нагороджені зо- лотими медалями на андріївській стрічці. У 1773 р. П. Кал- нишевському було присвоено звання генерал-лейтенанта російської армії. Отже, він мав один із найвищих військо- вих чинів тогочасної російської армії.
У 1774 р. був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за яким до Росії відходили землі між Дні- пром і Південним Бугом, місто Керч, проголошувалася незалежність Кримського ханства. Знову про запорожців згадали під час війни 1787- 1791 рр. у бойових діях брало участь Чорноморське козаць ке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. шість полків козаків-чорноморців оволоділи Хаджи- беем (майбутне місто Одеса). Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взяття го- ловної фортеці Османської імперії на Дунаї - Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.
Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадаг козаки розгромили чи- малий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були у складі турецької армії, допо- могли в розгромі війська Османської імперії. Згідно з мирним договором, підписаним у Яссах у 1791 р., кордоном між Османською та Російською імперіями става- ла річка Дністер.
Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі «вольності» в межиріччі Дні стра й Південного Бугу. Проте це не влаштовувало імпер- ський уряд, і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р. їм дозволили оселитися на Тамансько- му півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де заснували Ку- банське козацьке військо, що проіснувало до 1920 р.
16 серпня 1792 року почалося заселенням козаками Кубані. Цього дня морем прибуло 3 тис. козаків на 50 суднах. Три інші колони рухалися з Придністров'я суходолом. Це були колишні запорожці, організовані імперською владою для участі у війні з Османською імперіею в 1787. 1791 рр. Загалом на Кубань пересели- лося 18 тис. осіб.
Головним ініціатором цього був Антін Головатий, який за великий хабар домігся зустрічі з Катериною II, щоб отримати дозвіл на переселення. Імператриця видала грамоту, якою передавала Чорноморському козацькому війську «Тамань з околицями». Таке прохання козаків було вчасне, саме в цей час імперська влада розробляла плани щодо виселення з Кубані ногайських татар.
Проте назву Січ російська адміністрація заборонила, так само, як був заборонений термін «запорожець». Згодом курені перейменували на слободи, а потім на станиці. Загалом було декілька хвиль української колонізації Північного Кавказу. Кубанські козаки досить довго вважали себе українцями й незалежними, що дуже непокоїло російську владу. У 1860 р. Чорноморське козацьке військо було перетворено на Кубанське. Таким чином, українське козацтво досить вправно приеднали до військової структури Російської імперії.
Землі Кубані були поділені на 40 куренів: де кому жити, вирішувалося шляхом жеребкування. Чорноморські козаки побудували на берегах річки Кубань і кордонах обмінні двори, де за сіль вимінювали в гірських народів Кавказу пшеницю, овес, мед, деревину тощо.